60. Два напрями професійної (класично) філософії і Україні хіх-хх ст. – духовно академічний і університетський

Українська "університетська" філософія XIX—XX ст. зазнавала великого впливу німецької класичної філософії І. Канта, Г. Гегеля, Й. Фіхте й особливо Ф. Шеллінга. Гегельянців було представлено головним чином професорами Київського університету Орестом Новицьким (1806—1884) і Сильверстом Гогоцьким (1818—1883). Вони високо цінували історико-філософську концепцію Гегеля і водночас критикували її за надмірний раціоналізм, оскільки найцінніший зміст духовного світу живе в переконаннях серця, а не в поняттях розуму, а також доводили, що німецькі філософи помилялись у прагненні замінити християнську віру знаннями.

На думку О. Новицького, предметом філософії е усвідомлююче "Я", усвідомлюване "не — Я" і перша причина того й іншого, тобто "Я" — дух, що пізнає себе, обмежений зовнішніми речами; "не — Я" — світ зовнішній, що визначається духом; Бог — те, що нічим не обмежене, вище і за дух, і за світ, чинник і кінець усього. Проте спочатку ці три моменти — людина, світ і Бог — постають перед мисленням в єдності та загальності. При подальшому дослідженні буття мислення вивчає і людину, і світ, і Бога відокремлено, і тільки на останьому етапі дослідження за допомогою філософського світосприйняття і людина, і світ, і Бог знову сходяться в єдине буття.

С. Гогоцький вважав, що правильним у Г. Гегеля було те, що історія філософії мусить відображати розвиток ідей філософії" де поступ історичного спрямування філософії визначається об'єктивно, а не бажанням дослідника. Недоліки філософії Гегеля він вбачав у суперечності його системи та методу інтерпретації принципу тотожності мислення та буття, тлумаченні тріади "буття — ніщо — становлення".

Послідовником Ф. Шеллінга в Україні був перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804—1873). М. Максимович стверджував, що філософія не може базуватися суто на розумі, потрібне "серце", оскільки вона є любов'ю до мудрості. Він цікавився проблемами історії, літератури, а особливо українським пісенним фольклором. На матеріалі порівняльного аналізу українського пісенного фольклору з російським М. Максимович зробив цікаву спробу дослідження відмінностей між українською та російською ментальністю. Ці його дослідження в подальшому мали певний вплив на творчість М. Гоголя і М. Костомарова. Головне спрямування розвитку академічної філософії в Україні кінця XIX — початку XX ст. визначили тенденції, притаманні тогочасній європейській філософській думці. Характерною її особливістю є криза породженої просвітительською традицією раціоналістичної філософії, яка гідне завершення і вираз віднайшла у філософських системах речників німецької класичної філософії. Усвідомлюється неспроможність притаманного класичній філософії намагання створити всеосяжні системи, перетворити філософію на «науку наук», що прибирала на себе роль диктатора щодо спеціальних галузей наукового знання.

З одного боку, реакцією на позицію класичної філософії є започаткована О. Контом, Г. Спенсером і розвинута на початку XX ст. емпіріокритицизмом філософія позитивізму, що виходила з переконання в тому, що все позитивне знання може бути одержане лише як здобуток окремих спеціальних наук, а тому філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не мас права на існування. Науці, твердили позитивісти, не потрібна якась філософія, що здіймається над нею. Те, що варто називати філософією, покликане здійснювати синтез наукового знання, слугувати загальним підсумком досягнень природничих та суспільних наук.