ПОЛІТОЛОГІЯ

35.Форми державного правління . Форма держ правління - організація вищих органів держ влади,порядок їх утворення,структура і розподіл компетенції.  Види: монархія - абсолютна і конституційна(конституційно-парламентська,конст-дуалістична); республіка - при якій вищі органи держави обираються населенням,або формуються загальнонаціональним представницьким органом(парламентом),буває президентська,парламентська,змішана. Президентська республіка.Президент одночасно є главою держави і уряду.Посада прем’єр-міністра відсутня.Пр формує склад уряду і керує його діяльністю. Парламент не має права оголосити вотум недовіри урядові, а президент не має права розпустити парламент. У США. Обирають президента терміном на 4 роки непрямим голосуванням — колегією виборників. Вищий законодавчий орган США — Конгрес —' є двопалатним.  Конгрес може усунути президента від влади за допомогою процедури імпічменту (з англ. — звинувачення) у разі підозри у скоєнні державної зради президентом США чи іншого тяжкого злочину. Парламентська республіка ознаки: 1. Уряд формується на парламентських засадах, тобто він складається з представників однієї або кількох партій, які мають більшість у парламенті. 2. Уряд у парламентській республіці є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку. 8. Головою парламентської республіки є президент, який обирається або парламентом, 4. Ключовою фігурою в парламентській республіці є прем'єр-міністр (канцлер), котрий, як правило, є лідером партії, що здобула перемогу на виборах. Німеччина.Змішана-поєднання през і парл. Португалії, Фінляндії, Росії, Україні.Монархія. форма правління, за якої верховна влада в державі цілком або частково здійснюється однією особою. У сучасних конституційних монархіях роль коронованої особи є суто номінальною (Бельгія, Великобританія, Данія, Швеція, Японія і т.д.). Монарх є главою держави, символічним уособленням єдності нації, призначає голову уряду та міністрів, проте робить це відповідно до пропозиції лідерів партійних фракцій, які мають більшість у парламенті. Отже, монархія як форма правління виникає в Стародавньому Світі, і в ході історичного розвитку людства набуває цілого ряду специфічних рис (абсолютна, парламентська і т.д.), залишаючись при цьому і на нинішній день ефективним способом організації спільної життєдіяльності людей.

36. Форми державного устрою. Форма держ устрою - організація територіально-адміністративного поділу держави,яка виражає взаємовідносини між державою вцілому і її складовими режимами,між центральними та місцевими органами влади. Суть полягає у наявноісті або відсутності ознак державності (сувернітету) у територіальних одиниць. Види: унітарна, федерація,конфедераціясі держави, за формою державного устрою, поділяються на прості та складні. До простих держав належать унітарні держави.Ознаки:єдина конституція,єдина система права,фінансогрошовас-ма,єдина громадянство.Унітарна держава — це форма державного устрою, за якої адміністративнотериторіальні одиниці не мають ознак суверені­тету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відно­син. від характеру державних утворень, унітарні держави поділяються на: 1) централізовані — це такі унітарні держави, в яких адміністра­тивнотериторіальні одиниці мають рівний правовий статус. До унітарних держав відносяться: Україна, Болгарія, Білорусь, ВелБр, Франц2)децентралізовані — це такі унітарні держави, в яких певні ад­міністративнотериторіальні одиниці наділені пільгами із самов­рядування, можуть створювати адміністративні автономії. Складна (союзна) держава — це форма державного устрою, держава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав пе­редали вищим центральним органам союзної держави. Серед складних держав розрізняють:1) федерацію; 2) конфедерацію; 3) імперію. Федерація — це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають певну юридично визначену полі­тичну самостійність. ознаки: спільна територія,загальна конституція, федерального двопалатного парламенту та парламе­нтів,подвійне громадянство. Конфедерація — це складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військовій сферах зі збереженням свого суверенітету.основні ознаки. відсутність для всієї конфедерації спільної території та єдино­го державного кордону; Конфед. утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами; конфедерація не створює будьякої нової держави, суб'єкти конфедерації зберігають свій суверенітет; відсутність спільних для всієї конфедерації законодавчого ор­гану, конституції, громадянства, законодавчої, судової та фі­нансової систем, грошової одиниці; Швейцарія. Імперія — це складна (союзна) держава, яка насильницьким шляхом об'єднала території суверенних багатонаціональних дер­жав або їх частин з головною державою ( метрополією).ознаки: імперія виникає внаслідок завоювань;і тримається на насильстві; складовими імперії є адміністративнотериторіальні одини­ці — колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за пра­вовим статусом;імператор (глава держави) а місцеві органи — намісників, губернаторів то­що, яких призначає імператор;

