- •Розділ 1 теоретико-методологічні та історичні засади науки про політику
- •1.1. Політологія як система знань про політику. Специфіка і зміст української політології
- •1.1.1. Предмет, метод та історія виникнення політології як науки
- •Предмет політології.
- •Методи науки про політику.
- •1.1.2. Політика як соціальне явище та об'єкт вивчення політології
- •1.1.3. Зміст, особливості й завдання української політології
- •1.2. Основні школи і напрями сучасної політології
- •1.2.1. Англосаксонська школа в політології
- •1.2.2. Характерні риси французької школи в політології
- •1.2.3. Становлення та розвиток німецької школи в політичній науці
- •1.2.4. Основні напрями розвитку зарубіжної політичної науки наприкінці XX — на початку XXI століття
- •1.3. Політична влада
- •1.3.1. Сутність і походження феномену влади
- •1.3.2. Форми, види та механізм реалізації політичної влади
- •1.3.3. Поняття легітимності та принцип поділу влади
- •1.4. Демократія: витоки, сутність і перспективи розвитку
- •1.4.1. Витоки і сутність демократії
- •1.4.2. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •Класична теорія демократії Нового часу.
- •Консенсусна модель демократії а. Лейпхарта.
- •Теорія "поліархії" р.Даля.
- •Партиципаторні теорії демократії (демократія участі).
- •1.4.3. Перехід до демократії. Умови переходу
- •Розділ 2. Інституційний вимір політики
- •2.1. Політична система суспільства
- •2.1.1. Політична система суспільства. Сутність системного підходу до аналізу політичних явищ і процесів
- •2.1.2. Структура і функції політичної системи
- •2.1.3. Типи політичних систем та критерії їх ефективності
- •2.2. Держава як інститут політичної системи: сутність, ознаки, форми та основні функції
- •2.2.1. Сутність, походження та функції держави
- •2.2.2. Форма державного правління
- •2.2.3. Форма державного устрою
- •Федеративна держава.
- •Конфедерація.
- •Співтовариство (співдружність).
- •Асоціація.
- •2.2.4. Політичний режим
- •Тоталітаризм.
- •Авторитаризм.
- •Демократичний режим.
- •2.2.5. Концепція правової, соціальної держави
- •Ліберально-демократична модель.
- •Консервативна модель.
- •2.3. Система органів державної влади в Україні
- •2.3.1. Етапи формування системи органів державної влади в Україні. Конституційна реформа 2004 р.
- •2.3.2. Конституційний механізм розподілу державної влади в Україні
- •2.3.3. Верховна Рада України в системі відносин органів державної влади
- •2.3.4. Інститут президентства в Україні: етапи становлення і порядок взаємодії з іншими органами влади
- •2.3.5. Особливості становлення та функціонування Кабінету Міністрів України
- •2.3.6. Судова система України
- •2.4. Місцеве самоврядування
- •2.4.1. Теорії та моделі місцевого самоврядування: сутність та порівняльний аналіз
- •2.4.2. Етапи становлення місцевого самоврядування в Україні
- •2.4.3. Перспективи місцевого самоврядування в Україні в контексті політичної та адміністративно-територіальної реформи
- •2.5. Політичні партії та партійні системи
- •2.5.1. Походження і розвиток політичних партій
- •2.5.2. Партія як політичний інститут: ознаки, функції та класифікація
- •2.5.3. Сутність, типологія та фактори розвитку партійних систем
- •2.5.4. Етапи становлення і розвитку партійної системи України
- •Розділ 3. Політичні процеси
- •3.1. Політична участь громадян
- •3.1.1. Поняття "політична участь" та його інтерпретація в сучасній політичній науці
- •3.1.2. Структура, форми і виміри політичної участі
- •3.1.3. Особливості політичної участі в Україні
- •3.2. Політичні конфлікти і кризи в суспільному житті
- •3.2.1. Концептуальні підходи до розуміння природи політичних конфліктів
- •3.2.2. Причини виникнення, ознаки та функції політичних конфліктів
- •3.2.3. Типологія політичних конфліктів та криз
- •3.2.4. Основні способи та шляхи розв'язання політичних конфліктів і криз
- •3.3. Виборчі системи і процеси
- •3.3.1. Вибори в історії людства
- •3.3.2. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії
- •3.3.3. Основні типи виборчих систем сучасності: порівняльний аналіз
- •3.3.4. Особливості формування виборчої системи України
- •Розділ 4 соціальні та ціннісні аспекти політики
- •4.1. Політична свідомість, політична культура і політична соціалізація
- •4.1.1. Політична свідомість як суспільне явище
- •4.1.2. Політична культура: природа, типи та функції
- •4.1.3. Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції
- •4.1.4. Особливості становлення політичної культури в Україні
- •4.2. Політична ідеологія. Основні ідеологічні доктрини сучасності
- •4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці
- •4.2.2. Структура політичної ідеології
- •4.2.3. Основні політичні ідеології сучасності
- •4.3. Етносоціальні спільноти та етнополітика
- •4.3.1. Концепції етнічності в політичній науці
- •4.3.2. Теорії націй і націоналізму
- •Типології націй.
