4. Синт. Формація березово-сфагнова з березою пухнастою - Betuleta (pubescentis) paludosa-Sphagneta mesotrophica.

Мотиви охорони. Ценози бореального характеру на південній межі поширення.

Поширення в регіоні досліджень. Борова тераса р. Сейм.

Синтаксономічний склад. Асоціації Betuletum (pubescentis) eriophoroso (vaginati), B. caricoso (lasiocarpae)-sphagnosum.

Фактори, які викликають скорочення поширення. Осушення, господарський вплив. відсутність відповідних екотопів.

Забезпеченість охороною. Не забезпечена.

Необхідні заходи охорони. Створити ботанічну пам'ятку місцевого значення "Сфагнові болота тераси р. Сейм" (в урочищі Відбірне).

3. Синт. Формація водяної сосонки звичайної - Hippureta vulgaris.

Мотиви охорони. Ценози, які формує малопоширений плюрізональний вид - Hippuris vulgaris.

Поширення в регіоні досліджень. Заплава р. Сейм, зокрема озеро "Старий Сейм".

Синтаксономічний склад. Асоціації Hippuris vulgaris purum, H. vulgaris - Nuphar lutea.

Фактори. які викликають скорочення поширення. Антропогенний вплив, зміна хімічних показників води.

Зебезпеченість охороною. Не забезпечена.

Необхідні заходи охорони. Створення прородо-заповідної мережі в заплаві р.Сейм.

Отже, у созологічному відношенні найбільш представленою рідкісними, унікальними та типовими корінними син таксонами модельного регіону ( і Чернігівської області також) виявилася зональна лісова та водна рослинносіть, в меншій мірі - болотна, не виявлені рідкісні лучні угруповання. Найбільш забезпечені в регіоні досліджень охороною ценози лісової рослинності. Не забезпечені та малозабезпечені охороною ценози повинні увійти до нових запропонованих об'єктів природно-заповідного фонду Чернігівської області.

розділ 6.

Природно-заповідний фонд Чернігівської області та його роль у збереженні рослинного світу

Загальновідомі краса і багатство природи Чернігівщини. Тому і не дивно, що майже кожний десятий заповідний об`єкт України знаходиться в цьому чудовому поліському краї.

Дослідження окремих територій Чернігівської губернії проводились переважно з метою визначення можливості господарського використання природних ресурсів або за дорученнями наукових установ. Так, перші відомості про рослинність Чернігівщини, її природні комплекси були зібрані під час досліджень околиць с. Козари Носівського р-ну, Ніжина, Борзни, Батурина І. Гюльденштедтом, які він проводив за дорученням Петербурзької академії наук в 1768-1775 pp. У 1839—1841 pp. дослідження рослин околиць Ніжина проводив професор Ніжинського ліцею А.Л. Андржійовський. Пізніше, в 1848-1849 рр. дослідженням флори займався Є.А. Ліндеман, який відмітив на території області 495 видів рослин. Певний внесок у вивчення рослинного світу Чернігівщини зробили вчені кафедри ботаніки Київського університету Св. Володимира М. Максимович, І.Г. Борщов, В. Монтрезор, О.С. Рогович, А.Г. Ракочі .

З господарською метою, зокрема для оцінки запасів торфу з 1873 р. на Чернігівщині розпочала роботу експедиція, яку очолив І.Й. Жилінський. По результатам досліджень цієї експедиції були узагальнені відомості про болотну рослинність, розглянуті історичні аспекти її формування.

В 1912-1914 pp. з ініціативи губернського земства проводилися дослідницькі роботи по вивченню окремих лісових урочищ, лучних і заболочених ділянок Козелецького, Носівського, Борзнянського, Ніжинського повітів [60, 61].

Аналіз даних державного архіву Чернігівської області (Спр. № 14.199, 238, 301, 446, 490, 879, 1314) показав, що відомості про період становлення заповідної справи в Чернігівській області є фрагментарними і досить обмеженими. В 1926 році (26.06.1926) всім окрземвідділам області було рекомендовано дослідити і обстежити лісові ділянки, які належали Чернігівському лісгоспу.

