- •Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •Предмет політології.
- •Методи науки про політику.
- •1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Основні школи і напрями сучасної політології
- •1.2.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.2.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття
- •1.3. Політична влада
- •1.3.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •1.4.1. Витоки і сутність демократії
- •1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •Класична теорія демократії Нового часу.
- •Консенсусна модель демократії а. Лейпхарта.
- •Теорія "поліархії" р.Даля.
- •Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).
- •1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •2.1. Політична система суспільства
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •Федеративна держава.
- •Конфедерація.
- •Співтовариство (співдружність).
- •Асоціація.
- •2.2.4. Політичний режим
- •Тоталітаризм.
- •Авторитаризм.
- •Демократичний режим.
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Ліберально-демократична модель.
- •Консервативна модель.
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •3.1. Політична участь громадян
- •3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ 4 соціальні та ціннісні аспекти політики
- •4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Типології націй.
- •Типології націоналізму.
- •4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •Насильницькі методи.
- •Консенсусні методи
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті
- •Розділ 5 світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •Шановний, читачу!
4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
Центральним поняттям теоретичної етнополітологи та практичної етнополітики є термін "етнос". Він походить з давньогрецької мови і означає "негрек", "чужинець", "ідоловірець". Вже із V ст. до н.е. цей термін використовували у значенні "плем'я негрецького походження" або "народ негрецького походження". Самі себе греки називали "демосом", а інші народи — "етносами", тобто визначали їх як "чужих", "інших".
— сприяння розвиткові робітничого самоуправління і форм контролю на виробництві;
— свобода, рівність, солідарність — основні цінності соціал-демократії.
Уособлювало ці ідеї гасло: "Кінцева мета — ніщо, рух — усе".
Сьогодні соціал-демократичної ідеології дотримуються близько 80 партій (20 млн членів). В Європарламенті ці партії утворюють одну з численних фракцій. Як свого часу комуністи в СРСР, так і нині олігархічний великий капітал в Україні замовчує соціальні досягнення соціал-демократів Європи (шведська модель соціалізму, інші). СПУ (О. Мороз) є членом Соціалістичного Інтернаціоналу, програмними засадами діяльності якого е координація зусиль і дискусій щодо соціальних перетворень в умовах глобалізації (посилення уваги до екології, тендерної рівності, нового світопорядку, допомога країнам, що розвиваються, пріоритет гуманізму над технократизмом).
Таким чином, сьогодні у світі спостерігається ідеологічний плюралізм, зближення течій. В світовій науково-політичній думці окреслюються контури планетарної ідеології гуманізму, в якій ідеали та цінності провідних ідеологій (свобода, рівність, мир, братерство, Бог, любов, солідарність, справедливість) можуть бути синтезовані в цілісному баченні перспектив духовного злету людської цивілізації.
На сучасному етапі поняття "етнос" стало науковим і використовується для позначення всіх історичних типів людських спільнот від племен та народностей до сучасних націй.
Етноси — це людські міжпоколінні спільноти, які різняться одна від одної особливостями культури, способом життя, стереотипами поведінки, переважно розмовляють однією мовою. У звичному для нас розумінні, це такі спільноти як українці, росіяни, угорці, євреї, цигани, грузини та ін.
Поняття "етнос" найчастіше використовується на теренах колишнього СРСР, особливо у вітчизняній та російській етнологічній науці. В англомовній літературі користуються іншими термінами — "етнічна група", "етнічна ідентичність", "етнічність".
Етнічність (англ. "ethnicity") — це поєднання таких специфічних рис, які характеризують певні етноси або етнічні групи. Фредерік Варт стверджував, що етнічність — це такі збережені і передавані 3 покоління в покоління звички, від яких людина неспроможна відмовитись, але може внести до них певні корективи. Наприклад, в українців є такі специфічні характеристики, які відрізняють їх від інших спільнот. Це чітко фіксується в народних звичаях і традиціях, стереотипах поведінки, менталітеті. Отже, західні етнополітологи вживають термін "етнічність" як набір специфічних рис представників певної етнічної спільноти.
Природа етносу або ж етнічності викликала зацікавлення в західній науці у 60 — 70-х роках XX ст. Вчені по-різному трактують природу етнічності, власне сам факт довготривалого чи короткотривалого існування етнічних спільнот. Чому виникають етнічні спільноти? Які фактори утримують представників цих спільнот вкупі? Яким чином зникають етнічні спільноти? Взагалі, що таке "етнічність"?
Можна виокремити три основні концепції, які пояснюють природу етнічності: примордіалістська, інструменталістська та конструктивістська.
1. Примордіалістська концепція етнічності. Вперше термін "примордіальні зв'язки" вжив Бдуард Шилз в 1957 р. Англомовний термін "primordial" означає прадавній, першопочат-ковий, первісний. Примордіалістська концепція етнічності остаточно сформувалася в 60-х роках XX ст. завдяки працям Кліффорда Ґірца.
Автори цієї концепції розглядають етнічність як вроджену властивість людини. Етнічність — постійна характеристика людського буття, вона супроводжує людину від народження до смерті. Кожній людині властиве відчуття спорідненості зі своєю етнічною групою. Кожна людина асоціює свою етнічність а місцем народження, родинними зв'язками, рідною мовою, стилем міжособистісних контактів. Навіть змінюючи своє положення в соціальній стратифікації суспільства, людина не спроможна змінити "свою" етнічність. Етнічність українця як бідного, так і багатого — однакова. Така ж сама вона і в українця України, Росії, США, Канади чи Бразилії. Адже, за логікою примордіалістів, представники етнічної групи пов'язані "при-мордіальними зв'язками", солідарні з цінностями та пріоритетами власної спільноти. Тобто однаково спілкуються рідною мовою, святкують, працюють (швидко чи повільно), зазвичай мають за родичів українців тощо.
