18.Найдавніші культурні пам’ятки на території України:

Перші культурні пам'ятки, які знайшли на території України, відносяться до епохи палеоліту Найбільшу цінність мають знайдені витвори прадавніх художників: жіночі статуетки та фігурки тварин із бівнів мамонта, прикраси з кісток, оздоблені складними різьбленими орнаментами та розписані червоною охорою черепи мамонта. Ще однією видатною пам'яткою первісного мистецтва в нашій країні є Кам'яна Могила, розташована поблизу селища Терпіння. У ґротах цього прадавнього святилища збереглися наскельні зображення тварин і людей, вишкрябані на піщанику. Деякі малюнки містять залишки червоної та чорної фарби.

19.Археологічні культури епохи неоліту:

Археологічні культури неоліту України різняться, насамперед, формою та орнаментацією глиняного посуду. Адже різні неолітичні племена мали власні традиції виготовлення посуду, що проявлялися в особливостях його форми та орнаментації поверхні. Неолітична кераміка була примітивною, випалювалася на вогнищі, мала просту форму, товсті стінки, домішку трави у глині. Мешкання у примітивних житлах на зразок куренів або чумів, які не мали твердої підлоги, зумовило наявність гострого дна у неолітичного посуду Північно-Східної України. Його не ставили, а вкопували або встромляли в пухку підлогу житла чи у вугілля вогнища. Якщо на півдні України неолітична доба закінчилася у V тис. до н. е., з поширенням виробів із міді в трипільській та маріупольській спільнотах, то на півночі неолітичні племена мешкали ще в III тис. до н. е. В Поліссі кінець неоліту пов'язують з приходом із заходу перших носіїв індоєвропейських традицій людності культур лійчастого посуду та кулястих амфор у IV— III тис. до н. е

20.Скіфи та сармати. Їх культура та світогляд:У VII ст. до н. е. в південноукраїнських степах з'являються скіфи — племена іранського походження, витіснивши або частково асимілювавши кімерійців. Давньогрецький історик живши у V ст. до н.е., свідчив, що самі скіфи називали себе сколотами. Це була група племен, родинних по культурі і мові. Одні племена займалися землеробством і вели осілий спосіб життя, інші були кочівниками-скотарями. У скіфському племінному союзі пануюче положення займали кочівники — царські скіфи. Із сучасного погляду, останні були нащадками трипільців, протослов'янами які проживали на території між Дніпром і Дністром і були завойовані скіфами. Наприкінці III ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. Тут утворилося нове державне об'єднання — Мала Скіфія зі столицею в Неаполі (залишки цього міста знаходять на околицях Сімферополя). У III ст. до н. е. Мала Скіфія внаслідок нападів сарматів з півночі і римлян з півдня припинила існування. Багато дослідників, починаючи з античних часів, відзначали спорідненість іраномовних племен скіфів та сарматів, близькість їх побуту та звичаїв. Останні також були скотарями і вели кочовий спосіб життя: розводили табуни коней і стада великої рогатої худоби, отари овець та займалися полюванням. Сармати були вправними ремісниками.

21. Коли заходить мова про античну культуру, то одразу ж слід розуміти під цим культуру Древної Греції та Риму, оскільки саме ці держави заклали підвалини європейської культури. В античності, порівняно з давньосхідними цивілізаціями, було зроблено принциповий крок уперед щодо становища людини в суспільстві, осмислення художньої творчості — складається гуманістична традиція. Відмінність полягає і в ступені впливу на інші народи старовини, і в тому, що культура Греції і Риму ніколи не забувалася і безпосередньо вплинула на подальший розвиток культури.  В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури — освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися яккласичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

22. Головні риси середньовічної культурирелігійність — найважливіша риса духовної культури — опора свідомості середньовічної людини; традиціоналізм, звернений у минуле: новації тлумачаться як вияв гордині (а це, за Біблією, — найголовніший смертний гріх людини). Це пояснює анонімність середньовічних творів, залежніть творчої людини від традиції; канонічність — опора на праці отців церкви і на канон у широкому значенні слова; символізм, пов’язаний із можливістю різних тлумачень Біблії як світоглядної основи культури Середніх віків;дидактизм, що обумовлює увагу до таких форм інтелектуальної діяльності, як дискусії, проповіді тощо.