В період 1926-1931 рр. ботанічні дослідження були пов’язані з вивченням кормових угідь (сінокосів, пасовищ) та болотних угідь з метою їх подальшого осушення і використання у сільському господарстві. Так, заплавні луки р. Десни досліджували М.В. Куксін, 3.Ізвекова та В.В. Зарецький, який вивчав і заплавні луки р. Снов. У 1933 p. A.I. Барбарич досліджував болото "Північна Смолянка" (Ніжинський район). У 1931-1933 pp. в Городнянському, Сновському і Менському повітах працювали Ф.Я. Левіна, В.К. Ковальов, Н.Н. Дзюбенко, Ф.Я. Попович. На кошти Інституту торфу під керівництвом Д.К. Зерова за участю О.П. Підоплічко, М.Ф. Макаревича, Г.Ф. Бачуриної, Д.А. Афанасьева [7], О.Л. Липи дослідження проводились на болотах “Замглай”, “Мньовському”. В 1934 p. О.П. Підоплічко та М.Ф. Макаревич провели дослідження водної рослинності по р. Остру. Етап подальших ботанічних досліджень та вивчення окремих природних територій на Чернігівщині розпочався у післявоєнні роки. Вони проводилися науковцями Ніжинського педагогічного інституту та Інституту ботаніки Академії Наук України [8, 60-61].

В 60-80 роки ХХ ст. на Чернігівщині також вивчалися окремі типи рослинності. Так, дослідження лісової рослинності сходу Чернігівської області фрагментарно здійснювали В.Д. Воробйов, П.С. Погребняк, A.I. Барбарич, В.О. Поварніцин Ю.Р. Шеляг-Сосонко. Питання про поширення граба звичайного на Чернігівщині розглядали М.П. Слободян та Ю.Р. Шеляг-Сосонко. Лучну рослинність досліджували С.О. Мулярчук, Г.М. Зозулін, T.I. Саннікова, Ю.Р. Шеляг-Сосонко Л.С. Балашов, Л.М. Сипайлова. Водну рослинність вивчали К.А. Семеніхіна та Д.В. Дубина. Відомості про рослинність Чернігівської області, окремі природно-заповіднітериторії, лісові урочища. Паркові комплекси та інші об’єкти були узагальнені в праці С.О. Мулярчука "Рослинність Чернігівщини" (1970) [61].

У 1980-х роках проводилися комплексні вивчення рослинного світу Чернігівщини з метою вивчення стану популяцій рідкісних видів та розширенням природно-заповідної системи. Дослідження проводилися вченими Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного Академії Наук України, а також Ніжинського та Чернігівського педагогічних інститутів. Вивчалися флора та фауна запроектованих Мезинського, Дніпровського, Деснянського, Ічнянського природних національних парків такими вченими як Т.Л. Андрієнко, П.М. Устименко, 0.І. Прядко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко; гідрологічних заказників "Сосинський", "Мох", "Гальський мох" - Т.Л. Андрієнко [1-3]. Створення нових природно-заповідних об’єктів на території було пов’язано з проведенням ряду кваліфікованих комплексних ботанічних досліджень Т.Л. Андрієнко, 0.І. Прядко, Л.С. Балашовим, П.М. Устименком, B.I. Мельником, Д.В. Дубиною., К.А. Семеніхіною, Г.М. Солдатовою, В.А. Губком, B.I. Горностай [1-3, 30, 45, 71, 82, 94, 96, 99].

В кінці 90-х років ХХ ст. проводилося вивчення природних регіонів Чернігівської області, зокрема межиріччя Десна-Остер, Десна-Сейм, пониззя р. Удай, частини Новгород-Сіверського Полісся з метою створення нових природно-заповідних територій та побудови регіональних екологічних мереж як складових екомережі України. За матеріалами досліджень останніх років висвітлені деякі питання сучасного поширення та охорони рідкісних видів рослин і рослинних угруповань на Чернігівщині в роботах Т.Л. Андрієнко, 0.І. Прядко, Ю.О. Карпенка, О.В. Лукаша, Л.О. Лобань [71]. У 2000 році Чернігівською обласною радою було прийняте "Положення про Перелік видів рослин, які не занесені до Червоної книги України, але є рідкісними на території Чернігівської області" із “Списком регіонально рідкісних видів судинних рослин Чернігівщини” [ 45, 67].