Представником примордіалізму вважають і відомого британського етнолога Ентоні Сміта. У своїй праці иНаціональна ідентичність" він виділив 6 атрибутів етнічної групи:
• етнонім (групова власна назва);
• міф про спільних предків;
• спільна історична пам'ять;
• елементи спільної культури;
• зв'язок з конкретним "рідним краєм";
• почуття солідарності у значної частини населення.
Назагал всі прибічники примордіалізму розглядають етноси як реально існуючі людські спільноти, що характеризуються спільною територією проживання, біологічним самовідтворенням, культурно-побутовою єдністю, самосвідомістю та самоідентифікацією.
2. Інструменталістська концепція етнічності. Латинське слово "instrumentum" означає "знаряддя". Інструменталізм виникає в 70-х роках XX ст. в США як реакція на неспроможність примордіалізму пояснити пожвавлення національних рухів в сучасному світі. Цей напрям ще називають теорією ситуативної, або мобілізованої, етнічності. Представником цієї теорії є Брік Гобсбаум, основні положення теоретичної концепції якого висвітлено у праці "Нації і націоналізм після 1780 року".
Етнічність інструменталісти (ситуаціоністи) трактують як почуття солідарності, сформоване у великої групи людей за певних обставин. Етнічність — це своєрідне джерело ресурсів, до яких звертаються лідери задля досягнення поставленої мети. Ця мета переважно є політичною.
У звичайних умовах етнічність не проявляється або є латентною (прихованою). Про неї згадують тоді, коли виникає необхідність. Цікавим прикладом є ситуація, яка склалася на Камчатці на початку 90-х років XX ст. у зв'язку з закріпленням за малочисельними етносами Півночі риболовних ділянок. Через непродумане рішення подібного права були позбавлені камчадали. Це — етнічна група, яка склалася в середині ХУШст. у результаті асиміляції ітельменів з росіянами. У російській етнографічній літературі кінця XIX — початку XX ст. камчадали фіксувалися як етнографічна група росіян і після 1926 р. в матеріалах переписів не фіксувалися. І тільки на початку 90-х років через економічні причини (право на риболовство) на порядок денний постало питання етнічності камчадалів, вони "дружно згадали" про свою відмінність від росіян та інших спільнот.
Отже, інструменталісти ототожнюють досить часто етнічні групи з групами інтересів або ж соціальними групами. Вони не орієнтуються на пошук об'єктивних чинників формування етнічних спільнот. Тому їхні теоретичні розробки безпорадні перед поясненням фактів збереження та відстоювання власної етнічності навіть тоді, коли цього не вимагає ситуація. Так, навіть у найбільш благополучній країні США більшість спільнот понині чітко ідентифікуються за власним походженням: американець англійського, ірландського, італійського, українського, китайського походження, "афроамериканець".
3. Конструктивістська концепція етнічності. Латинське слово "construction" означає "побудова". Конструктивізм — це своєрідна спроба поєднати два попередні підходи трактування етнічності. Вони не заперечують примордіальності (первинності) етнічних спільнот, але подальший їх розвиток розглядають через призму соціальної структури суспільства.
Конструктивізм як теорія етнічності бере початок від публікації праці американського історика Бенедикта Андерсона "Уявлені спільноти" (1983). Сучасні етнічні спільноти (нації), за Б. Андерсоном, — це уявлені політичні спільноти (англ. "imaginedpolitical community**).
Ряд традицій (що їх примордіалісти вважають прадавніми) виникли зовсім недавно. Це — інтелектуальні творіння письменників, художників, вчених, політиків, які цілеспрямовано формують соціальне оточення. Саме вчені-історики відповідальні за становлення етнічності. Українці "усвідомили себе" після прочитання історичних праць М. Гру шевського, М. Ар-каса, "Кобзаря" Т. Шевченка і т.д. Цей процес посилився після проголошення незалежності в 1991 p., коли постала Україна, але українці ще не стали реальною етнічною спільнотою.
Прихильники конструктивізму формулюють основну тезу таким чином: етносів не існує, існують етнічні групи або ж культурні спільноти. їх можна сконструювати, адже головне знаряддя такої конструкції — вироблення спільного уявлення про спільну історичну долю.
Російський етнолог-конструктивіст Валерій Тішков твердить: будь-яка соціальна, релігійна чи діалектна група упродовж 160—180 років може стати етнічною групою (етносом), якщо її членам нав'язати думку про спільне походження. Так етноси можна конструювати. У своїй праці "Реквием по етносу" "В. Тішков нагадує про "дрейф етноідентичності" в сучасному урбанізованому світі. На зміну етнічній ідентичності приходить громадянська ідентичність (нація-громадянство). Він ратує за єдину російську громадянську ідентичність поряд із багатоманітністю культур, які мають етнічну основу.
Таким чином, конструктивізм акцентує увагу на сучасних тенденціях зникнення традиційних культур і виникнення націй сучасного типу. Конструктивісти не можуть відповісти на запитання про емоційні компоненти етнічності, менталітет спільноти. Отож, аналізуючи етнополітичні процеси, потрібно синтетично використовувати надбання всіх вищеокреслених концепцій етнічності.