Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Botany.doc
Скачиваний:
103
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
1.53 Mб
Скачать

Брунька

Пагони розвиваються з бруньок. Брунька складається з нерозвиненого стебельця, щільно обгорнутого зачатковими листочками; вони здебільшого розміщуються на стеблі. Ті бруньки, з яких мають розвинутися гілочки з листками, називаються листковими, а ті, з яких розвинуться квітки або суцвіття — квітковими.

Розрізняють бруньки верхівкові, що містяться на верхівці стебла або його гілок, і пазушні — в пазухах листків (мал. 10). Багато пазушних бруньок залишається в стані покою довгий час, іноді кілька років. Такі бруньки називають сплячими.

Бруньки, що розвиваються на коренях, листках або на стеблах (не в пазухах листків і не на верхівці), називаються додатковими, або адвентивними. Додаткові бруньки є резервом вегетативного розмноження рослин.

ЛИСТОК

Листки мають важливе значення в житті рослини: виконують функцію дихання, повітряного живлення рослини (фотосинтезу та транспірації, або випаровування).

Листки розвиваються із бруньок на стеблах, ростуть своєю основою.

Складається листок з верхньої, більш або менш широкої плоскої частини — пластинки і вужчої частини — черешка. Листки, у яких черешки частково зростаються з стеблом, називаються збігаючими. У деяких рослин листки не мають черешків і прикріплюються до стебла основою пластинки; вони називаються сидячими. Серед них є такі, які своєю основою більш або менш обгортають стебло, і тому називаються стеблообгортними. Листки, у яких краї основи зростаються і стебло ніби проходить крізь них, називаються пронизаними. Іноді нижня частина листка буває розширена і охоплює стебло, утворюючи піхву (зонтичні, злаки) (мал. 9). У деяких рослин черешки листків мають вигляд листкових пластинок, їх називають філодіями; на таких пластинчатих черешках можуть розвиватися справжні перисті листкові пластинки (австралійська акація).

При основі листка з обох його боків часто розвиваються листковидні або лусковидні придатки — прилистки (мал. 12). Прилистки часто більш або менш зростаються між собою або з черешком листка. У гречкових зрослі прилистки утворюють розтруб, тобто плівчасту трубочку, що охоплює основу міжвузлів стебла (мал. 11).

Листки закріплені на стеблових вузлах. Залежно від розміщення листків на стеблі розрізняють: супротивні листки, які сидять на вузлах стебла по два, один проти одного; чергові, або спіральні, коли на кожному вузлі є тільки один листок; кільчасті — на кожному вузлі є кілька (принаймні три) листків (мал. 13).

На поверхні пластинки листка зісподу добре або менше помітні жилки. За характером їх розміщення на пластинці листка розрізняють: паралельножилкові листки, жилки паралельні між собою і до краю листка; дугожилкові, жилки сходяться при основі та на верхівці листка і розходяться в середній частині, утворюючи дуги; сітчастожилкові, в яких розгалуження жилок утворюють суцільну сіточку. Серед сітчастожилкових листків розрізняють: перистожилкові, які мають одну головну жилку, від якої з обох боків під кутом відходять тонші вторинні жилки; пальчастожилкові, в яких є кілька приблизно однакових головних жилок, що розходяться від основи і закінчуються біля країв листка (мал. 14).

Листки бувають прості, тобто з однією цілісною або розсіченою пластинкою, і складні, що мають кілька пластинок, розміщених на спільному черешку. Пластинки складного листка — листочки — мають черешечки; восени кожний листочок опадає окремо (мал. 15).

За формою листки буваютьокруглі, коли форма обрису їх подібна до кола; овальні, коли основа і верхівка округлі і приблизно однакові по ширині, а довжина вдвоє перевищує ширину; еліптичні, коли основа і верхівка гострі й приблизно однакові по ширині, а довжина вдвоє перевищує ширину; яйцевидні, коли основа пластинки ширша, ніж верхівка, а довжина в два рази перевищує ширину; оберненояйцевидні, коли верхівка пластинки ширша, ніж основа, а довжина її перевищує ширину; довгасті, коли основа й верхівка пластинки однакові по ширині, а довжина — в 3 — 4 рази перевищує ширину; лінійні, коли довжина пластинки значно перевищує її ширину, краї паралельні (мал. 17).

Листки можуть бути цілокраї — з цілісним краєм і нецілокраї — зубчасті, пилчасті, зарубчасті, тощо (мал. 16). Прості листки з розсіченими пластинками, залежно від глибини виїмок, розрізняють на листки лопатеві (виїмки не перевищують 1/2 ширини половини пластинки); роздільні (виїмки перевищують 1/2 ширини половини пластинки); розсічені (виїмки доходять до головної жилки листка).

За розміщенням виїмок відрізняють перистолопатеві (дуб), перистороздільні (грицики), перисторозсічені (валеріана), пальчастолопатеві (клен), пальчастороздільні (у більшості видів герані), пальчасторозсічені (у деяких жовтеців) (мал. 18).