37.Політичний режим. Пол. режим- це способи й методи здійснення пол. владарювання, порядок взаємовідносин громадянського суп.та політичної влади. У сучасній політичній теорії розрізняють такі основні типи політичних режимів: демократичний, авторитарний та тоталітарний. Демократичний режим – це найбільш прогресивний політичний порядок, оскільки він створює умови для справжньої свободи особистості, її творчості й самовизначення в усіх сферах діяльності.Авторитарний реж. базується на безумовному підпорядкувані владі. В умовах такого режму панує виконавча влада. Найбільш реакційним режимом є тоталітарний. Це насильницьке панування групи вибраних, яких очолює вождь. Основні ознаки: тоталітарний контроль за всіма сферами життя сусп., заборона конституційних прав і свобод, дем. організацій, репресії мілітаризація сусп. життя, панування однієї загальновизнаної ідеології. За умов тоталітаризму особистість цілком підкорено владі.

38. Роль системи стримувань і противаг у взаємодії між органами державної влади в Україні. Система стримувань і противаг— це сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів, процедур, призначених для забезпечення реалізації принципу розподілу влади, недопущення домінування будь-якої гілки влади і досягнення динамічної стабільності між ними. Предметом їх взаємовідносин є найбільш важливі сфери суспільного життя, які згідно з Конституцією потребують спільних дій органів законодавчої та виконавчої гілок державної влади, або кожної з них окремо, але стосовно одна одної. Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний Суд України. Дана система виражається насамперед через повноваження цих органів, що включають суворо визначені взаємні обмеження.

39.Верховна Рада України: порядок формування, структура, повноваження, взаємодія з іншими органами влади. ВР є єдиним органом завонодавчої влади в Україні. Конституційний склад ВРУ 450 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Термін повноважень ВР окремого скликання – 4 роки.Чергові вибори до ВР відбувається в останню неділю березня 4-го року повноважень ВР. Позачергові вибори призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з моменту опублікації рішення про дострокове припинення роботи ВР. Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. ВРУ працює сесійно і є повноваженою за умови обрання неменш як двох третин від її Конституційного складу.ВР збираєтсья на 1-шу сесію не пізніше, ніж на 30 день після офіційного оголошення результатів виборів. Старий за віком перший відкриває Народний депутат. Чергові сесії 1-го вівторка лютого і 1-го вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії скликаються головою ВРУ на вимогу не менш як третини Нородних депутатів України або на вимогу Президента України. У разі введення воєнного чи надзвичайного стану України ВР збирається у дводенний строк без попереднього скликання. Засідання ВР проводяться відкрито. Закриття засідання за рішенням більшого Конституційного складу.Рішення ВРУ приймаються виключно засіданню шляхом голосування. Голосування на засідання здійснюється Народними депутатами особисто. ВРУ із свого складу обирає Голову ВР 1-го заступника і заступника Голови ВР та відкликає їх.Голова Вр організовує і веде засідання, підписує акти прийняття ВР представляє ВР у відносинах з іншими органами Державної влади України та органами інших держав.Повноваження ВРУ припиняються у день відкриття 1-го засідання ВР нового скликання. Президент України може достроково припинити повноваження ВР, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії плинарні засідання не можуть розпочатись.

