43. Культурницькі погляди та діяльність м. П. Драгоманова

Просвітництво приводить Драгоманова 1863 р. до Київської громади. Тут знайомиться він з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами. Свої творчі пошуки й практичну роботу спрямовує на зближення школи з життям, охоплення освітою широких мас, максимальне підвищення її ефективності. Незважаючи на указ міністра внутрішніх справ Валуєва, що обмежував вживання української мови, публікує в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» низку статей: «Земство и местный елемент в народном образовании», «О педагогическом значений малорусского языка» та ін., де відкрито виступає проти політики русифікації школи й обстоює навчання рідною, українською, мовою. Ця проблема стає особливо актуальною з появою в Україні земств, які відіграли значну роль у розвитку освіти. Разом з тим, досліджуючи історію стародавнього світу, він простежує механізм функціонування суспільства та держави й доходить висновку, що суспільство — цілісна система, розвиток якої тісно пов'язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це дає йому змогу закласти підвалини політичної доктрини: «Зменшивши бодай трохи те, що сам народ називає своєю темрявою, ми підкопаємо й ті основи, що на них тримається і здирство, яке заїдає народ». Драгоманов бере активну участь у громадському житті Наддніпрянської України 1873—1875 гр. Це і викладацька робота, і діяльність у Київській громаді. Чимало сил Драгоманов доклав до налагодження зв'язків між українським рухом у Наддніпрянщині й на західноукраїнських землях. Видання «Громади» й статті Драгоманова у «Вольном слове» привернули увагу всієї Європи. А тим часом його стосунки з українським рухом у Росії складалися значно гірша Радикалізація поглядів Драгоманова, з одного боку, й наступ реакції в Росії — з другого, привезли до припинення фінансування Київською громадою журналу Драгоманова, пізніше й до відкритого розриву між ними. Але він зберіг добрі стосунки й листувався з М. Лисенком і М. Старицьким, з яким був знайомий з часів навчання в Полтавській гімназії, а відтак у Київському університеті. Відтоді Драгоманов розраховує лише на підтримку українського руху в Галичині, хоч не втрачає надії на еволюцію наддніпрянських діячів.

44. Діяльність та історичне значення наукового тов.. Ім. Т. Шевченка

Всесвітня українська академічнаорганізація, багатопрофільна академія наук українського народу. Рушійна сила формування та розвитку української науки кінця ХІХ — першої половини XX ст. Об'єктивні передумови для виникнення Товариства в столиціГаличинистворював стимульованийШевченковоюдуховною спадщиною поступ українського національного відродження за обставин заборон українського розвитку на теренах царськоїРосії(зокрема післяВалуєвського циркуляру1863) та ліберальнішого ставлення до українства вАвстро-Угорській імперії. Першим зреалізованим завданням для Товариства було заснування власної друкарні, яка видавала книжки справжньою народною українською мовою на противагу до друкарніСтавропігійського інституту, що друкувала т. зв.«язичієм». За період від створення товариства до реорганізації його у наукове (1873–1892) було видано лише більше 20 книг, видавалися регулярні часописи«Правда»та«Зоря». В умовах значного поширення українського просвітницького та культурного руху виникла потреба реорганізувати Товариство у наукову інституцію, що в майбутньому виконувала б функції Академії наук. Академічний статус Товариства закріплено запровадженням елітарного корпусу провідних вчених —дійсних членів НТШ, до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику когорту славетних вченихЄвропи. У цей період з'явилось ряд фундаментальнихзбіроктамонографій, пов'язаних зі студіями українськоїісторії,словесностітаетнографії(зокрема багатотомна«Історія України-Руси»Михайла Грушевського). Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже плідного етапу діяльності Товариства, створювала «золота трійця» в особіМихайла Грушевського(голова Товариства,історик),Івана Франка(голова Філологічної секції) таВолодимира Гнатюка(науковий секретар, наукові зацікавлення —фольклоріетнографія).