Вищі рослини. Відділ Мохоподібні

Мохоподібні — найпримітивніші серед вищих рослин. В циклі відтворення в них переважає гаметофіт, який може бути одно- або дводомним і виконувати всі вегетативні функції. Роль спорофіта обмежується лише спороношенням. Редукційний поділ відбувається перед утворенням спор. Спори проростають у протонему, яка і дає початок власне гаметофіту. Гаметангії розташовуються групами і захищені спеціальними листкоподібними виростами (періантіями), занурені в талом або розвиваються на спеціальних підставках. Запліднення можливе лише за наявності вологи; із зиготи розвивається спорофіт, який називають спорогоном. Він складається з коробочки, ніжки і стопи; звичайно виростає, паразитуючи на гаметофіті.

Відділ Мохоподібні охоплює до 25 тис. видів, поширених по всій земній кулі, але найбільша видова різноманітністьмохоподібних спостерігається в областях з вологим тропічним кліматом. Мохоподібні — сліпа гілка еволюції вищих спорових рослин. Це єдиний відділ серед наземних рослин, в циклі відтворення яких переважає гаметофіт. Характерною особливістю бріопсід є розчленування гаметофіта на органи, подібні до пагона і кореня, що характерні для спорофіта. Таку подібність можна пояснити, пристосуванням до умов існування в наземному середовищі. Тому листки мохоподібних називають філідіями. а стебла — каулідіями. Антеридії і архегонії розвиваються на верхівках гаметофітів або на кінцях їх бічних розгалужень. Коробочка переважно з кришечкою; елатер немає. Протонема добре розвинена і представлена довгою розгалуженою ниткою або пластинкою.

Флора мохоподібних на території Чернігівської області вивчалась частково або в комплексі з іншими групами рослина або як складова ценотичних досліджень. В літературі описані розрізнені дані про деякі виявлені у різних місцях області види мохів, зокрема бріологічні збори проводили Д.К. Зеров, Ф.Я. Левіна, Г.Ф. Бачуріна, [14-16, 34, 48]. В опублікованих роботах є вказівки про зростання на території області більше 70 видів мохів [14,14, 35] але дані потребують подальшого уточнення, а бріофлора області комплексного вивчення і узагальнення.

Сфагнові мохи зустрічаються на трав'яно-мохових і лісових болотах (сфагнум гостролистий, с. обманливий, с. відігнутий, с. Магеллана, с. центральний, с.болотний та ін.), у сирих та мокрих соснових лісах (сфагнум дібровний, с. болотний, с.центральний). Здебільшого сфагнові мохи домінують на мезотрофних та оліготрофних болотах (“болотах-блюдцях”), поширених в поліській частині області та на надзаплавних терасах річок Снов, Десна, Сейм. Дані угруповання і види сфагнових мохів у нас знаходяться біля південної межі свого ареалу, а такі види і ценози підлягають охороні. Окремі дослідження “боліт-блюдець” проводилися північного сходу області Карпенком Ю.О., знайдені види сфагнових мохів визначалися В.В.Вірченком [35]

Наводимо окремі приклади, найбільш поширених в області видів листяних мохів, з їх розподілом за родинами: родина Брієві (брій сріблястий, дернистий, полія поникла), Гіпнові (гіпн Ліндберга, птілій гребінчастий), Мнієві (мній гострокінцевий, м. довгоклювий, м. морщинистий та ін.), Фунарієві (фунарія вологомірна, Політрихові (політрих альпійський, звичайний, стиснутий, ялівцевий), Ентодонтові (плевроцій Шребера), Дикранові (дикран зморшкуватий, д. багатоніжковий), Леукобрієві (леукобрій сизий), Гілокомієві (гілокомій блискучий) та ін.

Види мохів мають окрему екологічну, субстратну та екотопну приуроченость, зокрема на цеглі і мурах зустрічаються мній довгодзьобий, брій дернистий, брій сріблястий, на стінах будівель - брій дернистий, потія проміжна, брій сріблястий, тортула стінна, на дахах - брій сріблястий, тортула стінна тощо, на солом'яних стріхах - тортула сільська, на полях - фаск загострений, потія усічена, на луках - плевроцій Шребера, брахітецій білуватий, б. польовий, клімацій деревовидний та ін., у водоймах -фунарія вологомірна, мній морщинистий, на болотах - політрих звичайний, стиснутий та ін., у лісах - дикран зморшкуватий, плевроцій Шребера (свіжі бори), політрих ялівцевий (сухі бори), політрих звичайний (вологі, сирі та мокрі бори, березняки), мній морщинистий.

Представники відділу Мохоподібні відіграють велику і важливу роль у природі. Мохові дернинки та суцільні покриви служать для численних безхребетних тварин і грибів не лише їжею, а й середовищем існування, де до певної міри згладжуються коливання температури та вологості. У зеленомохових і довгомохових хвойних і дрібнолистяних лісах спостерігається особливо багате різноманіття грибів і рясне їх плодоношення. Велика роль мохів у процесах ґрунтоутворення. Гіпнові та сфагнові мохи створюють у природі запаси торфу, що має велике господарське значення не лише як паливо, а й як хімічна сировина. Звичайно, суцільний моховий покрив перешкоджає проростанню насіння дерев і чагарників, знижуючи їх здатність до відновлення, проте в непорушених екосистемах, де достатня кількість різноманітних тварин, ці процеси саморегулюються. Мохи у меншій мірі вибагливі до родючості субстрату. Вони поряд із водоростями створюють первинні угруповання на каменях, обвалах, мінеральних субстратах, стінах і дахах будівель, корі стовбурів, коренів і пнів тощо. Мохи добре освоїли наземно-повітряне середовище, а численні види живуть у воді та на болотах. Серед них є гідрофіти (мешканці водойм), гігрофіти (мешканці надмірно зволожених екотопів), мезофіти (мешканці місць із середніми умовами зволоження). Справжніх, ксерофітів, тобто рослин, здатних переносиш засуху без сильного зниження життєвої активності, серед мохів немає. Види, які поселяються в сонячних і сухих місцезростаннях (скелі, дюни, стіни, дахи тощо), лише умовно можна назвати ксерофітами. Їх водний режим визначається умовами зволоження в навколишньому середовищі. При наявності доступної води вони активно функціонують, в умовах дефіциту вологи висихають і переходять до неактивного стану, до стану анабіозу. У стані анабіозу мохи переносять і несприятливі умови температурного режиму.