40.Кабінет Міністрів України:порядок формування, структура, повноваження, взаємодія з іншими органами влади. Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцієюта законами України, а також указами Президента України та постановамиВерховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входятьПрем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри. Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України

41.Інститут призеденстава в Україні. Президент Укр. обирається громадянами Укр .на основі загального,рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Вибори Президента Укр. є рівними:громадяни Укр. беруть участь у виборах на рівних засадах. Кожен громадянин Укр. на виборах Президента Укр. має один голос. Усі кандидати на пост Президента Укр. мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі. Вибори Президента Укр. є прямими. Вибори Президента Укр. є вільними. Голосування на виборах Президента Укр. є таємним. Президентом Укр. може бути обраний громадянин Укр.,який на день виборів досяг 35 років,має право голосу,володіє держ. мовою і проживає в Укр. протягом 10 останніх перед днем виборів років. Виборчий процес включає такі етапи: утв. територіальних виборчих округів, утв. виборчих дільниць, утв. окружних та дільничих виборчих комісій,формування списків виборців,висування та реєстрація кандидатів,проведення передвиборної агітації, голосуваня у день виборів,підрахунок голосів.

42.Сутність поняття місцевого самоврядування. Моделі місцевого самоврядування. Місце́ве самоврядування — право та спроможністьорганів місцевого самоврядуванняв межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.В основу місцевого самоврядування кожної країни світу покладені національні теорії місцевого самоврядування. Найбільш поширеними з них є громадівська (Італія, Франція, Угорщина), державницька (Китай, Лівія) та змішана теорії. Зміст кожної із зазначених теорій визначається визнанням пріоритетного суб'єкта місцевого самоврядування - громади та держави, або ж дуалізму їх пріоритетності. Найбільшого поширення у світі набула громадівська теорія, сприйнята більшістю держав Європи. Водночас на базі громадівської теорії місцевого самоврядування сформувалося дві моделі місцевого самоврядування - англосаксонська (Австралія, Канада. США, передбачає здійснення місцевого самоврядування виключно органами самоорганізації населення на місцях, без будь-якого втручання в цю сферу) і континентального права (Італія. Франція передбачає здійснення місцевого самоврядування як суб'єктами місцевого самоврядування, так і органами державної виконавчої влади на місцях, з мінімальним втручанням останніх у справи місцевого самоврядування.)

43.Еволюція місцевого самоврядування в Україні. В Україні на сьогодні реалізована континентальна громадівська модель місцевого самоврядування, основні принципи якої закріплені в Конституції та законах України. У першу чергу, громадівська концепція місцевого самоврядування в Україні була закріплена в Основному Законі, у якому встановлено нормативне положення про те, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Зокрема, основні ідеї громадівської теорії місцевого самоврядування були нормативно закріплені в Європейській Хартії місцевого самоврядування 1985 року. Зміст місцевого самоврядування за Хартією полягає в гарантуванні державою права та реальної здатності територіальних спільнот громадян (жителів) та обраних ними представницьких органів вирішувати самостійно, під свою відповідальність, певне коло питань, діючи в межах Конституції і законів відповідної держави.

44.Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація Політична партія – особлива громадська організація, що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. Існує декілька класифікацій ПП за різними ознаками: 1)за класовою визначеністю (буржуазні, селянські, робітничі, соціалістичні). Класово-станові партії, спрямовують свою діяльність на захист інтересів певних соціальних верств або грур. 2)за ставленням до суспільного прогресу (радикальні, реформіські, консервативні, реакційні, контрреволюційні); 3)за ставленням до влади (правлячі, опозиційні); 4)за формами і методами правління та характером політичної поведінки (ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні); 5) за принципом організації та членства (масові, кадрові). Масові партії мають складну структуру і чисельних послідовників. Кадрові партії не чисельні, діють переважно в період передвиборних кампаній. 6) За ідеологічним спрямуванням( комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні) 7)за місцем у політичному спектрі (ліві, центристські, праві).

45. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем Парті́йна система — система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями Виділяють одно-, дво- та багатопартійні системи. Демократичним країнам притаманна багатопартійна система – це така система де реальну боротьбу за владу ведуть кілька пол. партій. Проте в деяких умовах в умовах багатопартійності вирішальну роль у формуванні органів влади і здійсненні їх політики відіграє одна-дві партії. Для тоталітарних, авторитарних політичних режимів характерна однопартійна система. Основним її недоліком є те, що правляча партія використовує своє монопольне становище в системі влади, самоізолюється від критики і побажань.

46. Етапи становлення і розвитку партійної системи України.Можна виділити кілька етапів формування сучасної партійної системи в Укр. I етап (1990—1993 pp.) — період початкової багатопартійності Його хар-ні риси :• правове оформлення багатопартійності. скасув 6 і 7 статей Конституції СРСР, в яких закріпл однопартійна сист. Першими легалізованими партіями в 1990—1991 pp. стали: Укр республіканська партія (УРП), Укр селянська демократ(УСДП), Партія Зелених Укр (ПЗУ), Ліберальна партія (ЛІТУ), Соціал-демокр партія Укр (СДПУ), Укр християнсько-демокр партія (УХДП),• вплив деологічного чинника.• нові партії були нечисленними, мало відповідали реальним потребам громадян та не були залученими до вироблення держ політики;Закінч 1 етап партійної еволюції в 1993 р. з перетворенням Народного Руху Укр (НРУ) у політичну партію і реєстрацією забороненої Комуністичної партії Укр (КПУ).II етап з 1993 р. до 1998 p., до парлам виборів за новою змішаною мажоритарно-пропорц виб сист. Осн риси:• на тлі соціально-економ проблем, що охопили укр сусп в цей період, спостеріг організаційне оформлення партій і подальше зростання їх кількості.; У 1993 р. відбулася трансформація громадської політичної організації НРУ у політичну партію, а також було знято заборону з діяльності КПУ. • вплив ідеологічного чинника на створення партій відчутно зменш. III етап (1998—2006 pp.) — період формування системи поляризованого плюралізму. Початком цього етапу є проведення виборів 1998 р. на новій мажоритарно-пропорційній основі, яка діяла до парламентських виборів 2006 р. Зміна виборчої системи з мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану мажоритарно-пропорційну стимулювала трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму. Про це свідчать такі хар-ки: • існув політ центру і двосторонньої опозиції; • зрост чисельність політ партій; • зменш кіл-ті безпартійних депутатів.У період з 1998 по 2006 pp. в розвитку парт сист чітко простеж процеси дроблення та злиття політ сил. IV етап розпочався після проведення парламентських виборів 2006 р. на новій партійній основі. Система пропорц представ з закритими партійними списками сприяла розгортанню передвиборної боротьби між партіями як організаціями та заохочувала кандидатів дотримуватися їхніх партійних брендів. Осн боротьба на виборах 2006 року відбувалася між партіями та блоками, які орієнтовані на конкретних політ лідерів — Ющенка, Мороза, Януковича, Тимошенко, Литвина. Серед основних результатів виборів 2006 р. слід відзначити таке:• Підсумки виборів вказ на суто регіональну підтримку основних політ партій, яка відтворює "розкол" за віссю "схід-захід", а також суперечить заг логіці пропорційної сист.• Вибори 2006 р. засвідчили прискорення дії тенденції декомунізації Укр. За умов збереження старого виборч бар'єру КПУ навіть не змогла б потрапити до ВР.• Вибори 2006 р. є підтвердж кризи моделі сусп розвитку, яка була запроваджена за часів президентства Л. Кравчука та Л. Кучми. На виборах 2006 основні політ сили, які уособлювали собою попередній режим, не змогли потрапити до парламенту

