3. Розвиток форм власності в сучасних умовах.

З розвитком виробничих відносин суспільство зазнає трансформацій, відповідно змін у формах власності. Якщо для капіталізму вільної конкуренції була характерна індивідуальна приватна власність, то для сучасного капіталізму характерним є різноманітність її форм: індивідуальна , акціонерна, монополістична і т. д.

У нинішніх умовах головною формою підприємництва в економічно розвинутих країнах є акціонерні товариства (корпорації). У країнах Заходу кожна третя доросла людина є акціонером. Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона з одного боку зберігає все те позитивне, що має в собі індивідуальна приватна власність: підприємницький інтерес, ініціативу, право успадкування і т. д.; а з другого боку – примножує приватну власність.

Слід враховувати, що корпорація не є застилою формою власності, вона також еволюціонує. З’явилося якісно нове явище в розвитку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги в останні десятиріччя. Мова йде про передачу певної частини акціонерного капіталу найманим робітникам підприємства, де вони працюють. Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником. Продуктивність праці та рентабельність цього типу корпорації, як правило є вищою на аналогічних підприємствах. Не зважаючи на винятково високу питому вагу корпорації у виробництві ВВП в країнах Заходу, там не тільки не зменшується, а навпаки зростає кількість підприємств, що перебувають безпосередньо в індивідуальній приватній власності за рахунок розширення малого бізнесу.

Важливу роль в сучасній економіці відіграє інтелектуальна власність. Вона формується на основі такого якісно нового елемента в системі продуктивних сил, як наука. Нині американські науковці розрізняють 3 основних види інтелектуальної власності:

1 – приватна власність, яка закріплена у формі патенту або ліцензії;

2 – суспільна власність, яка існує, як сума знань та ідей і перебуває у розпорядженні всього суспільства;

3 – проміжна форма власності або власність, яка являє собою інноваційну науково-технічну інформацію, яку не можна на тривалий час закріпити у формі патентів або ліцензій.

У країнах класичного ринку існують юридичні обмеження права приватної власності. Деякі виробництва заборонені законом (наприклад – виробництво наркотиків, деяких видів зброї), а деякі монополізовані державою (атомна, космічна промисловість, будівництво шосейних доріг) і становлять державну власність. Державна власність відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного використання ресурсів, для забезпечення суспільних і колективних потреб (освіта, наука, оборона, медичне обслуговування, боротьба з стихійними лихами і т. п).

4. Відносини власності в Україні.

В Конституції України (ст..41) відмічено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності ... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним ”. в законі України “Про власність” констатується: “власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна”. Надзвичайно актуальним сьогодні є питання роздержавлення і приватизації власності в Україні.

В ході роздержавлення забезпечується обов’язкова передача функцій управління господарюючим суб’єктам (наприклад оренда). Тут не передбачається право володіння. При приватизації передається власність, тобто право володіння. Роздержавлення може бути проведено швидко, а приватизація – більш тривалий процес.

Форм приватизації економічна наука знає більше 20 (досвід 80 країн). Не традиційність приватизації в Україні пов’язана з тотальним одержавленням (частка державного сектора перевищує 80%), надзвичайно деформованою структурою народного господарства, величезної кількості підприємств, дуже низьким рівнем рентабельності, а то і збитковим, значною питомою вагою в народному господарстві підприємств оборонної промисловості, відсутністю у переважної більшості населення коштів для придбання підприємств.

В Україні умовно виділилися 3 моделі приватизації:

• Популіська – власність безоплатно роздається всім громадянам;

• Робітнича – при приватизації максимально враховуються інтереси робітничого колективу;

• Ліберально-консервативна – власність продається по ринковим цінам, тим, хто її може купити.

Прийнята законодавча база України враховує всі 3 моделі приватизації. Невідкладними сьогодні для України є пошук ефективних механізмів істотного підвищення рівня керованості та менеджменту підприємств приватної власності, забезпечення їх реальної інтеграції в системі ринкових відносин. В Україні сьогодні здійснюється глибоке структурне розмежування державного сектора на 2 основні підгрупи. Виділяють насамперед група підприємств, яким надано статус казенних. Стосовно решти державних підприємств здійснюється обов’язкова корпоратизація. Це дозволить:

1- остаточно розмежувати бюджет держави і фінанси підприємств;

2- відкрити цим підприємствам шлях до фінансового ринку;

3- внести відповідні зміни в структуру їх менеджменту та підпорядкування.

Сьогодні частка недержавного сектора економіки України становить біля 80%. У жовтні 2001 року Верховною радою був прийнятий земельний кодекс, згідно цього документа з 1 січня 2005 року повинна бути дозволена купівля-продаж землі. Однак ВР перенесла строки купівлі-продажу землі до 1 січня 2007 року. Причиною цього є недостатня законодавча база для реалізації права приватної власності на землю (потрібно додатково ухвалити більше 10 законів).