- •1. Світогляд, типи ознаки
- •2.Міф як духовна передумова філософії та світогляд первісно-родового суспільства.
- •3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки.
- •4. Специфіка результатів філософствування – філософські знання.
- •5. Смисложиттєва проблематика
- •7.Особливості феноменології, логіки осмислення і розв'язання філософських проблем
- •8. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •9. Функції філософії.
- •11. Умови формування та загальні риси філософії Стародавності.
- •12.Структура Вед.
- •13.Особливості ведичної релігії
- •14. Ортодоксальні школи Ст.Індії
- •15. Неортодоксальні школи Ст.Індії
- •16. Загальна характеристика філософії стародавньої Індії
- •17.Зародження філософії у стародавньому Китаї
- •19. Метафізика праксеологія і антропологія даосизму
- •20. Філософія Стародавнього Китаю.
- •21. Антична філософія, її витоки та особливості
- •22. Школи досократиків або фізиків
- •23. Сократ та становлення античної філософської класики.
- •24. Головні проблеми і розділи філософії платона.
- •25. Філософська система аристотеля, його метафізика, антропологія, соціологія і методологія.
- •26. Школа Епікура та римська філософія.
- •27. Скептицизм як життєва і науково-пізнавальна позиція.
- •28. Школи неоплатоніків.
- •29. Середньовічна культура, її релігійні і світські виміри.
- •30. Апологетика, її філософський зміст.
- •31. Патристика: віра для розуміння
- •32. «Каподакійський гурток»
- •33.Східна та західна патристика у пошуках філософських засад.
- •34. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •35. Схоластика Фоми Аквінського
- •37. Ренесанівський гуманізм та індивідуалізм
- •38 Стиль мислення і життя гуманістів епохи Відродження.
- •40 Популяризація гуманістичної ідеї в Україні
- •41. Натурфілософія і наука
- •42. Загальна характеристика епохи Нового часу
- •43. Механіцизм раціоналізм та емпіризм
- •44. Натуралістична антропологія Фр.Бекона
- •45.Раціоналізм Рене Декарта.
- •46. Філосовські погляди б.Спінози
- •47. Д.Локк і його критика теорії природжених ідей декарта
- •48.Ідеалізм лейбніца
- •49.Проблема людини у філософії Просвітництва
- •50. Києво-Могилянська академія і філософія українського Просвітництва.
- •51. Г. Сковорода, його життя і філософія
- •52. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шиллер, Гете
- •53. Німецька класична філософія
- •54. Кант, Иммануил
- •55. Йоганн Готліб Фіхте
- •56 Натурфілософія і об’єктивний ідеалізм Шеллінга.
- •57.Ідеалізм Гегеля
- •58. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха, його натурфілософія і антропологія.
- •59.Проникнення ідей німецької класичної філософії в Україну в першій половині хіх ст.. Г.Лодій, й. Шад, д. Велланський(Кавунник)…..
- •60. Два напрями професійної (класично) філософії і Україні хіх-хх ст. – духовно академічний і університетський
- •61 Билет
- •62 Билет
- •63 Билет
- •64 Билет
- •65 Билет
- •71. Поняття соціального характеру у філософії е.Фромма
- •72. М. Шпенглер про природу людини та її місце Всесвіті
- •73. Феномен людини в християнському еволюціонізмі п. Тейяра де Шардена
- •74.Структурна антропологія к.Леві-строса
- •75.Прагматизм, марксизм, герменевтика.
- •76. Особливості феноменологічної методології.
- •78. Постструктуралізм і філософія постмодерну.
- •79. Метафізика, ії головні проблеми.
- •80. Поняття про суще та його першооснову.
- •81. Головні концепції буття
- •83. Буття і ніщо.
- •84. Свідоме і несвідомею
- •85. Практика, суспільство, культураю
- •86. Філософська методологія.
- •87. Гносеологія і епістемологія
- •88. Проблема сенсу буття.
- •89. Методологія соціального пізнання.
- •90.Історія як об’єктивний процес і наука.
3. Феномен філософствування, уявлення про його витоки.