47= 49 Громадські організації та обєднання класифік, місце та функції в політ сист суспільства.ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ –об’єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політ, екон, соціал і культ прав, інтересів людини ГРОМАДЯНСЬКЕ ОБЄДНАННЯ – добровільне обєдн фіз. осіб та\або юрид осіб, для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення сусп., екон, соціал та інших інтересів. Функції гром орг.:виховна (націл на формув в громадян політ, правової культури, нац. свідомості),опозиційна (поляг у запобіганні надмірній централіз й посиленні влади держ),захисна,кадрова,інтегративна( обєднання консолідація мас),комунікативна (інформативне забезпечення),контролююча( здійсн гром контролю над держ установами). класифікація – проводиться за різними критеріями: 1)За спільним інтересомствор спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів.2) Заправовим статусомрозрізн формальні гром орг(офіційно зареєстровані в орг влади), а також неформальні орг (не зареєстровані юр, діють без чіткої програми).3) За легітимністювиокр легальні (дозволені законом) і нелегальні гром об. Непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень.4)за напрямком діяльності – професійні, демографічні, творчі, спортивні..,5)за рівнем стабільності –ті що діють постійно і тимчасові. У західній політології усі непартійні громадські організації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті здобуття влади, загальне керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску –лобі (від англ, lobby– кулуари).

48.Групи інтересів і тиску.Основоположн теорії груп інтересів вважають америк політолога А. Бентлі, який першим визначив групи інтересу та їх діяльність як предмет політологічного аналізу.Група інтересів— це свідоме об'єднання люд на ґрунті спільності потреб та інтересів, що прагне впливати на владу задля відображ своїх інтересів у курсах держ пол. Групи інтересів — це переважно добровільні орган різного спрямування , які мають значну автономію. Такі організації, не претендуючи на політичну владу, прагнуть впливати на неї для забезп своїх специфічних інтересів.Одну з перших класиф груп інтересів запропон Г. Алмонд, який поділ їх на: 1. дезорієнтовані групи, які не мають жодних інституційних основ та об'єднують люд що протестують проти конкретної політ;2. групи, які не мають характеру асоціацій, тобто ті, які ґрунт на класовій, культурній або етнічній ідентичності, сім'ю та релігійні інституції;.3. інституційні групи інтересу — групи, які фактично наявні у більших організаціях, зокрема, політ партіях і законодавчих органах влади;4.асоціації — специфічні групи інтересу висловлення інтересів (профспілки, організований бізнес).Групи тиску — це об'єднання громадян, які безпосередньо не борються за владу, але наполягають на врахув своїх інтересів при здійсненні політики (профспілки, підпр об'єдн тощо).З-поміж організованих груп інтересів і груп тиску виокремл:1. захисні групи, що створ для захисту власних матеріальних та профес інтересів;2. функціональні (проблемні) групи, що створ для просування певних програм на політичну арену, привернення до них уваги громадськості та урядів. Основними напрямами їх діяльності є:1) вплив під час виборчих кампаній;2) вплив на законодавчий процес; 3) вплив на кадрові питання; 4) вплив на прийняття й виконання управлінських рішень;5) вплив на суд і судові рішення.

49 Громадські організації та обєднання класифік, місце та функції в політ сист суспільства.ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ –об’єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політ, екон, соціал і культ прав, інтересів людини ГРОМАДЯНСЬКЕ ОБЄДНАННЯ – добровільне обєдн фіз. осіб та\або юрид осіб, для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення сусп., екон, соціал та інших інтересів. Функції гром орг.:виховна (націл на формув в громадян політ, правової культури, нац. свідомості),опозиційна (поляг у запобіганні надмірній централіз й посиленні влади держ),захисна,кадрова,інтегративна( обєднання консолідація мас),комунікативна (інформативне забезпечення),контролююча( здійсн гром контролю над держ установами).класифікація – проводиться за різними критеріями: 1)За спільним інтересом створ спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів.2) За правовим статусом розрізн формальні гром орг (офіційно зареєстровані в орг влади), а також неформальні орг (не зареєстровані юр, діють без чіткої програми).3) За легітимністю виокр легальні (дозволені законом) і нелегальні гром об. Непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних перетворень.4)за напрямком діяльності – професійні, демографічні, творчі, спортивні..,5)за рівнем стабільності –ті що діють постійно і тимчасові. У західній політології усі непартійні громадські організації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті здобуття влади, загальне керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску – лобі (від англ, lobby – кулуари).

