3. Сучасна демографічна ситуація в Україні.

Тривала епоха застою соціально-економічного розвитку СРСР, а значить і України ніде не gозначилася так трагічно, як на демографічних процесах, бо йдеться про втрачені, недожиті роки життя людини, втрачені народження, які не відбулися, втрачені шлюби через, підвищений розпад та зменшення інтенсивності їх укладення і нарешті зниження головного показника, який найбільш об’єктивно відбиває якість життя – показника середньої очікуваної тривалості життя при народженні.

Наведемо кілька даних характерних для України передостанніх десятиліть XX століття порівняно з даними Швеції.

Таблиця 3. Інтенсивність природного руху населення України, % .

Роки	Загальні коефіцієнти
	народжуваності	смертності	природного приросту	ео роки
1970	15,2	8,8	6,4	71
1979	14,8	11,1	3,7	70
1989	13,3	11,6	1,7	71

Тенденція коефіцієнтів інтенсивності свідчить про продовження демографічного переходу і зблизилися з рівнями інтенсивності природного руху передових країн.

Так, у 1971–1980 рр. у Швеції загальний коефіцієнт народжуваності складав 12,5, смертності – 11,2, природного приросту – 1,3 % . Але порівняймо головний показник, що найбільш об’єктивно відображає якість життя, а саме середню тривалість майбутнього життя при народженні у 1970 р. вона в Україні дорівнювала 71 року – Швеції – 72,1 року. Але через десять років в Україні (1979 р.) вона знизилися до 70 років, а в Швеції підвищилася до 75,5 р. Жінки і чоловіки капіталістичної країни, монархії, порівняно з дитиною, народженої в Україні виграли загалом 3,4 роки життя. Чоловіки Швеції мали шанс прожити на 7,1 року, або на 11 % більше, ніж чоловіки України (73,1 – 66) жінки – на 5,1 року, або на 7 % (79,1 – 74 ).

Серед розвинених країн Швеція не виняток, а типовий представник розвинених країн Європи і Америки. На жаль винятком був СРСР, виробничі відносини і соціальний устрій якого випали з загального шляху розвитку людства. Ніде в світі крім як у республіках СРСР середня тривалість майбутнього життя не знижувалась. Вона могла бути нижчою, ніж в СРСР, як от в країнах Африки, але тенденція зростання середньої тривалості життя не порушувалась.

Назрівання демографічної кризи в Україні відчувалася по більш глибоких показниках яких з поверхні не видно і для розуміння яких потрібні демографічні знання. Нетто-коефіцієнт відтворення населення, який показує заміщення материнського покоління народженими дочками, вже в 1969–1970 рр. став менший за одиницю. Тобто дочок народжувалось менше, ніж було матерів. З тої пори цей коефіцієнт і пов’язаний з ним істинний коефіцієнт приросту населення свідчили про наближення фактичного від’ємного приросту населення. Розуміння цього процесу в суспільстві не могло бути з двох таких причин. По-перше це майже повна відсутність демографічної освіти в Україні. Демографію не вивчали навіть економісти і медики. Соціологічної освіти не було зовсім. Тільки невеличка купка майбутніх економістів, які становили може 1 % всіх студентів-економістів, а саме статистики – вивчали курс статистики населення. Отже, серед керівництва країною людей знаних у демографії не було.

Друга причина – майже повна відсутність гласності в цих питаннях. Україна, яка була серед фундаторів Організації Об’єднаних Націй не давала, або майже не давала відомостей для статистичних демографічних щорічників 00Н.

Демографічні щорічники не видавалися в СРСР. Книга де були представлені республіки вийшла в СРСР у 1987 році, як один з перших кроків перебудови. Останній такий довідник з відомих причин був виданий у 1990 р. Україна, ставши вільною самостійною державою в 1993 р. видала перший в своїй історії довідник «Населення України, 1992 рік. Демографічний щорічник». (Міністерство статистики України. Управління демографічної статистики та праці.) Тепер сім’я демографічних довідників розширилася. Кожного року видається довідник про статево-віковий склад населення. А в 2000 р. Державний комітет статистики України і управління статистики населення видав довідник «Міграційні процеси в Україні у 1999 р.»