23. Культура Київської Русі — видатне явище світової середньовічної культури. Хронологічно вона охоплює IX — сер. XIII ст. Культура ця розвивалася у загальному контексті світової культури, але мала лише їй властиві риси, зумовлені конкретними історичними обставинами і східнослов´янськими традиціями, що найяскравіше виявилося у плануванні й забудові міст, у композиційних особливостях архітектурних ансамблів і окремих споруд, своєрідності декоративно-прикладного мистецтва й пластики.Вирішальне значення в історичному розвитку держави відігравала далекоглядна реформа князя Володимира — запровадження християнства.Офіційне прийняття Київською Руссю візантійського православ'я в X столітті призвело до світоглядної революції. Новий світогляд зміцнювався на грунті урбанізованої ранньофеодальної цивілізації. Воно активно вбирало ідеї античної та християнської мудрості, адаптуючи до них язичницьку культурну спадщину.Важливим елементом нової картини світу стали християнсько-філософські уявлення: про устрій видимого - земного і невидимого - горнего світів; про будову людської душі і тіла; про співвідношення добра і зла, Божого промислу і життя людини, його долі і призначення; про співвідношення церковної та світської влади.

24. Особливості середньовічної культури пов’язані із світосприйняттям людей цієї епохи. Християнство стає основою середньовічної культури. Роль віри окремої людини і релігійних інститутів як ніколи раніше стала всеохоплюючою.Церква відігравала головну роль у культурі Середньовіччя, бо, саме вона залишилась єдиним спільним для всіх держав Європи соціальним інститутом;тільки вона давала чітку систему знань про світ;робила це в емоційно привабливих формах: ідея покутувальної жертви, любові до всіх, рівності всіх перед Христом — загальнолюдські ідеї були спільними для всіх людей, зрозумілими й близькими кожному.Середньовічна картина світу цілком спиралася на Біблію. Але феномен Середньовіччя полягає в тому, що більшість людей була неписьменна. До XV ст., коли церква зрозуміла, що їй потрібні освічені люди і почала відкривати духовні семінарії, письменність була привілеєм священиків. Читання Біблії було заборонено для звичайних мирян, бо тлумачити її мали право тільки священики.Тому культура Середніх віків — це культура безкнижкова, вона спиралася не на друковане слово, а на усні проповіді. Це культура молитов, казок, міфів, чаклунських заговорів.Не маючи можливості накопичувати земні скарби, середньовічна людина зосередилась на скарбах небесних, скарбах духовних.Це обумовило уявлення середньовічної людини про світ Світогляд середньовічної людини базувався на уявленні про єдину ідею світоупорядкування, встановленого Богом.

25. Спочатку з'явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків, і, нарешті, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву. Грецьке письмо лягло в основу латинської абетки, а в IX столітті було створено слов'янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.Велику справу створення слов'янської азбуки здійснили брати Константин та Мефодій. Виникненню писемності у східних слов'ян сприяло два головних чинники; 1) поява держави; 2) проникнення здавна на східнослов'янські території християнства, яке було тісно пов'язане з використанням писемності для релігійних потреб. Писемність була конче необхідна державі для функціонування її інститутів: укладання договорів, діловодства, написання різних князівських грамот, оподаткування населення тощо. В свою чергу, християнство, основою якого була писана книга, також сприяло поширенню початків писемності. Церковні тексти, богослужебні книги на русі складалися старослов’янською мовою.Доказом існування власної оригінальної абетки в давніх українців є знахідка напису на стінах Софійського собору Київський книжник у 11 ст. ретельно виписав на стінах собору абетку, що відрізнялася від поширенної на ті часи кириличної. Із прийняттям християнства на наших землях поширилася церковнослов’янська або староболгарська мова – мова православної церкви. За князювання Володимира в Києві вже існувала школа для навчання дітей з найближчого оточення князя. Існувала школа при Софійському соборі.

