15. Неортодоксальні школи Ст.Індії

Неортодоксальні школи: джайнізм, буддизм, локаята, чарвака.

Джайнізм - вчення, пов'язане з ім'ям МахавириДжини. Воно проголошує дуалізм, згідно з яким сутність людини двояка - матеріальна й духовна. Душа людини вища аніж матеріальна оболонка. Досягти мокші-означає звільнити душу від матерії. При цьому матеріальною вважалася й карма, а все інше немовби прилипало до неї. Вони розрізняють вісім видів карм (злі і добрі). Звільнення від століттями накопиченої карми, як від липкої основи, означає позбавлення від усього, що "прилипло" до неї.

Буддизм - одна з найдавніших філософсько-релігійних концепцій. Його назва походить від засновника Сідхартхи Гаутами - Будди ("просвітлений", "прояснений"). Буддизм вчить, що сутність людини незмінна. Під впливом вчинків змінюється не сама людина, а лише її буття і сприйняття світу. Вчинивши погано, людина пожинає хвороби, бідність, приниження. Вчинивши добре - вкушає радість і умиротворення. Не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її вічною і незмінною, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах. Згідно із Законом карми (моральної відплати), що визначає долю людини і у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях - це і є вічне життя. Цей закон складає механізм сансари, коло буття, "колесо життя" - бхавачакра складається із 12 нидан (ланок).

Локаята (чарвака) - це єдине матеріалістичне вчення давньоіндійської філософії. Воно заперечує існування поза чуттєвих субстанцій і потойбічного життя, інших світів, крім феноменального. Віра в подібні явища вважається лише результатом фантазії. Неможливе логічне осмислення стосовно невиявлених об'єктів, а звідси умовивід не може бути достовірним. Локаята розглядає свідомість як результат взаємодії елементів, що складають людину, подібно тому, як сп'яніння - властивість алкогольного напою, і є результатом ферментації певних компонентів.

16. Загальна характеристика філософії стародавньої Індії

В першому тисячолітті до н. е. у давніх цивілізаціях на Заході та Сході майже одночасно виникає філософія, але форми її існування різні. У Давній Індії процес становлення філософії характеризується потужним розвитком перехідних форм від міфологічного світогляду до філософського. Це легко прослідковується при аналізі давньої літературної пам’ятки Індії – Вед, що складається з чотирьох прошарків. Перший прошарок, власне веди (самхіти), збірки гімнів на честь богів; другий прошарок – Брахмани, які містять пояснення до самхітів; третій прошарок – араньяки, “лісові книги” для самітників. Четвертий прошарок пам’ятки – Упанішади (“той, що сидіть біля ніг вчителя”), створений у першій половині І тисячоліття до н. е., фіксує перехід від міфології до філософії, про що свідчить перетворення міфологічного бога “Брахман” на абстрактний філософський початок “брахман”. Головною особливістю давньоіндійської філософії є її неповна абстрактність від перед філософського, релігійно-міфологічного світогляду, що задавав індійцям свої вищі цінності. Найважливіша з них - вивільнення (мокша), в тому специфічному розумінні, яке надавало цьому поняттю релігійно-міфологічний комплекс. Для давньоіндійської філософії є характерним співіснування різних шкіл, їх умогляд, слабкий зв’язок з наукою, традиціоналізм.

З VI ст. до н. е. індійська філософія впритул до Нового часу розвивалась в руслі дев’яти класичних систем – дар шан (веданта, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, миманса), орієнтованих на авторитет Вед (астіка) та неортодоксальних течій (настіка) – чарвака (локаята), буддизм, джайнізм.

Порівняємо їх. Веданта визнає верховний авторитет Вед, особливо Упанішад і стверджує, що джерелом вищої істини є отримане обраними людьми надприродне одкровення про бога, сутність світу та сенс життя. Веданта приймає бога як творця світу, вважає первинним духовне в лиці Атмана-Брахмана, вірить у посмертне існування душі.

Міманса на відміну від веданти не визнає бога у якості творця світу, хоча і у більшості є близькою до веданти.

Йога, санкхья, ньяя, вайшешика, так само, як і міманса не визнають бога в якості творця світу. Але на відміну від вед і міманси будують системи на власних принципах. Даршани астіки вірять у життя після смерті та бачать мету філософії у вивільненні від страждань. В цьому, як і в інших відносинах, астіці протистоїть матеріалістичне вчення локаятиків, до якого примикає і матеріалістична санкхья.