Підземні частини корінь

За допомогою коріння рослина прикріплюється до грунту і вбирає воду з розчиненими в ній мінеральними солями. Корінь росте своєю верхівкою, яка вкрита кореневим чохликом; вище кореневого чохлика розміщені численні кореневі волоски, які і вбирають воду.

Розрізняють головний корінь, який розвинувся з корінця зародка насінини, і бічні корені — його розгалуження. Корені, що розвиваються на стеблі та гілках, на листках і кореневищах, називають додатковими.

Якщо головний корінь більш розвинутий, ніж бічні, вся коренева система зветься стрижневою. Якщо головний корінь розвинутий мало або ж зовсім не розвинутий, це буде мичкувата коренева система (мал. 31).

Корені та їх розгалуження у трав'янистих рослин здебільшого бувають мало потовщені. Рідше зустрічаються корені товсті — конусовидні й веретеновидні (у моркви, петрушки), ріпчасті (у редиски), бульбовидні, або так звані кореневі шишки (в орхідей, жоржини) (мал. 32). В таких потовщених коренях відкладаються запасні поживні речовини.

На коренях деяких рослин з'являються додаткові бруньки, з яких розвиваються кореневі паростки — осика, рожевий осот.

Кореневище

Кореневищем називають підземне стебло, яке нагадує корінь, але відрізняється від останнього тим, що на ньому є дрібненькі лусковидні недорозвинуті листочки або принаймні сліди від них. На корені їх ніколи не буває. З кореневища виростають надземні частини рослини. За довжиною кореневища бувають короткі, більш-менш видовжені й довгі (повзучі кореневища), а за розташуванням у ґрунті — горизонтальні, косі і вертикальні.

БУЛЬБА

Бульбою називають дуже вкорочене, потовщене м'ясисте стебло (картопля); на ньому в пазухах недорозвинених листків утворюються бруньки («вічка»), що дають початок новій рослині. Утворюються також бульби із потовщених коренів (див. мал. 32,33).

ЦИБУЛИНА

Цибулина — підземний пагін, що складається з дуже вкороченої стеблової частини, так званого денця, та тісно розміщених, потовщених, більш або менш м'ясистих лусок (листків). Існують також утвори проміжного характеру між бульбою та цибулиною — бульбоцибулина.

Розділ 3.

систематика рослин.

окремі нариси про Флору Чернігівської області

нижчі рослини.

Водорості

Водорості - типові представники нижчих рослин, переважно мешканці водойм, рідше наземних екотопів. Нині відомо близько 40 тисяч прокаріотичних та еукаріотичних видів водоростей, які відносять до одинадцяти відділів: Евгленові водорості, Динофітові, Криптофітові, Золотисті, Діатомові, Жовтозелені, Червоні, Бурі, Зелені та Харові водорості.

Серед них є найбільш поширеними зелені водорості - це одноклітинні, ценобіальні, колоніальні, багатоклітинні водорості. За типом морфологічної диференціації — монадні, кокоїдні, пальмелоідні, нитчасті, різнонитчасті, пластинчасті неклітинні (сифональні, сифонокладальні). Клітинна стінка — целюлозно-пектинова, в деяких — відсутня. Основні пігменти: хлорофіл а, b, α-, -каротин, ксантофіл (антераксантин, лютеїн, зеаксантин, неоксантин, віолаксантін, сифоноксантин, сифонеїн, астаксантин, лікопин)/ Основний продукт асиміляції - крохмаль, який відкладається тільки в хлоропластах навколо піреноідів (бувають винятки), рідше — олія. Розмноження вегетативне, нестатеве (всі типи, характерні для водоростей), статеве (всі типи, характерні для водоростей - холо-, ізо-, гетеро-, оогамія, кон'югація, ряд форм редукованого статевого процесу). У зелених водоростей спостерігаються всі основні типи зміни форм розвитку, характерні для водоростей. У вегетативному стані частіше гаплоїдні, деякі — диплоідні. Серед зелених переважно прісноводні види, але трапляються солонуватоводні та морські.

Із літературних джерел [17, 18, 72-74, 90] відомо про знахідки на території Чернігівської області близько 200 видів, різновидностей і форм водоростей. Відомості про місцезнаходження синьозелених водоростей наводить Н.В. Кондратьева у “Визначнику прісноводних водоростей”, опублікованому в 1968 році [18]. Вивчення альгофлори евгленових водоростей проводили Л.А. Шкорбатов, З.І. Ветрова, С.А. Блейх [18]. Більше інформації в опублікованих роботах є стосовно виявлених на території Лівобережного Полісся видів водоростей відноситься до відділу Зелені водорості, класів Хлорококові та Коньюгати. Хлорококові водорості планомірно вивчались на території Українського Полісся у 80-ті роки П.М. Царенком. Г.М. Паламар-Мордвіицева у “Визначнику прісноводних водоростей України (т.8), опублікованому у 1984 році, наводить дані про знахідки в болотах Чернігівської області окремих видів і родів мезотенієвих та десмідієвпх водоростей із класу Кон’югати; Л.О. Рундіна повідомляє про знахідки на більше десяти видів представників порядку зигнемові класу Кон’югати [18].

Водорості створюють первинну біологічну продукцію у водних екосистемах, що використовується на наступному трофічному рівні, збагачують воду киснем, беруть участь в очищені водойм від забруднюючих речовин тощо. При порушені стабільності у водних екосистемах спостерігається явище евтрофікації (цвітіння) води. Надходження у водойми надлишку біогенних елементів стимулює розмноження і надмірне зростання чисельності особин водоростей та їх густини. Внаслідок цього вода стає непридатною для господарського використання. Накопичення продуктів життєдіяльності та продуктів розпаду відмерлих тіл, що мають токсичну дію, дефіцит кисню у воді призводять до заморів риби у водоймах.