Перше офіційне рішення про створення 5 обєктів природно-заповідного фонду було прийнято Чернігівським облвиконкомом 08.09.1958 р., в 1960 р. рішенням Ради Міністрів УРСР було створено дендрологічний парк загальнодержавного значення “Тростянець”.

Наступний крок було зроблено в 1964 році, створенням значної кількості природно-заповідних обєктів, головним чином памяток природи.

В 1975 році згідно рішення облвиконкому взято під охорону закону додатково 3694 га площ лісопарків та пам’яток природи. Серед них – Коропький бір, лісопарк „Базарщина” (Борзнянський район), 400-річні дуби в Циновці і Богданівні Прилуцького району. На 1975-1976 р.р. в Чернігівській області налічується понад 17000 га площ заповідних зон, зокрема 225 заказників, заповідних урочищ та пам’яток природи, 18 старовинних парків (Тростянецький, Качанівський, Сокиринський, Срібнянський. Тиницький. Кочубеївський, Лизогубівській. та інш.). На початку 1976 року на обліку охорони було 106 пам’яток природи, дерев-довгожителів. В цей час були поставлені питання про охорону цінних зразків парків-пам’яток садово-паркового мистецтва в Шабалинові (Коропський район), Софіївці (Носівськийй район), Старій Басані (Бобровицький район). В 60-70 х роках ХХ ст. на Чернігівщині постають питання охорони об’єктів історико-культурної спадщини. Переважна більшість гідрологічних заказників та памяток природи були оголошені рішеннями облвиконкому № 561 від 24.12.1979 р. та № 454 від 27.12.1984 р.

На початок 1990 року на території Чернігівської області було 10 об’єктів республіканського значення (заказників - 4 , пам’яток природи -3, дендропарк, зоопарк. Сокиринський парк), 553 об’єктів місцевого значення., в основному це заказники (368). Розглядаючи розвиток природно-заповідного фонду в Чернігівській області починаючи з 1990 року ( площа 84,6 тис.га, 1996 р. – площа 102,7 тис.га, а на 2001 рік площа – 132,5 тис.га) можна відмітити його планомірне зростання, за рахунок створення нових обєктів місцевого і загальнодержавного значення.

Велике значення у збереженні, введенні в культуру та інтродукції рідкісних та зникаючих видів флори належить паркам, дендропарку "Тростянець", ботанічним, ландшафтним та гідрологічним заказникам місцевого значення. Статус заповідних територій дозволяє не тільки охороняти рідкісні види, але й вивчати можливості їх культури з подальшою репатріацією в природні популяції. Це має кілька переваг тому, що поодинокі рослини або їх невеликі групи для витримування негативних впливів зовнішнього середовища потребують ретельного догляду. У фітоценозах (насамперед, парків природного типу) створюються своєрідні мікроумови у розподілі світла, вологи, нагромадженні органічних решток, які сприяють утворенню оптимальних для існування рослин умов. [64, 71].

В Сосинському заказнику (406 га) охороняються типові осокові (серед яких рідкісні угруповання осоки дворядної) та очеретяно-осокові ділянки боліт Лівобережного Полісся, які збереглись на даній території [68].

В гідрологічному заказнику “Болото "Мох"” (98 га) охороняються мезотрофні та мезоевтрофні угрупування пухівки піхвової та сфагнуму обманливого з розрідженою березою пухнастою та незначними куртинами багна звичайного, андромеди багатолистої, журавлини болотної як рідкісний для Лівобережного Полісся болотний ландшафт [68].

На території пам`ятки природи загальнодержавного значення “Болото "Гальський Мох"” (28га) збереглися сфагнові мезотрофні угрупування з пухівки піхвової та видів роду сфагнум (сфагнум болотний, с. Дібровний, с. магеланський)) із пригніченою сосною [68].

