45. Особливості розвитку культури на рубежі 19-20 ст. Роль суспільно політичного руху в процесі поширення укр.. Нац. Ідеї

Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері. У цей час у культурній сфері чітко окреслилися дві тенденції — збереження національно-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на український ґрунт новітніх європейських зразків художнього самовираження (модернізм). Своєрідною синтезною моделлю народництва і модернізму стала «нова школа» української прози (М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська, М. Черемшина), яка в своїй творчості органічно поєднувала традиційні для вітчизняної літератури етнографізм, розповідь від першої особи з новітніми європейськими здобутками — символізмом та психоаналізом. Характерною рисою розвитку українського варіанту модернізму в літературі був значний вплив романтизму, що пояснюється як традицією, так і ментальністю українського народу, для якого романтизм є органічним елементом світобачення будь-якої доби.

46. Демократичні тенденції розвитку освіти на початку 20 ст.

Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності, до початку 1930року в Україні було близько 30 тисяч пунктів ліквідації неписьменності з контингентом 1,6 мільйона учнів. Відразу після закінчення війни робилися енергійні заходи з подолання безпритульності. Широку популярність отримали досвід та ідеї педагогаА. Макаренка. В Україні розвивалася ісередня спеціальна освіта(професійні училищаітехнікум). Якщо в 1927 році середніх спеціальних навчальних закладів було 158, в яких навчалася понад 31 тисяча чоловік, то в 1940 р. їх було 590 з числом учнів майже 400 тисяч.

Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала не тільки за рахунок випускників шкіл, але і за рахунок підготовчих курсів, відкритих в 1919 році, робітничих факультетів, заснованих в 1921 році.Університетибули реорганізовані вінститутинародної освіти медичного, технічного, фізичного, агрономічного, педагогічного профілю. Більшість студентів складали дітиробітниківтаселян. Великими центрами освіти традиційно булиКиїв,Харків,Одеса,Дніпропетровськ, де в 1933 році відновили університети. У 1938 році в Україні було майже 130 вишів з кількістю студентів 124 тисячі. Серед нових вишів бувДонецький індустріальний, утворений за рахунок злиття в 1935 році гірничого і металургійного інститутів,Донецький медичний інститут.

47. Українська наука на поч.. 20 ст

У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України.

Серед гуманітарних підрозділів Академії наукособливу активність виявила історична секція, роботу якої очоливМ. Грушевський, який в1924повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна», «Наукові збірники» історичної секції.

Медична наука в Україні розвивалася організаційно, якісно і кількісно. У 1921 році в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медициниз кабінетомпрофілактичної медицини. У1929році був заснованийінститут мікробіології та епідеміології, в1930у Києві став працювати великий науковий центр з вивчення проблемпатологічної фізіології. Великою популярністю, заслуженим світовим авторитетом користувалися терапевтичні школиМикола Стражеско(кардіологія,ревматизм,сепсис,клінічна гематологія),Ф. Яновського(туберкульоз, захворюваннянирок), офтальмологічна школаВ. Філатова.