Отже, стан демографічної інформації поліпшується з року в рік. Трохи розширилося коло спеціалістів, які отримують знання з основ демографії. Тепер її вивчають соціологи, і деякі економісти (У Києво-Могилянській академії, наприклад. Національному університеті ім. Тараса Шевченка та ін.). Проте демографічна ситуація в Україні в останньому десятилітті віку, що минув погіршувалося з кожним роком, що дає грунт для оцінки демографічного стану в Україні, як кризового.

Негативні явища, які є сумними «рекордами» в світі не зникли, а навпаки посилились. Це стосується по-перше, показника середньої тривалості очікуваного життя:

Таблиця 4. Середня тривалість очікуваного життя при народженні в Україні, років.

Роки	обидві статі	чоловіки	жінки
1989–1990	71.00	66.00	75.00
1991–1992	69.30	64.20	74.18
1993–1994	67.98	62.78	73.15
1995–1996	66.93	61.40	72.65
1997–1998	68.08	62.74	73.50
1999–2000	67.91	62.44	73.55

Як видно з наведених даних падіння показника припинилося у 1997–1998 роках, проте «стартовий» рівень 1989–1990 рр. далеко не досягнутий. Звертає на себе увагу і «рекордна» у світі різниця між тривалістю очікуваного життя чоловіків і жінок. У 1989–1990 роках вона дорівнювала 9 рокам. Наразі перевищила 10 років! Більше вона лише в деяких інших країнах колишнього СРСР. (Росії – 11,6 років) в Швеції у 2000 р. ці показники дорівнювали для обох статей – 80, чоловіків – 77, жінок – 82 року. Різниця тривалості життя чоловіків і жінок 5,0 років менша удвічі, ніж в Україні.

В останнє десятиліття смертність немовлят підвищувалася до 1998 р. У 1998 р. був досягнутий рівень 1990 року. У Швеції цей показник нижчий ніж в Україні (11,9:3,4=3,5 рази) у 2000 році.

Процеси, які ми коротко описали позначилися найперше на чисельності населення України.

У 1970 р. (перепис) населення У крайці становило 47,1 млн. чоловік за рахунок природного і міграційного приросту на кінець 1992 р. воно досягло 52,2 млн. чол. Зросло на 5,1 млн. чоловік, але природний приріст населення поступово зменшувався. У 1970 році він становив 301,2 тис. чол., а в останній рік, коли він був іще додатним – у 1990 р. дорівнював 26,6 тис. чол. в цілому по Україні. В містах він був додатним ще 1991 р., а в сільських поселеннях від’ємний природний приріст був відмічений вже у 1979 році.

Невеличке додатне сальдо міграції трошки виправляло ситуацію, а в 1991 та 1992 році був деякий пік міграції, але вже в 1993 році він зменшився, а в 1994 сальдо міграції стало від’ємним. Отже вже, обидва фактори, що змінюють чисельність населення з 1993 року працювали на його зменшення. Що починаючи з 1994 р. склало 2,5 млн. чол. З 1991 року за рахунок перевищення смертності над народжуваністю до 1.1.2000 року населення України зменшилося на 2,2 млн. чол. (2,166 млн. чол.),а за рахунок від’ємного сальдо міграції на 589,3 тис. чол. (2166,0 + 589,3 = 2755,3). Абсолютна величина від’ємного природного приросту з 36,2 тис. чол. зросла до 350 тис. чол., тобто в 9,7 рази. Системна криза в Україні, яка з багатьох причин дуже затягнулася і охопила всі сторони життя країни – економіку, довкілля, політичний лад – не могло не відбитися на поведінці людей. Зменшилося число шлюбів, народжень, збільшилося число розлучень, і смертей.

Україна, як і інші колишні республіки з яких складався СРСР, що перестав існувати з 1991 року, знаходиться в стані переходу від планової до ринкової економіки, що спричинило важку демографічну кризу в цих країнах.