Складні листки поділяються на пальчастоскладні, в яких листочки прикріплюються в одному місці до черешка і розходяться пальчасте (листки кінського каштана), і перистоскладні — листочки розміщені вздовж спільного черешка (листок білої акації). Перистоскладні листки поділяються на непарноперисті, в яких спільний черешок закінчується листочком, і парноперисті, що в них верхівкового непарного листка немає, а замість нього є гострячок або вусик (див. мал. 15).

За формою верхівки пластинки листки бувають тупі, гострі, загострені.

За формою основи пластинки відрізняють листки серцевидні, клиновидні, стріловидні, коп'євидні та інші (див. мал. 17).

Відрізняють три категорії листків: низові — захисні луски бруньки, при розвитку бруньки вони звичайно опадають; серединні (або стеблові) листки; верхівкові листки — приквітники, приквітнички, листочки обгортки. Листки можуть видозмінюватись у листкові колючки, наприклад у барбарису. В колючки іноді перетворюються також прилистки, наприклад у білої акації, у держидерева.

КВІТКА

Квітка — видозмінений пагін, пристосований для мети розмноження (запилення, запліднення і утворення насіння).

Квітки розвиваються з квіткових бруньок. Вони бувають поодинокі, коли стебло або його гілки несуть тільки одну квітку або ж зібрані по декілька на одному стеблі, утворюють суцвіття.

Квітки й суцвіття можуть бути верхівковими, ті, що розміщені на верхівці головного стебла або гілок, і пазушними, якщо розвиваються в пазухах листків.

Стеблову частину, що несе на собі квітку, називають квітконіжкою, коли ж стеблова частина несе ціле суцвіття, її називають квітконосом. Продовження стебла по середині суцвіття є вісь суцвіття.

Верхівкові листки при квітконіжках називаються приквітками, а листочки, розміщені на квітконіжках, мають назву приквітничків;

їх буває звичайно один-два.

Квітка складається з таких частин:

1. Квітколоже—невеличка стеблова частина квітки, на якій колами або спіральне розміщені всі інші її частини. Квітколоже буває плоским, опуклим або увігнутим (мал. 19).

Розширене квітколоже, з яким звичайно зростаються основи листочків оцвітини і тичинок, називають гіпантієм (наприклад у шипшини).

Удеяких видів рослин квітколоже під маточкою витягується, внаслідок чого маточка сидить на ніжці, так званому гінофорі.

2. Оцвітина буває простою, коли складається з однакових зелених або забарвлених листочків, і подвійною, якщо зовнішні листочки її зелені, а внутрішні — забарвлені. Зовнішні зелені листочки подвійної оцвітини — чашолистки складають чашечку; внутрішні, забарвлені листочки — пелюстки складають віночок.

У деяких рослин зовсім немає оцвітини (наприклад, у верби, ясена). Такі квітки називають голими (мал. 20).

Яскраво забарвлена проста оцвітина, схожа на віночок, зветься віночковидною оцвітиною (сон-трава, тюльпан), а зеленувата, подібна до чашечки,— чашечковидною оцвітиною (лобода, кропива).

Інколи під чашечкою утворюється ніби друга чашечка — підчаша. Її утворюють приквітки. Якщо пелюстки між собою не зростаються, то це буде вільнопелюстковий віночок, коли ж пелюстки більш або менш зростаються, його називають зрослопелюстковим. Так само й чашечка може бути роздільнолиста або ж зрослолиста.

Проста оцвітина буває роздільнолиста, коли її листочки вільні, та зрослолиста, якщо листочки її більш або менш зростаються між собою.

Квітки бувають правильні (або актиноморфні), коли пелюстки або частки зрослопелюсткового віночка однакові за розміром й симетрично розміщені (квітки пасльонових), і неправильні (або зигоморфні), якщо пелюстки або частки зрослопелюсткового віночка відрізняються розмірами та формою, через таку квітку можна провести лише одну площину симетрії, що поділяє його на дві рівні половини, наприклад квітки губоцвітих (мал. 21). До неправильних віночків належить і так званий метеликовий віночок (у бобових), що складається з п'яти пелюсток, з яких верхня, більша за інші, зветься прапорцем, дві бокові — крилами, дві нижні пелюстки, які більш або менш зростаються між собою, утворюють так званий човник.

Увільнопелюсткових віночках деяких рослин нижня частина пелюсток дуже звужена, а верхня — широка; нижню вузьку частину пелюстки називають нігтиком, а верхню широку — пластинкою або відгином. Там, де пластинка переходить у нігтик, інколи розвиваються придатки різної форми, що разом утворюють ніби ще один віночок, так званий привіночок. У зрослопелюсткових віночках зрослу частину його називають трубочкою, а верхню, складену вільними кінцями пелюсток, розширену й звичайно відігнуту,— відгином. Місце, де відгин переходить у трубочку, зветься зівом.

