4. Реєстр населення.

Одним з різновидів поточного обліку населення є реєстри. Вони являють собою поіменні й регулярно оновлювані переліки мешканців, використовувані для цілей адміністративного обліку населення. У низці країн реєстри населення ведуть у вигляді списків, книг і картотек. Останні від середини XX сторіччя часто зберігають у пам'яті ЕОМ. Такі картотеки охоплюють окремих осіб, хатні господарства або сім'ї за найменшими адміні­стративно-територіальними одиницями — населений пункт, община, муніци­палітет, парафія тощо. Вони призначені для отримання в поточному порядку або періодично індивідуальних відомостей про мешканців конкретної ад­міністративно-територіальної одиниці або про чисельність і склад її населення та про зміни в них. Вміщену в них інформацію використовують для складання списків платників податків за різновидами місцевого та державного оподатку­вання, військовозобов'язаних, політичних (партійних) та адміністративних ви­борчих списків тощо.

Правила ведення реєстрів населення достатньо складні, тому цей спосіб обліку вживаний до категорії юридичного населення в країнах з невеликою чисельністю жителів і територією, з порівняно високою загальною культурою населення. Правила, обов'язкові для дотримання на всій території країни, передбачають участь кожного її мешканця в процедурі реєстрації населення в одній з общин (муніципалітеті, парафії). Він зобов'язаний повідомляти про всі випадки зміни місця постійного замешкання та про всі події, які підлягають юридичному оформленню в органах реєстрації актів громадянського стану.

Реєстри населення постійно оновлюють: у картках осіб, що постійно мешкають на конкретній території, роблять доповнення про народження дитини, всиновлення, укладання шлюбу, припинення шлюбу в результаті розлучення або смерті когось із членів подружжя, зміну заняття або стану в занятті, зміну рівня освіти, прізвища, імені або місця замешкання.

Правила ведення реєстрів населення передбачають строге дотримання принципів персоніфікації та конфіденційності інформації; обов'язкову коопе­рацію органів, які здійснюють реєстрацію актів громадянського стану, та органів, які ведуть реєстри населення; щорічну перевірку точності вміщених у реєстрах населення відомостей за допомоги спеціальних обстежень, а також за допомоги матеріалів переписів населення.

Картку заповнюють і на прибулих з-за кордону, котрі раніше не проживали в країні. Картки ж померлих та тих, хто виїхав на постійне замешкання за межі країни, зберігають в архіві. В Україні реєстр населення відсутній.

5. Програма перепису населення

Програма перепису населення — це перелік питань, звернених до населення. Сума відповідей на питання програми і утворює ту інформацію про склад населення, ради отримання якої перепис і проводиться. Зазвичай питання програми перепису приводяться в спеціально призначеному для цієї мети бланку, який може бути різної форми, залежно від техніки підрахунку отриманих від населення відповідей облікової (тобто один бланк на декілька чоловік) або індивідуальної форми (бланк на одну людину).

Програма перепису складається по певних правилах і з урахуванням певних вимог, багато хто з яких звичайний для будь-якого соціологічного дослідження. Бажано (але необов'язково), щоб частина питань за змістом і редакції точно повторювала аналогічні питання попереднього перепису, щоб можна було зміряти зміни, що відбулися, в структурі соціально-економічних і демографічних характеристик населення. Необхідно враховувати міжнародні рекомендації з тим, щоб отримати дані, зіставні з аналогічними міжнародними. Програма розробляється з урахуванням потреб органів управління, наукових і суспільних організацій в необхідній інформації. При цьому враховується специфіка перепису населення, вартість отримання інформації саме шляхом перепису населення, вивчаються можливості збору рівноцінної інформації шляхом проведення вибіркових обстежень, менш масштабних і дорогих, чим загальний перепис населення, але докладніших.

Згідно міжнародним рекомендаціям питання, що включаються в програму перепису населення повинні бути такими, щоб респонденти (тобто опитувані) були здатні дати на них цілком правильні відповіді: Інакше кажучи, питання не повинні бути скрутними для більшості опитуваних, не повинні викликати страху у населення (інакше перепис опиниться під загрозою зриву). У свою чергу, питання перепису повинні також враховувати загальний рівень письменності населення, етнічні особливості, зокрема народні звичаї і навіть забобони.

У переписах населення вивчаються наступні питання:

1) чисельність і розміщення населення по території країни, по міських і сільських типах поселень, міграція населення;

2) структура населення по підлозі, зросту, шлюбному стану і сімейному стану;

3) структура населення по національній (етнічною) приналежності, рідній і розмовній мові, по громадянству;

4) розподіл населення по рівню освіти, за джерелами засобів існування, по галузях народного господарства (для тих, що мають засоби існування від економічної діяльності), по заняттях і положенні в занятті (тобто по соціальному положенню);

5) число і структура сімей по цілому комплексу соціальних характеристик (однорідні і змішані в соціальному і етнічному відношенні сім'ї і т. д.);

6) народжуваність (число народжених дітей і живих з них на момент перепису), побажання і плани відносно майбутнього дітородіння;

7) житлові умови населення.

Це питання, характерні для наших вітчизняних, останніх за часом переписів населення. У ряді країн можливі і інші питання про фізичні недоліки, про участь в минулих війнах (з метою вивчення наслідків війни для здоров'я населення), про рівень забезпеченості населення тими або іншими благами життя і т.д. Наші переписи поки що бідні за об'ємом збираній інформації (оскільки і країна бідна — не може виділити достатньо засобів для освітлення багатьох важливих аспектів наший життю в переписі населення). Зокрема, ми вже ніколи не дізнаємося, як вплинула друга світова війна на смертність і здоров'я нашого населення, тому що ні в одному з післявоєнних вітчизняних переписів населення не було питання про участь в цій війні.