- •Типології націоналізму.
- •4.3.3. Етнонаціональна політика та національно-державне будівництво
- •4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
- •Насильницькі методи.
- •Консенсусні методи
- •4.3.5. Етнонаціональна політика України
- •4.3.6. Бтнополітичні процеси на Закарпатті
- •Розділ 5 світовий політичний процес. Система міжнародних відносин
- •5.1. Зовнішня політика держав. Міжнародне право
- •5.1.1. Міжнародні відносини як цілісна система
- •5.1.2. Процес формування та механізм реалізації зовнішньої політики держав. Міжнародне право
- •5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія
- •5.1.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації та шляхи їх вирішення
- •5.1.5. Міжнародний тероризм
- •5.2. Геополітика
- •5.2.1. Поняття геополітики, її методи і функції
- •5.2.2. Основні закони геополітики
- •5.2.3. Категорії геополітики
- •5.2.4. Геополітичні епохи
- •Шановний, читачу!
4.3.4. Етнополітичні конфлікти: причини виникнення, динаміка, типологія та способи врегулювання
Етнополітичний конфлікт— це соціально-кризова ситуація, зумовлена незбіганням інтересів і цілей етнічних груп у рамках спільного етносоціального простору.
Саме неоднорідність етнічного простору породжує проблеми, суперечки та напруженість між етносами. За даними Стокгольмського міжнародного інституту з дослідження проблем миру, в середині 90-х років XX ст. понад 70% військових конфліктів на планеті мали етнополітичний або міжетнічний характер.
Однією з причин етнополітичного конфлікту є етнотери-торіальні спори та суперечки. В багатьох випадках такі конфлікти виникають через прагнення еліти етнічної спільноти створити власну державу. Це — грузино-абхазький конфлікт, вірмено-азербайджанський конфлікт, етнополітичний конфлікт в Чечні, Придністров'ї. Так, у вересні 1990 року місцева влада проголосила про створення Придністровської Молдавської Республіки. Декларацію було засуджено молдавським парламентом. На початку листопада 1990 року сталися перші збройні сутички між придністровцями та молдавською міліцією за контроль над муніципальними органами влади в Дубоссарах. До кінця 1991 року тривав так званий "повзучий путч" — поступове встановлення контролю над місцевими адміністративними будівлями, відділами міліції, школами, радіостанціями в містах і селах на лівому березі Дністра. Особливо напруженою ситуація стала влітку 1992 року, коли у конфлікт втрутилися російські війська і вибили молдавські сили з м. Бендери. Командуючий російськими військами генерал Олександр Лебедь підтримав лідера Придністров'я Ігоря Смирнова, засудивши кишинівську владу як "фашистську". Пізніше фактично відбувались миротворчі процеси, спроби врегулювати конфлікт за допомогою третьої сторони (Росія, Україна, ОБСЄ). В той же час у Молдові точився інший етно-політичний конфлікт, що завершився прийняттям закону "Про особливий статус Гагаузи (Гагауз Ері)" (грудень 1994 p.).
Іншою причиною етнополітичної конфліктності є боротьба за ресурси і власність. Предметом спорів найчастіше виступає земля, її надра. До прикладу, розробка нафтових родовищ в Сибіру призводить до зменшення поголів'я оленів, порушення екологічного балансу територій, де проживають корінні народи. Звідси наростання регіонального сепаратизму, неприязні до росіян з боку чукчів, евенків, коряків.
Серед причин етноконфліктів виділяють зміни у системі розподілу праці. Природно, що в поліетнічних державах існує складна система розподілу праці, що має етнічне підґрунтя. Зазіхання на ринок праці з боку "інших" етнічних груп призводить до конфліктності. В країнах Європейського Союзу на сучасному етапі такі конфлікти виникають через конкуренцію, яку створюють українці, молдавани, араби, вихідці з Латинської Америки місцевим жителям, працюючи за меншу оплату. Це провокує ксенофобію, расизм, побутові міжетнічні сутички в Німеччині, Франції, Іспанії.
Причиною етнополітичного конфлікту є також історична пам'ять дискримінованих у минулому етнічних груп. Власне історична пам'ять включає міфологеми, колективні образи минулого, що фіксують несправедливо історичні події (розчленування етнічної території, депортації, геноцид тощо). До прикладу, це — конфлікти в Криму, актуалізовані поверненням депортованого кримськотатарського населення та прагненням радикальних сил із числа росіян до територіального об'єднання з Росією.