26. Література Київської Русі з найдавніших часів свого розвитку має виразно церковно-релігійний, християнський характер. Вона була прямим наслідком прийняття християнської віри і її основним завданням було служити християнській релігії, її поширювати та закріплювати. До нас дійшла дуже незначна кількість пам’яток писемності тієї епохи, бо основна маса староруських рукописів загинула у нескінченних війнах та пожежах. На першому місці були книги св. Письма і потрібні книги до церковних богослужінь. Раннє виникнення літописів є свідченням високої культури давньоруської держави вже від початку її існування. На думку деяких дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX століття. Але він не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є "Повість минулих літ", створений на початку XII століття. Оригінальна література Київської Русі представлена не тільки літописами. До її популярних жанрів належать церковні проповіді, повчальні та урочисті. Але перлиною давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім". Пам'ятки давньоруської літератури свідчать про поширення освіти в Київській Русі ще до прийняття християнства. Існувала школа й при Софійському соборі. Саме тут було засновано першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії.

27. Шкільнаосвітабудувалася на так званих«семи вільних мистецтвах»— тривіумі і квадривіумі.Тривіум(«три шляхи») був початковим етапом і складавсязграматики,риторикитадіалектики(логіки).Квадривіум(«чотири шляхи») набув поширення зХІІІ століттяівключаварифметику,геометрію,астрономію,музику.Середньовічнішколи булимонастирськими, кафедральними іпарафіяльними. З розвитком міст відкривалисясвітські,приватні,муніципальнішколи. Викладання велосялатиною, лише вXIV століттівідбувається перехід нанаціональнімови.. Вікові особливостідітейне враховувалися, режим був досить жорстоким, із застосуваннямрізок. Школярам забороняли голоснорозмовляти,співати,гратися, занайменшупровинуїхкарали.Школярі самі добували собі шматокхліба. Вони підробляли, а ще частіше — просилимилостиню.Читатившколівчилися заБіблією, працями святогоАвгустина,Кодексом Юстиніана. Для перевіркиучнівськихзнаньталогічногомисленнявлаштовувалидиспути.Астрономічні,географічнівідомості частобулифантастичними(Землятримається накитах).

28. Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. І мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків.  У добу Київської Русі театральне мистецтво найповніше втілювалося в народному і так званому княжому, дружинному театрі. Народний театр здобув найширше вираження у весільній народній обрядовості, про що вже йшлося. Княжий театр спирався на лицарську пісню, маючи за основу два елементи: речитатив та величання.Проте культура Київської Русі не стала простим продовженням культури попереднього часу. Глибокі зміни в суспільному житті українців призвели до якісних зрушень у розвиткові їх культури, в результаті чого вона за порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня і посіла гідне місце у світовій середньовічній культурі.

29. Серцем давньоруського міста часів Київської Русі був дитинець — огороджена ровом і захищена фортифікаційною стіною територія, на якій розташовувались княжа резиденція, двори знаті, церковного владики, монастирі, храми. Вхід у дитинець здійснювався крізь брами сторожових башт. Дороги, що вели до брам дитинця, часто ставали основою торговельно-ремісницьких районів, де мешкали прості городяни. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною тому, що Володимир спеціальною грамотою відписав їй десяту частину великокняжих прибутків.Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі.Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору —Успенська церква — була важливим етапом у розвитку київської архітектури. З неї почалося поширення однокупольних храмів, основного типу храму в період феодальної роздробленості. На межі XI—XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський Золотоверхий собор, який пережив всі пожежі і війни попередніх епох, зруйнували за часів радянської влади в 30-і рр. XX століття. Найкраще архітектура XI—XIII століття збереглася у «стольному граді» Сіверської землі — Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