Поточний статистичний облік подій природного руху населення

Облік подій природного руху населення — народжень, смертей, браків і розлучень — заснований на реєстрації цих подій. Спочатку потреба в такій реєстрації виникла у західноєвропейської церкви для оформлення оплати віруючими здійснення обрядів одруження, церковного розірвання браку, хрещення новонароджених і поховання померлих. Ніяких інших цілей церква не переслідувала. Але поступово і держава стала виявляти цікавість до обліку подій природного руху населення, і церковні записи досконалих обрядів стали використовуватися для цілей державної статистики.

Зараз реєстрація актів цивільного стану носить обов'язковий характер, що підкріплюється видачею при реєстрації в органах ЗАГС свідоцтв про народження, смерть, брак, розлученні — документів, що мають юридичне значення для їх власників. Це зроблено спеціально, щоб спонукати громадян до реєстрації демографічних подій і тим самим забезпечити повноту і якість обліку. Терміни і порядок реєстрації актів цивільного стану, відповідальність за їх порушення встановлені законом «Про порядок і терміни реєстрації народжень і смертей», прийнятим 27 липня 1936 р.

При реєстрації демографічних подій запису актів цивільного полягання в спеціальних книгах проводяться в двох екземплярах, один з яких залишається в книзі і зберігається в архіві, а другою передається в статистичні органи для обробки і узагальнення відомостей, що містяться в нім.

Відомості, що містяться в актах цивільного стану, можна розділити на дві частини. Одна частина — відомості адміністративного характеру (прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта події, номери різних документів і т.п.). Ці відомості не представляють інтересу для статистики і в розробку не йдуть. Друга частина — відомості, які мають статистичне значення. Наприклад, в акті про народження указуються такі характеристики новонародженого, як підлога, місце народження, яким по рахунку у матері народився, в одноплідних або багатоплідних пологах і т.п., а також відомості про батьків, такі як, їх вік, національність, шлюбний стан, місце постійного проживання, рід занять і місце роботи. На основі цих відомостей можна розрахувати показники народжуваності за віком матері і отця, їх шлюбному стану, національності, роду занять, соціальній групі, території мешкання і ін. Акт про смерть містить відомості про поле і вік померлого, місце його проживання, причину смерті, національність.

Проте ці відомості навіть в сумарному вигляді ще не характеризують інтенсивності демографічних процесів. Об'єм демографічних подій залежить від чисельності населення, яка ці події продукує. Тому сукупності демографічних подій треба зіставити з відповідними їм сукупностями населення (число народжень — з числом жінок певного віку і шлюбного стану, відповідної національності, соціальної групи, місця проживання і т.д., число померлих — з чисельністю населення відповідної підлоги, віку, національності і т. д.). Дані про чисельність і склад населення дають переписи. Таким чином, дані поточного обліку демографічних подій утворюють нерозривну єдність з даними переписів населення. При розрахунку демографічних показників дані поточного обліку складають чисельник дроби, а дані переписи — її знаменник. Вже на етапі розробки програми перепису населення враховуються можливості взаємного використання підсумків перепису з даними поточного обліку.

Поточні регістри (списки, картотеки) населення

Поточний облік населення ведеться не тільки статистичними, але і різними адміністративними державними органами у вигляді списків (картотек) населення. Ці картотеки створюються для виконання конкретних завдань і зазвичай охоплюють не все населення, а деякі його групи (жителів мікрорайонів, категорії, що підлягають соціальній опіці, і т. д.). Важливо відзначити, що у всіх цих регістрах числиться юридичне населення, яке може не співпадати повністю з фактичним населенням (наявним або постійним, як це визначено в переписах населення). Тому дані списків населення мають обмежене застосування. Але все таки в певних випадках доводиться користуватися ними і для статистичного застосування, причому не тільки в демографічних, але в соціологічних польових дослідженнях.

Вибіркові і спеціальні обстеження

Переписи населення — трудомісткі і дорогі операції. Тому вони проводяться відносно рідко і їх програми обмежені лише найнеобхіднішими відомостями. Вибіркові обстеження (дослідження) дозволяють з меншими витратами часу, сил і засобів провести вивчення проблеми, що цікавить дослідника, на невеликій, по спеціальних правилах відібраній групі населення з тим, щоб отримані результати потім розповсюдити на все населення (або на ту частину суспільства, яка є об'єктом вивчення).

Проте вибіркові обстеження теж вимагають численного персоналу і засобів. Тому не завжди і не всім під силу буває їх організувати. Тоді доводиться відступати від теорії і проводити обстеження, що не претендує на показність, організоване без дотримання правил вибіркового методу. Таке обстеження, на відміну від вибіркового, називається спеціальним (тобто присвячене спеціально поглибленому вивченню якогось вузького завдання).

На відміну від вибіркового спеціальне обстеження не володіє такою ж доказовою силою. Але, як мовиться, краще хоч щось, ніж нічого (іноді, правда, буває і навпаки, якщо на основі непредставницького спеціального обстеження робляться узагальнювальні виводи. А таке буває нерідко). Мабуть, більшість вітчизняних соціологічних досліджень — непредставницькі (інакше кажучи — нерепрезентативні), хоча буває і так, що їх автори без великого збентеження іменують свої дослідження вибірковими. На жаль, провести справжнє вибіркове дослідження наший країні завжди було важко, оскільки вони завжди проводилися в основному на ентузіазмі дослідників і не користувалися підтримкою властей. Тому повністю від таких досліджень відмовлятися не можна. Потрібно тільки проявляти наукову сумлінність в їх проведенні і обережність — в інтерпретації результатів.