Історія ботаніки в датах

Приблизно 100 років до Різдва Христова – «Природна історія рослин» - перший ботанічний трактат учня Аристотеля Теофраста (371-286 рр. до Р.Х.). його погляди на природу рослин і їх класифікацію мали вплив на розвиток ботаніки майже до XVIIIст. Лінней назвав Теофраста „батьком ботаніки”.

І ст. після Р.Х. – трактат древньогрецького лікаря Диоскоріда „Про лікарські засоби”. Вперше описано біля 600 видів рослин, переважно тих, які використовуються в медицині.

ХІІІ ст. - трактат „Про рослини” – 7 книг з енциклопедії найбільшого німецького вченого-схоласта Альберта Великого (1206-1280). Фундаментальне зведення праця, яка містила описи рослин та їх властивостей, переважно взятих з праць древніших вчених.

XIV ст. – створення в Італії перших ботанічних садів: Салерно (1309), Венеція (1333).

Початок XVI ст. – винайдення способу збереження рослин шляхом сушіння між листками паперу (початок гербаризації рослин) італійським вченим Лукою Гіні (1490-1556).

XVI ст. – початок відродження ботаніки; німецькі „батьки ботаніки” описують, замальовують з натури рослини місцевої флори і створюють перші оригінальні „травники”: 1530-1536 – „Живі зображення рослин” О. Брунфельса, 1539 – „Новий травник” І. Бока, 1542 – „Історія рослин”.

1583 – „16 книг про рослини” італійця А. Чезальпіно (Цизальпіно) (1519-1603). Перша штучна система рослинного царства, яка мала значний вплив на розвиток систематики в доліннеївський період.

1509 – винайдення мікроскопа братами Янсен.

XVI–XIX ст. – активне вивчення флор „екзотичних” країн: Центральна і Південна Америка, Індонезія, Індія, Китай та інші.

1629 – досліди голландського природодослідника Ж. Ван Гельмінта (1577–1644) по кореневому живленню рослин. Перша робота в області фізіології рослин.

Середина XVII ст. – німецький натураліст і філософ І. Юнг (1578-1644) закладає основи описової морфології рослин.

1665 – відкриття клітинної будови організмів англійським природодослідником Р. Гуком (1635-1703)

1683 – перший опис інфузорій та бактерій голландцем Антоні ван Левенгуком (1632-1705)

1686-1704 – публікація „Історії рослин” англійського біолога Д. Рея (1632-1705). Перше наукове визначення виду у рослин. Описано 18600 видів, введено ділення рослин на однодольні та дводольні.

Друга половина XVII ст. – італійський вчений М. Мальпігі (1628-1694) і англійський – Н. Грю (1641-1711) закладають основи анатомії рослин.

1709 – робота „Рослини, поховані потопом” швейцарського вченого І. Шейхцера (1672-1733). Закладені основи палеоботаніки.

1735 – робота „Система природи” К. Ліннея (1707-1778), де констатовано розподіл рослинного царства на 24 класи, на основі будови тичинок і маточок.

1753-1788 – робота „Природна історія” французького природодослідника Ж. Бюффона (1788). Наукою докази мінливості видів.

1753 – робота „Види рослин” К. Ліннея. Введення бінарної номенклатури у рослин.

Друга половина XVIII ст. – роботами німецького ботаніка І. Гедвіга (1730-1799) закладені основи науки про мохи – бріології.

Середина XVIII ст. – робота „Драбина істот” швейцарського натураліста Ш. Бонне (1720-1793): неорганічні тіла – рослини – тварини – людина.

1763 – „Природні родини рослин” французького природодослідника М. Адансона (1727-1806). Перша природна система рослин.

1774 – перші досліди по фотосинтезу англійського вченого Д. Пристлі (1733–1804). Відкриття виділення кисню рослинами.

1782 – роботи швейцарського вченого Ж. Сенебьє (1742-1809) по вивченню повітряного живлення рослин. Ввів поняття „фізіологія рослин”.

1789-1814 – роботи шведського вченого А.Е. Ахаріуса (1757-1819), засновника ліхенології.

1790 – робота „Досвід пояснення метаморфоза рослин” І. Гете (1749-1832), визначного німецького поета і природодослідника. Закладені основи порівняльної морфології.

1793 – відкриття перехресного запилення за допомогою комах німецьким ботаніком Х. Шпренгелем (1750-1816.)

1813 – робота „Елементарна теорія ботаніки” швейцарського ботаніка О. Декандолля (1778-1814), за його системою створювалися флористичні зведення на протязі цілого століття. В монументальній багатотомній праці, розпочатій Декандоллем (продовженій його сином та онуком), „Введення у природну систему рослинного світу” (1818-1874) описано близько 75 тисяч видів рослин.