30. Успенська Києво-Печерська лавра — одна з найбільших православних святинь України, визначна пам'ятка історії та архітектури, а також діючий монастир Української православної церкви Московського патріархату зі статусом лаври. При друкарні Києво-Печерської лаври з кінця XVI ст. до початку XIX ст. діяв творчий гурток, до якого входили письменники, художники, друкарі. Створений великими подвижниками Антонієм і Феодосієм, він став колискою руського чернецтва, зразком для інших руських монастирів і мав величезне значення не лише в духовно-моральному, а і в культурному житті руського народу. З нього вийшло багато визначних церковних діячів і подвижників благочестя. В його стінах взяло початок руське літописання. Невдовзі Києво-Печерський монастир став центром давньоруської писемності й освіти. Усім, що нам відомо про найдавніші часи нашої Вітчизни, ми завдячуємо насамперед освіченим і працелюбним ченцям Києво-Печерського монастиря, серед яких слід назвати передусім преподобного Нестора­ Літописця, який близько 1113 р. склав "Повість временних літ" - основне джерело наших знань про Київську Русь. Вже в XI в. монастир став значним центром іконописання і залишався їм протягом наступних століть. Монастир відігравав помітну роль у розвитку літератури, живопису, графіки, архітектури, прикладного мистецтва, друкарства. У 1631 митрополит Петро Могила відкрив тут школу, що сприяло поширенню освіти на Україні.

31.На территории Галицко-Волынского княжества сформировалась самобытная культура, которая не только унаследовала традиции Киевской Руси, но и вобрала в себя множество новаций из соседних стран.

Главными культурными центрами княжества были большие города и православные монастыри, которые одновременно играли роль основных просветительских центров страны. Ведущую роль в культурной жизни страны занимала Волынь.

Об архитектуре княжества известно немного. Остатки храмов княжества и записи в летописях дают возможность утверждать, что в этих землях оставались крепкими традиции архитектуры Древнерусского государства, но чувствовались новые веяния западноевропейских архитектурных стилей.

Изобразительное искусство княжества находилось под сильным влиянием византийского. Галицко-Волынские иконы особенно ценились в Западной Европе, многие из них попали в польские храмы после завоевания княжества. Искусство иконописи галицко-волынских земель имело общие черты с московской иконописной школой XIV—XV веков. Хотя православные традиции не поощряли развитие скульптуры в связи с борьбой с идолопоклонничеством, на страницах Галицко-Волынской летописи упоминаются скульптурные шедевры в Галиче.Моду в декоративном искусстве, особенно в обработке оружия и военных приспособлений, диктовали азиатские страны, в частности Золотая Орда.

Развитие культуры в Галицко-Волынском княжестве способствовало закреплению исторических традиций Древнерусского государства; на протяжении многих веков они сохранялись в архитектуре, изобразительном искусстве, литературе, в летописях и исторических произведениях.

32. В Європі на початку XV-XVI ст. поширилась Реформація. Це широкий Антикатолицький рух повязаний з переходом від феодалізму до буржуазного суспільства. Реформація поширилась і на теренах Речі Посполитої. Поштовхом до цього стали секуляризація Тевтонського ордену. Протестантські громади на території України зявилися, як правило, у великих панських маєтках або містах. Серед реформістських вчень найбільшого поширення в Речі Посполитій набув кальвінізм. В Україні тривалий час прихильником кальвінізму була родина Потоцьких. Вони побудували школи в Камянці-Подільському, Манівцях, Хмельнику.

Наукова революція на першому етапі свого розгортання спричинила промисловий підйом кінця XVI ст. -- початку XVII ст., який, в свою чергу, був необхідним для наступного етапу наукової революції XVII ст. Через обмеженість ресурсів, які задовольняли економіку середньовіччя велися інтенсивні пошуки нових ресурсів і нових технічних прийомів. Цілеспрямований пошук і розробка двигунів визначали нову тенденцію в розвитку техніки і механіки. Річ у тім, що мануфактури, які розвивалися, потребували все більших витрат енергії для роботи агрегатів і механізмів. Для того щоб підтримувати роботу верстата, вже було недостатньо мускульної сили робітника, а потрібен був досить сильний двигун. Таким став водяний двигун.