Вагомою причиною етнополітичних конфліктів є порушення прав національних меншин, дискримінація етнічних груп. В ряді країн Латинської Америки, Алжирі, Сенегалі, Мадагаскарі законодавство взагалі не визначає статус етнічних та мовних меншин. Навіть європейська держава Франція не підтримує ст. 27 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, яка є концептуальною для визначення статусу національних меншин. Така позиція породжує проблеми та сутички на етнічному підґрунті.
Будь-який етнополітичний конфлікт проходить своєрідну стадійність розвитку. Етноконфліктологи виділяють такі стадії етнополітичного конфлікту:
1. Передконфліктна (латентна) стадія. В цей час посилюються етноцентристські настрої; мусуються негативні стереотипи щодо іншої/их національності/ей; зростає соціальна та етнічна напруженість; учасники конфлікту не бажають мирно вирішувати проблему. Тобто на цій стадії формується психологічна готовність сторін до майбутнього протистояння.
2. Конфліктна стадія. В рамках цієї стадії відбувається найбільш жорсткий формат взаємодії сторін, які задіяні в конфлікті. Це — протиборство учасників конфлікту, які не бажають примирення.
3. Стадія врегулювання етноконфліктної ситуації. В цей час створюються підстави для мирного врегулювання конфлікту; "образ ворога" трансформується у "образ партнера". На цій стадії досягається консенсус, тобто згода щодо припинення конфлікту.
Етнополітичні конфлікти є своєрідними та неповторними у часі. Водночас дослідники етнополітичної конфліктності роблять спробу класифікації або типологізації етнополітичних конфліктів. За характером дії конфліктуючих сторін виділяють насильницькі та ненасильницькі конфлікти.
Насильницькі конфлікти проходять у вигляді відкритого протистояння, участі бойових сил, депортацій та "етнічних чисток". До прикладу, через довготривалі суперечки з Грецією у липні 1974 року Туреччина здійснила військову інтервенцію на Кіпр. В результаті було вигнано 140 — 160 тисяч греків-кіпріотів з Півночі та 60 тисяч турків-кіпріотів з Півдня. Відбулись масові етнічні чистки.
Ненасильницькі конфлікти відбуваються у формі мітингів, демонстрацій, пікетів, голодовок, акцій громадянської непокори. Як правило, головними акторами конфліктуючих сторін є владні структури, політичні партії, громадські рухи та організації. Фактично, такий латентний (прихований) етнополітичний конфлікт відбувається в незалежній Україні —■ представники російських громадських організацій у Південно-Східній Україні влаштовують громадські акції, привертаючи увагу до соціально-економічних та політичних проблем держави.
Однією з типологій є поділ етнополітичних конфліктів за особливостями суб'єктів супротивних сторін. Виділяють конфлікти між етнічною групою та державою (Абхазія, Нагірний Карабах, Країна басків) та конфлікти між етнічними групами (серби та албанці в Косово; киргизи і узбеки в Ошській області).
Виділяють етнополітичні конфлікти за сферами проявів та причинами виникнення (етнотериторіальні, етноекономічні, етнокультурні, етнорелігійні, етнопсихологічні, етноісторичні тощо).
Вирішити етнополітичний конфлікт майже неможливо, а врегулювати його — одна з найскладніших проблем етнополітичного менеджменту. Аналізуючи подібну проблематику, російський дослідник Айрат Аклаєв зробив спробу комплексно розглянути форми макрополітичного регулювання етнокон-фліктів, виділивши при цьому основні стратегії, способи та методи.
Форми макрополітичного регулювання етнополітичних конфліктів (за А. Аклаєвим)
Стратегії / Підходи |
Стратегії етнополітичної деплюралізації (усунення етнічного розмаїття) |
Стратегії етнополітичної інженерії (збереження етнічного розмаїття) | ||
Способи / Методи |
Атериторіальні методи |
Територіальні методи |
Атериторіальні методи |
Територіальні методи |
Насильницькі |
Геноцид |
Депортації (етнічні чистки) |
— |
— |
Примусові |
Асиміляція |
— |
Контроль (домінування) |
— |
|
Інтеграція |
|
|
Регіональна автономія |
Консенсусні |
Культурна автономія (мульти-культуралізм) |
Розподіл (сецесія) |
Консоціація |
Федералізація |
|
|
|
Арбітраж |
Кантонізація |
Стратегії етнополітичної деплюралізації (усунення етнічного розмаїття) допускають пряме насилля, примусовий та консенсусний способи вирішення етнополітичних проблем держави.