Розмірковувати на абстрактні теми; вдаватися до зайвого розумування; мудрувати, роздумувати.
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і римлян, зародилася у VI ст. до н.е. у Греції і проіснувала до VI н.е. Саме тут виробляється той стиль філософствування і та проблематика, яка визначила подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Мислителі давньої Греції ввели у філософію і культуру загалом поняття «логос» як розумного упорядковуючого космічного начала, яке згодом переростає в таку рису менталітету західноєвропейського етносу як раціоналізм.
К.Маркс (1818-1883 рр) є засновник системи, котра запропонувала якісно новий спосіб філософствування і ознаменувала початок виходу за межі усталеного (класичного) в епоху Нового часу способу мислення. Виявляється це насамперед в тому, що Маркс при вирішенні теоретичних проблем звертається до практики як найефективнішого і остаточного способу розв'язання соціальних завдань.
І діалектичний, і метафізичний способи мислення мають свої переваги і недоліки, мають право на життя, що вони й підтвердили впродовж тривалої історії філософії. Зрештою, як уже, напевно, помітив читач, уся філософія зіткана з певних філософських поглядів на те чи інше питання (онтологічне, гносеологічне, антропологічне тощо; а ще є аксіологічні, соціологічні та інші питання, але про них згодом). Ці погляди дискутують і полемізують один з одним, взаємообмежують один одного, висвічуючи свої позитивні якості та недоліки. Все це відображається в масивах накопичених філософських знань.
З часів Сократа дискусія і полеміка філософських течій, загальне розходження філософів між собою слугували навіть аргументом проти можливостей самої філософії. Адже кожна оригінальна система філософських знань відрізняється від інших, розходиться з ними, суперечить їм і сама містить у собі внутрішню суперечність і недосконалість. І це при тому, що кожна наявна течія прагне відтворити безумовне й абсолютне.
Проте, якщо прагнення до пізнання безумовної істини вкорінене в самій суті нашого розуму, якщо філософія і філософування необхідні, якщо умогляд потрібний, то чому це прагнення не може досягти своєї мети, чому філософія не може бути єдиною, як сама істина, єдиною хоча б у тому розумінні, у якому можна визнати єдність природничо-наукового знання? Чому філософські знання, на відміну від науки, вічно розпадаються на множину вчень, що суперечать одне одному, і в чому сенс цієї суперечності?
У кожному істинно філософському вченні, попри всі його індивідуально-часові особливості, відображається той чи інший образ істини; і в багатогранній призмі людського розуму її світло, переломлюючись, розкладається на велику множину променів. Однак філософія не задовольняється окремими променями, вона прагне і шукає цілого навіть там, де приймає за ціле його часткове відображення. Оцей потяг до цілого є життєвий нерв філософії, джерело її творчих задумів, її віри і водночас скептицизму, її постійних сумнівів, постійної критики всього, що досягнуто. Натхненна цим потягом, істинна філософія показує нам відносність, обмеженість наших знань і в гой же час об'єднує, осмислює та усвідомлює їх самою ідеєю цілого, виводить нас з наших ілюзій, розриває пута забобонів та пересудів, знімає кайдани духовного рабства, вказує шлях до істинної свободи. Цим визначаються роль філософії та завдання її вивчення. Зрозуміло, що вона повинна вивчатися в її дійсності, в її історії. Вступити до сфери філософії можна лише через її історію. Нам потрібно вчитися розуміти філософію не як певну окрему філософську доктрину, а як процес створення і взаємодіалогу множини філософських учень, як процес творчого синтезу людських знань, аналізу пізнавальних зусиль і моральних явищ, як критику, сумніви, заперечення. В такому вивченні ми знайдемо відповідь і на те питання, до якого спонукають нас відмінності та суперечності окремих учінь: ці відмінності й суперечності окремих філософій свідчать про істинність самої філософії в них, про її правдивість, непідробність і самодостатність. Вивчаючи їх, ми впевнимося в тому, що ці відмінності й суперечності не випадкові й не залежать від особливостей розумового складу окремих мислителів, але кореняться у самій природі людського розуму, у природі світу, взаємостосунків світу та людини.