Форма у зрослопелюсткових віночків буває різна. Є віночки колесовидні, дзвоникуваті, трубчасті, лійковидні, двогубі, язичкові. Язичковий віночок при основі трубчастий, а верхня частина його у вигляді плоскої стрічкоподібної пластинки, відігнутої набік. Двогубим називають віночок тоді, коли відгин складається з верхньої і нижньої половинок (губ), які поділяються на стільки ж зубців або лопатей, скільки пелюсток входить до їх складу (мал. 22).

Шпорками називають вузенькі, звичайно порожнисті вирости, що утворюються на пелюстках, рідше на чашолистках.

3. Тичинки. Листочки, на яких утворюється пилок, називають тичинками. Тичинка складається здебільшого з тичинкової нитки й пиляка, в якому і розвивається пилок. У деяких рослин тичинкові нитки дуже короткі або зовсім не розвинені; такі пиляки називають сидячими. Пиляк складається з двох половинок, в кожній є два гнізда; ці половинки сполучені між собою продовженням тичинкової нитки — в'язальцем (мал. 23).

Сукупність тичинок у квітці називають андроцеєм.

Тичинки бувають вільні або зростаються між собою чи з іншими частинами квітки. Інколи вони зростаються нитками (родини мальвових, метеликових) або пиляками в трубочку, що охоплює стовпчик маточки (складноцвітні). Є квітки, в яких тичинки зростаються нитками в кілька пучків (звіробійні). Дуже рідко нитки тичинок зростаються з стовпчиком маточки, утворюючи так звану колонку, або гіностемій (орхідні).

В квітках із зрослолистою оцвітиною або зрослопелюстковим віночком нитки тичинок звичайно зростаються з трубочкою оцвітини або віночка.

Коли у гніздах пиляків достигає пилок, пиляки розкриваються здебільшого поздовжньою щілиною, рідше клапанами або невеликими отворами. Пилок часто має вигляд дрібненьких крупинок; іноді пилинки склеєні по чотири в так звані тетради або пилок кожного пиляка з'єднаний у суцільну пилкову масу — поліній (орхідні).

Неплідні тичинки без розвинутих пиляків, але з розширеними часом пелюстковидними нитками мають назву стамінодіїв.

4. Маточка міститься всередині квітки і складається з одного або кількох плодолистків. У квітці може бути одна, дві, кілька або багато маточок (мал. 24). Сукупність маточок називають гінецеєм. Якщо кожний плодолисток утворює окрему маточку і в квітці є кілька маточок, гінецей називають апокарпним, наприклад у жовтецевих. Гінецей називають синкарпним, якщо маточка утворена кількома зрослими плодолистками.

Нижня, здута частина маточки називається зав'яззю, вона містить насінні зачатки. Над зав'яззю звичайно виступає один чи кілька більш або менш довгих стовпчиків. Стовпчик — це верхня потовщена частина маточки. Верхівку стовпчика називають приймочкою. У деяких рослин наприклад у маку, стовпчик нерозвинений і приймочка сидить безпосередньо на зав'язі. Це приймочка сидяча.

Зав'язь буває верхня, напівнижня, або середня, й нижня. Верхня зав'язь міститься на плоскому або опуклому квітколожі, а інші частини квітки прикріплені по колу біля її основи. Напівнижня зав'язь нижньою частиною занурена в увігнуте квітколоже й зрослася з ним, інші частини квітки прикріплені навколо середини зав'язі. Нижня зав'язь повністю занурена в увігнуте квітколоже, що зрослося з нею, а інші частини квітки прикріплені над зав'яззю (мал. 25).

Всередині порожнини зав'язі містяться насінні зачатки. Зав'язь буває одногнізда, коли плодолистки зростаються своїми краями, утворюючи одну загальну порожнину. Але інколи зрослі краї плодолистків загортаються всередину і ділять порожнину зав'язі на стільки гнізд, скільки плодолистків входить до складу маточки, тоді зав'язь називається багатогніздою.

Іноді в зав'язі утворюються перегородки, що не відповідають згорнутим краям плодолистків, це вирости стінок зав'язі; такі перегородки називають несправжніми.

Підвищення, на яких в порожнині зав'язі сидять насінні зачатки, звуться плацентами (насіннєносцями). До плаценти насінний зачаток прикріплюється за допомогою насінньо-ніжки, або фунікулуса.

Стовпчик звичайно виходить з верхівки зав'язі, рідше він буває боковим (у деяких розоцвітих) або відходить від її основи.

Приймочки за формою бувають головчасті, нитковидні, китицевидні, лопатеві, зірчасті. Квітки, в яких є і тичинки і маточки, називаються двостатевими, а квітки тільки з тичинками або маточками — одностатевими (див. мал. 20). В одностатевих квітках іноді трапляються рудименти другої статі (наприклад у гарбузових).

Рослини, що несуть на одному екземплярі і тичинкові і маточкові квітки, називають однодомними (кукурудза, ліщина, береза, дуб); а ті, у яких тичинкові і маточкові квітки розміщені на різних екземплярах, називають дводомними (коноплі, верба, тополя). Рослини, у яких на одному екземплярі містяться і двостатеві і одностатеві квітки, називають полігамними (кінський каштан, диня).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]