8. Психологічні ідеї стародавнього китаю.

Перші психологічні ідеї Стародавнього Китаю викладені в учіннях китайських мислителів Кун Фудзи, Янчжу Сюньцзи. Класичний період китайської психології починається з виникнення в середині першого тисячоліття до Р.Х. двох головних шкіл всієї китайської філософської традиції - конфуціанства (жу-цзя) і даосизму (дао-цзя). Панівним плином протягом багатьох століть було конфуціанство. Основоположник конфуціанства Кун-цзи, Роздуми Конфуція звернені не до абсолюту, а до повсякденної життєвої практики. Відмітна риса конфуціанства-найпильнішу увагу до повсякденного, повсякденного течією життя: саме в ній і здійснюється вище призначення людини. Сенс життя людини полягає саме в підтримці правильних повсякденних відносин з Небом, з предками, з владою, з оточуючими людьми. З дитинства треба навчитися все робити правильно, тобто згідно з установленими традицією правилами, у відповідний момент, відповідно до ситуації, зі своїм суспільним становищем, з прийнятими правилами "пристойності", поступати доречно, точно. Вчення Конфуція говорить про те, що немає нічого важливішого і важче, ніж просто "бути людиною". Благородна людина - той, хто на перше місце ставить обов'язок, і лише на друге - користь і вигоду. Психологічні ідеї даосизму викладені у трактаті "Дао де цзин". Даосизм вчить жити якомога простіше, природніше, в згоді не стільки з правителем і людьми, скільки з загальним, абсолютним початком - дао. Правильний "шлях" мудрої людини і правителя полягає тому в тому, щоб дати себе вести абсолютного дао, звільнившись від зусиль для досягнення якихось особливих, приватних, індивідуальних, несуттєвих цілей. Мудра людина діє за допомогою "недіяння": треба прислухатися до природного ходу речей, зрозуміти загальні закономірності природи, неба і землі, людського життя і не намагатися "переламати" їх. Чим менше людина будує власних "планів", спрямованих на благо свого особливого маленького і тимчасового "я", тим більше він слід дао.

9. Психологічні ідеї давньої індії. Теорія буддизму.

Індійська психологія розвивалася в філософських думках Давньої Індії. Її історія починається з Вед, що виникли, очевидно, між другим і першим тисячоліттями до н е.. і є одним з найдавніших літературних пам'яток людства. Мислителі Стародавньої Індії починають міркувати про першооснову буття, про походження світобудови, керуючих їм закономірностях, причинах соціальних розходжень і т. п. твори давньоіндійської культури відзначаються довільною фантазією їх авторів. Розвиток фантазії став домінувати над силою розумного пізнання. Давньоіндійська філософія та психологія визначає вищу мету існування – досягнення стану нірвани. Нірвана – це стан відсутності будь-якої психічної активності та вихід людини до своєрідних форм життєдіяльності.

Буддизм - релігійно-філософське вчення (дхарма) про духовне пробудження (бодхі), що виникло біля VI століття до н. е.. в Стародавній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, згодом отримав ім'я Будда Шак'ямуні. Будда Шакья-Муні - першозасновник буддизму - однієї з трьох світових релігій. Будда в перекладі означає Просвітлений. Ядро його поглядів - чотири благородних істини: істина страждання істина причини, істина звільнення, істина шляху. Істина страждання - все у світі минає, не має постійної субстанції і тому повне скорботи. Істина причини - причиною страждання є жадання буття, бажання, пристрасті, потяги. Істина звільнення - звільнитися від страждань можна лише відмовившись від бажань, пригнітивши в собі пристрасті. Істина шляху - для досягнення спасіння необхідно виключитися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани.

Індуські мудреці розуміють людську особистість як збалансовану, майже досконалу систему і в такому контексті говорять про значення і призначення людини, її вищі цілі, про глибину особистості, про світ та ілюзії, про джерела пізнання в окремому і загальному порядках, про умовиводи, про спри­йняття і несприйняття, і нарешті, про духовність і любов, про діяльність і глибокомудрість.