41. Натурфілософія і наука

Натурфілософія (від лат natuга -. Природа), філософія природи, умоглядне тлумачення природи, розглянутої в її цілісності.

Найбільш значну роль натурфілософія відігравала в давнину.

Давньогрецькі натурфілософи висунули ряд гіпотез, які відіграли значну роль в історії науки (яскравим прикладом є атомісти-чна гіпотеза).

Надалі натурфілософія зазвичай іменувалася фізикою чи физиоло ¬ гією, т. е. вченням про природу.

Саме поняття «натурфілософія» (Philosophia натуральної) сходить до стоїцизму (Сенека).

Характеризуючи натурфілософію, Енгельс писав, що вона «... заміняла невідомі ще їй дійсні зв'язки явищ ідеальними, фантасти-тичними зв'язками і заміняла відсутні факти вигадками, поповнюючи дійсні проблеми лише в уяві. При цьому нею були висловлені багато геніальні думки і передбачити багато пізніші відкриття, але не мало також було наговорено і дурниць. Інакше тоді і бути не могло ... А що ж таке НАУКА?

Наука, сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

У ході історичного розвитку наука перетворюється на продуктивну силу суспільства і найважливіший соціальний інститут.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність з отримання нового знання, так і результат цієї діяльності - суму отриманих до даного моменту наукових знань, що утворюють в сукупності наукову картину світу.

Безпосередні цілі науки це опис, пояснення і передбачення ня процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення на основі відкритих нею законів, т. е. в широкому сенсі - теоретичне відображення дійсності.

42. Загальна характеристика епохи Нового часу

Кін 16 -18ст. Історичними передумовами формування філософії Н.ч. є утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукова революція XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства. Вона обстоювала свої засадові принципи в боротьбі з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Н.ч. була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя. завдання філософія Н.ч. вбачала в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання

складалися два протилежні напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм. Емпіризм проголошує, що наукове пізнання отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях не­ає нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пі­нання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність ро­уму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними ха­актерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість.

У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його пред­ставниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил зумовив значний прогрес механіки, математики, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Цей спосіб мислення сприяв розквіту конкретних наук, нагромадженню емпіричного матеріалу.

Слід зауважити, що філософія Нового часу в цілому принципово негативно ставиться до середньовічної схоластики. Схоласти вбачали істину в Богові і шукали її в книгах.