50.Вибори та голосування як способи народоправства, прийняття спільнотою рішень, обов'язкових для всіх, практикуються в історії людства здавна. В стародавні часи створення публічної влади та її функціонування ґрунтувалися на виборності кращих (старших, мудріших, сильніших) членів общини для управління суспільним життям. Це так звана первіснообщинна демократія. Саме на родовій раді, сході дорослих спів-родичів первісні люди Елементи виборності органів врядування та колективного волевиявлення можна прослідкувати й у суспільствах доби Середньовіччя. Перші парламенти, куди громадяни обирають своїх представників, виникають в Європі в XI—XIV ст. (корте-си в Іспанії, генеральні штати у Франції, парламент в Англії). Слово "парламент" походить від французького "рагіег" — говорити, висловлювати думку. обирали тих, хто має управляти общиною. Незважаючи на те, що станово-представницькі збори виникали ще в XII ст., вибори як ліберально-демократичний спосіб організації взаємовідносин політичної влади і громадян поширюються в деяких країнах Європи та США лише з XVIII ст. Однак то були не ті виборі, які ми звикли бачити сьогодні. Більше того, історія цілого ряду країн Старого Світу (Англія, Франція та ін.) показує постійну б Тільки в XX ст. принцип загального виборчого права починає успішно втілюватись в життя. В Англії, наприклад, з 1918 р. право голосу дістали всі чоловіки від 21 року і жінки від 30 років. Сучасні суспільно-політичні вибори, формування органів влади та державного управління шляхом вільного і загального волевиявлення громадян стали незаперечною цінністю суспільства XX сторіччя, однією з головних ознак справедливого суспільного устрою. Ця норма зафіксована в ряді міжнародно-правових документів.оротьбу різних соціальних груп суспільства за свої виборчі права.

51.Основні етапи та принципи організації виборчої кампанії. Відомо, що у виборчій кампанії звичайно виділяється кілька основних етапів: формування законодавчої бази виборів; оголошення виборів; висування кандидатів (збирання підписів); реєстрація кандидатів; передвиборчі заходи; голосування; визначення результатів виборів (можливе призначення повторних виборів. Однак з позицій стратегічного управління необхідна для цього робота починається задовго до оголошення виборів, особливо в тій сфері, що стосується інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії. Після нагромадження первинної інформації спочатку проводиться аналіз проблемної ситуації, щоб на цій основі забезпечити найчіткішу постановку висунутого завдання. Іноді на цій стадії з'ясовується недоцільність участі в даній виборчій кампанії або ж попередньо поставлене завдання переформулюється з урахуванням особливостей реальної ситуації. Далі, при наявності помітних шансів на успіх переходять до наступної стадії — розроблюють стратегію виборчої кампанії з позицій поставленого завдання. Одно-часно вживають заходів для забезпечення необхідної організованості учасників подій на наступному етапі, коли вирішуватимуться тактичні завдання з участю групи підтримки кандидатів. Саме на цій стадії важливо насамперед робити ставку на сучасну технологію. Однак усе зроблене до цього може виявитися марним, не гарантує очікуваних результатів виборів, якщо не забезпечено необхідний контроль за ходом голосування і за підраховуванням голосів виборців під час підбивання підсумків виборів. Основні етапи діяльності в ході виборчої кампанії:· організація та управління виборчою кампанією;· інформаційно-аналітичне забезпечування виборчої кампанії;· збирання первинної інформації;· аналіз проблемної ситуації;· приймання рішень (стратегія кампанії);· реалізація рішень (тактика кампанії);· контроль за голосуванням; підраховування голосів;· результати виборів.