Початок ХІХ ст. – роботи німецького природодослідника А. Гумбольта (1769-1859), який заклав основи географії рослин.

1823 – робота „Основи загальної географії рослин” датського ботаніка І. Скоу, що поклало початок флористичному районуванню земної кулі.

1828-1837 – робота „Історія викопних рослин” французького ботаніка А. Броньяра (1801-1876), створення палеоботаніки.

Перша половина – середина ХІХ ст. – роботи шведських вчених – батька і сина Агардів в області вивчення водоростей, оформлюється наука альгологія.

Перша половина ХІХ ст. – роботи засновників мікології (науки про гриби) Х. Персона (1755-1837) і Е. Фріза (1794-1878).

1831 – відкриття клітинного ядра англійським ботаніком Р. Броуном (1773–1858).

1838 – обґрунтування клітинної теорії німецькими вченими ботаніком М. Шлейденом (1804-1881) і зоологом Т. Шванком (1810-1882).

1855 – сформульований постулат німецького дослідника Р. Вірхова „усяка клітина з клітини”. Клітинна теорія набуває сучасного „звучання”.

1859 – робота „Походження видів шляхом природного добору або збереження найбільш сприятливих порід в боротьбі за життя” Ч. Дарвіна (1809-1882). Закладені наукові основи теорії еволюції.

1865 – робота „Досліди над рослинними гібридами” Г. Менделя (1822-1884). Сформульовані головні закони спадковості ознак, які склали основу генетики.

1866 – робота „Посібник по дослідній фізіології рослин Ю. Сакса – основи сучасної експериментальної фізіології рослин.

1872 – робота „Рослинність земної кулі” німецького географа рослин Г. Гризебаха (1814-1879), закладені основи фітоценології.

1875 – повний опис мітозу німецьким дослідником Е. Страсбургером (1844-1912).

1882 – робота „Фізіологічна анатомія рослин” австрійського вченого Г. Габерланда (1854-1944). Перша сучасна класифікація рослинних тканин, що заснована на їх функціях.

1884 – відкриття запліднення у квіткових рослин Е. Страсбургером.

1887-1915 – багатотомна праця „Природна система рослин” німецьких ботаніків А. Енглера (1844-1930) і К. Прантля (1849-1893).Система Енглера використовувалася ботаніками до 80-х років ХХ ст.

1895 – „Екологічна географія рослин” датського вченого І. Вармінга (1841-1924). Закладені основи сучасної екології рослин.

1898 – відкриття подвійного запліднення у покритонасінних ботаніком С.Г. Навашиним (1857-1933).

1900 – повторне відкриття законів спадковості Менделя Е. Чермаком (1871-1962), К. Коренсом (1864-1933) і Г. де Фрізом (1848-1935).

1915 – викладення російським ботаніком В.Н. Сукачовим (1880-1967) основних напрямків і методів фітоценології.

1920 – Н.І. Вавілов (1887-1943) формулює закон гомологічних рядов.

1926 – відкриття голландським дослідником Ф. Вентом специфічних гормонів росту, ауксинів.

1926 – робота „Біосфера” В.І. Вернадського (1863-1945).

1935 – розробка англійським геоботаніком А. Тенслі поняття екосистеми.

1946 – винайдення електронного мікроскопа.

Початок 40-х років – селекційні роботи під керівництвом американського селекціонера Н. Борлоуга по створенню нових високопродуктивних ліній пшениці – початок „зеленої революції” в світовому сільському господарстві.

40-50-і рр. ХХ ст. – розробка Ф. Уайтом, П. Нобе і Р. Готре методу культури ізольованих органів і тканин рослин на рідкому та твердому поживному середовищі. В 1958 р. Ф. Стюард і в 1964 р. Р.Г. Бутенко отримали методом культури ізольованих клітин тканини цілу рослину – регенерант.

1953 – визначення будови і створення моделі ДНК Дж. Уотсоном і Ф. Кріком.

Середина 50-х рр.. – отримання за допомогою мутагенного алкалоїду колхіцину гібрида пшениці і жита – трітікале, американським генетиком Дж. О’Марой.

1966 – нові підходи до класифікації організмів, які пізніше отримали назву клади стичного методу, у книзі „Філогенетична систематика” В. Хенніга.

60-ті рр. ХХ ст. – розробка трьох альтернативних систем квіткових А.Л. Тахтаджяном (р. 1910), А. Кронквістом (1919-1992) і Р. Торном (р. 1920).

70-ті рр. ХХ ст. – відкриття архебактерій.

1973 – початок використання методів генної інженерії.

Розділ 1.