4. Монетаризм. Грошове правило м. Фрідмена.
З другої половини 70-х початку 80-х рр 20 ст. Здійснюється інтенсивний пошук нових підходів до регулювання економіки. Головною стала проблема інформації при одночасному зниженні виробництва. Ця ситуація отримала назву стагфляції. Кенсіанські рекомендації в нових умовах виявились непридатними. Був висунутий лозунг „Назад до Сміта”, що означав відмову від методів активного втручання в економіку. Найбільший вплив отримали рекомендації монетаристів (чикагська школа політ. Економіки – М.Фрідман).
Основні положення концепції Фрідмена і його послідовників:
Стійкість приватного ринку господарства. Монетаристи вважали, що ринкове господарство в силу внутрішніх тенденцій прагне до стабільності, саморегулювання. Якщо мають місце диспропорції, порушення то це відбувається перш за все у результаті зовнішнього втручання.
число державних регуляторів скорочується до мінімуму, включаючи податкове, бюджетне регулювання (так звані адміністративні методи).
в якості головного регулятора впливаючи на господарське життя служить „грошовий імпульс” і „грошова емісія”. Збільшення маси грошей призводить до зростання виробництва, а після повного завантаження потужностей – до зростання цін.
постільки зміни грошової системи відбиваються на економіці не зразу, а з деяким запізненням, то це може вести до невиправданих порушень, то слід відмовитись від короткострокової грошової політики. Її слід замінити довгостроковою політикою, розрахованою на довгий, постійний вплив на економіку.
Монетаристи ввели в економічну літературу поняття монетарного базису. Структура монетарного базису складається з агрегатів М1, М2, М3. Фрідмен виходив з того що грошова політика повинна бути направлена на досягнення відносності між попитом грошей і їх пропозицією. Для цього необхідно, щоб відсоток приросту грошей в обігу відповідав росту цін і національного доходу або ВВП. В цьому і полягає так зване „грошове правило Фрідмана”.
Зростання грошової маси повинно бути таким, щоб забезпечити стійкість цін, воно повинно також відповідати темпам росту ВВП. Практично в сучасних умовах темп зростання грошової маси у західних розвинених країнах повинен складати 3-4% в рік. Це приблизно відповідає середнім темпам економічного зростання цих країн
Представниками цієї школи було проведено ряд економічних реформ у світі. Найбільш вдала реформа була проведена в Чилі.
5. Економіка пропозиції. Ефект Лафера.
Суть концепції прихильників економіки пропозиції в перенесенні зусиль з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, активізацію виробництва і зайнятості. Назва „економіки і пропозиції” походить від основної ідеї авторів концепції – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Як і монетаристи, прихильники економіки пропозиції виступають за ліберальні способи управління економікою. Вони критикують методи прямого безпосереднього регулювання з боку держави.
Найбільше досягнення ця школа має в галузі податкової політики. Економіка пропозиції виступає за скорочення податків з метою стимулювання інвестицій. Пропонується відмовитись від системи прогресивного стимулювання, знизити податкові ставки на підприємство, зарплату, дивіденди. Зниження податків збільшить доходи і збереження підприємців, знизить рівень відсоткової ставки, у результаті чого будуть зростати нагромадження і інвестиції.
У 80-х роках 20 ст. в податковій системі розвинутих країн зазнали значних змін у бік зниження податкових ставок і прогресії оподаткування. Теоретичною основою цих змін була бюджетна концепція американського вченого Лафера, який в середині 70 – х вніс і показав що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки і податкової бази. По мірі того, як податкова ставка зростає, база скорочується.
На думку Лафера у вигляді податків не можна вилучати у бюджет понад 30% всієї суми доходів підприємства і населення. Якщо ж вилучається 40-50% доходів то скорочуються інвестиції в приватному секторі.
Існують і деякі інші рекомендації економіки пропозиції. Оскільки скорочення веде до скорочення дохідної частини бюджету. На початковому етапі пропонуються різні способи спасіння від дефіциту. Так рекомендується зменшити соціальні програми, скоротити бюрократичний апарат, позбавившись від малоефективних витрат (субсидії промислових підприємств, витрат на розвиток інфраструктури). Політика заморожування неефективних з точки зору правильних кіл, соц. програм.(провод. в США, Англії і інших країнах) спирається на рекомендації економіки пропозиції і монетаристів.