Заказник "Каморетський" (515 га) створений для збереження залишків заплавних лісів р. Десни з комплексом їх біорізноманітття. Тут представлені справжні діброви (ліщиново-конвалієві, крушиново-конвалієві, ліщиново-різнотравні), осичники (на місці вирубанних дібров), чорновільшняки та вербняки з густим підліском з верби тритичинкової, зарості якої підходять до урізу озер.

На території Качанівського парку (572 га) зустрічаються популяції таких видів як любки дволистої, коручки морозниковидної, що трапляються розсіяно в угрупованях ясеново-липово-ліщиново-волосистоосокового, дубово-липово-ліщиново-волосистоосокового та дубово-ліщиново-різнотравного лісу.

Сокиринський парк складається з двох частин: основної (40 га) та заозерної (тепер ботанічний заказник "Галаганове" площею 350 га). Основою парку були природні ділянки , які є цінні у флористичному та ценотичном у аспектах як класичний неморальний ліс. Серед рідкісних рослин на території парку зустрічаються такі як любка дволиста, коручка чемерниковидна, коручка темно-червона, пальчатокорінник м`ясо-червоний.

Найбільші зміни помітні, починаючи з 1999 року, зокрема щодо створення регіональної екологічної мережі, згідно Концепції збереження біологічного різноманіття України [19, 46, 100]. Про це свідчить рішення Чернігівської обласної ради від 11.04.2000 р. про створення нових 42 об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в 11 районах області, площею 15686,62 га, а також Указ Президента України від 14.11.2000 р. № 1207/200 про створення 3-х об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення – “Замглай”, “Середовщина”, “Кравчукове болото” на площі 4888 га, що довело кількість об’єктів цієї категорії до 21, в 1990 – 10, а в 1995 - 11.

Внаслідок постійної роботи по вдосконаленню мережі природно-заповідного фонду області, загальна кількість об’єктів природно-заповідного фонду на сьогоднішній день становить – 647 (порівняно з 1990 р. – 563, 1996 р. – 578) [66] . Відсоток заповідності по області : 1990 р. – 2,65%, 1996 р. – 3,22% , 2000 р. - 4 % та 2002 р. – 6,9% відповідає вимогам обласної Програми “Екологія – 2010” та Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України №177/94 – ВР.

Станом на 1.01.2003 р. природно-заповідний фонд області нараховує 647 об’єктів загальною площею 220178,1 га, що становить 6,9 % від загальної площі області. 21 об‘єкт, загальною площею 9876 га, віднесений до категорії загальнодержавного значення. Природно-заповідний фонд складають 7 категорій об’єктів: регіональний ландшафтний парк “Міжрічинський” (площею 87672,9 га), 437 заказників (загальна площа 113488,4 га), 133 пам’ятки природи (загальна площа 804,39 га), 23 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва (загальна площа 415,8 га), 52 заповідні урочища (загальна площа 17551,6 га ), дендропарк “Тростянець” (площею 204,7 га ), Менський зоопарк.

Природно-заповідний фонд області характеризується великою кількістю об’єктів невеликої площі ( більше половини об’єктів мають площу до 100 га), переважна більшість з яких гідрологічні ( 4 заказники загальнодержавного і 260 заказників місцевого значення, 6 пам’яток природи загальнодержавного значення і 24 пам’ятки місцевого значення ).

Загальнодержавною програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” передбачається створення в Чернігівській області багатофункціональних природно-заповідних обєктів – Дніпровський, Деснянський та Сновський природні заповідники, Ічнянський та Мезинський національні природні парки [75].

Концепція розвитку заповідної справи передбачає зростання її суспільного значення для розвитку держави та для народу України, оптимізацію і розвиток системи територій та об’єктів ПЗФ з метою забезпечення охорони біологічного різноманіття, типових та унікальних екосистем і ландшафтів Чернігівської області, сприяння підтримання екологічної рівноваги на її території, зміцнення бази для проведення моніторингу навколишнього природного середовища, наукових досліджень, екологічного виховання і освіти громадян.