Таким чином, Україна в XV-XVI ст.. стала частиною епохи Високого Європейського Відродження. В основі її культурного розвитку був характерний для цієї доби гуманістичний світогляд, а також мистецтво.

33. Українське бароко істотно відрізнялося від західного. Не руйнуючи старих традицій, українське бароко тяжіло до симетрії в композиції, гармонії, цілісності, до вираження емоційного напруження, пафосу, величі, репрезентативності, інколи парадності, сполучаючи надмірну деталізацію структурних елементів з монументалізмом.

Українське бароко поділяють на "високе", "середнє" та "низьке". Як вважають, "високе" бароко втілювало ідеали української верхівки. Прикладом цього може бути так званий гетьманський собор (перебудовані за сприяння І.Мазепи Свято-Михайлівський собор, храм Св. Софії у Києві) - символ української державності. "Середнє" і "низьке" бароко творилося козацтвом, міщанством та селянством. Прикладом цих варіантів бароко є козацький собор (Свято-Троїцький собор у Новомосковську, Свято-Покровський собор у Харкові) - віддзеркалення неба на землі.

Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, бо саме козацтво виявилося потужною культурною силою, причетною до духовних шукань свого часу та було носієм нового художнього смаку. Чимало видатних творів мистецтва того часу було створено на замовлення козацької старшини. З козацтвом були пов'язані і самобутній художній простір, самобутні художні цінності - козацькі думи, пісні, танці, літописи (зокрема, Г. Граб'янки, С. Величка), ікони, собори тощо. Невипадково дуже популярним тоді стає образ козака - захисника Батьківщини, козака-бандуриста - носія української духовності.

Українське бароко позначено сполученням аскетичності та гедонізму, символічності та натуралізму, сповнено драматизму, театральності, ілюзіонізму, насичено емблематикою і алегоризмом, складними метафорами та ін. У художніх творах поєднуються язичницькі символи з християнськими, риторичний раціоналізм з надмірною екзальтацією тощо.

34.Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу — носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники — це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворювальну силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства.

Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу — носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники — це дворяни й міщани, об'єднані вірою у перетворювальну силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом'якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства.

До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті

Просвітництво XVIII ст.— це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:

Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї Просвітництва становили основний зміст суспільно-політичної діяльності романтиків.

35.Складна соціальпо-нолітичпа ситуація, що склалася в польсько-литовську добу в Україні, істотно позначилася на розвитку української культури. Загалом ці обставини не припинили культурного процесу в українських землях, лише надали йому специфічних особливостей. По-перше, українські землі відновили економічні й культурні зв'язки з західними державами, які були зруйновані в період татаро-монгольської навали. По-друге, українська культура зазпала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму. По-третє, культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичпої боротьби між сходом і заходом за сфери виливу. Вказані особливості притаманні усім сферам української культури періоду феодальної роздрібненості, але найпомітніше вони виявляються у сфері освіти й книгодрукування.

36.У період протистояння між католиками і православними, коли основна маса населення, тогочасної України, сповідувала православну віру, а польські магнати насаджували католицизм і виникла потреба у друкованій та рукописній книжці

А в межах України появу першої, підтвердженої документально, друкарні причисляють львівському братству, коли у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема , хоча і значної лепти в розвій друкарства ця подія не дала.

Натомість, уже інша, друкарня заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові - стала фундаментом для всього книговидавництва на теренах східної Європи. Вигнаний з Москви дяк Федорович, пригрітий гетьманом Ходкевичем у Заблудові, налаштував плідну співпрацю з львівським братством і видрукував у Львові книгу «Книгу діянь і послань апостольських», або «Апостол» (за сучасним найменуванням).

Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. Зокрема в українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках 16 століття, Києво-Печерська (1606), Почаївська (1618) та інші. З 1805 лідерство переходить до Харківської університетської друкарні, яка за перші 25 років надрукувала близько 300 книг

37. Територія південних українських земель - Подніпров'я та Побужжя — стала місцем, де виникло козацтво. Слово козак східного походження. Воно означало "вільний воїн", "вільна людина". В розумінні — "вільна людина, незалежна від феодала й уряду" — слово козак і закріпилося на Україні.

Селяни й міщани, вихідці з північних районів займалися рибальством, мисливством, бортництвом і хліборобством. Міщани також займалися ремеслами й торгівлею. У містах жили також урядовці та служилі люди — старости (намісники) й підстарости, бояри, які відбували військову службу. Феодали (князі, бояри) одержували землі від уряду чи місцевих старост і воєвод, або захоплювали пустощі.

Головним джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве населення, котре, незважаючи па постійну загрозу з боку татар, жило на території південної України і середнього Подніпров'я, та втікачі, переважно селяни, із західної та північної України, які, рятуючись від покріпачення, тікали в ці малозаселені місця, де ще не було панського гніту. Незвичайно барвним і різнорідним було щоденне козацьке життя. Різні мемуаристи й оповідачі переказали нам масу всяких оповідань, переказів, анекдотів про запорозьку старовину."Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі, і більшою частю на насмішку похожі", оповідав столітній запорожець Микола Корж. І наводив ті різні чудні запорозькі "вимисли".

38.

Запорозький уряд на чолі з кошовим отаманом постійно виявляв піклування

про створення розгалуженої системи освіти. Загалом у системі шкільництва

на Запоріжжі можемо виділити три типи шкіл: січові, монастирські та

церковно-парафіяльні. У січовій школі навчалися діти, які за певних

обставин опинилися на Січі — приходили самі або ж були звідкись вивезені

й усиновлені козаками. Січових школярів навчали читанню, співу, письму,

а також основ військового мистецтва. Головним учителем січової школи був

ієромонах-уставник, котрий не лише навчав азам грамоти, а й був

духівником хлопців, опікувався їхнім здоров'ям.

Школи Запорозької Січі продовжували традиції братських шкіл. Навчання в

них обов'язково поєднувалося з вихованням. Феномен духовності козацької

педагогіки — у поєднанні духовно-інтелектуального та фізичного ідеалу,

вірі у вищість справедливості, мужності та мудрості. Діяльність

козацьких шкіл становить важливий етап в історії освіти в Україні.

Знаменним було те, що навчання тут велося українською мовою.

39.Зародження на українських землях козацької культури можна

віднести до кінця XVI ст., коли у м.Брест 1596 р. було укладено

Берестейську церковну унію, яка передбачала утворення нової

греко-католицької церкви у Польщі. Внаслідок підписання

Берестейської унії на українських землях з боку Польщі посилилася

колоніальна експансія, яка передбачала навернення українського

населення до нової греко-католицької церкви, закриття православних

церков, навчальних закладів, шкіл, братств та монастирів.

Внаслідок цих дій на території сучасної Центральної України

утворився новий соціальний стан - козацтво, якому довелося

відігравати важливу роль у розвитку зовнішньої та внутрішньої

політики України. З утворенням української Гетьманщини

розпочалася розбудова навчальних закладів, а особливо церков,

книговидання, малярство.

Внесок Петра Конашевича-Сагайдачного (1601-1622 рр.) у

розвиток української культури мав важливе значення, тому що

гетьман відновив боротьбу за православ’я в Україні, вирішив

відновити православну єпархію та домігся висвятити Йова

Борецького на престол митрополита. Ці дії врятували православну

церкву від знищення. Крім того, гетьман залучився підтримкою

селян. Діяльність Сагайдачного була спрямована на розвиток освіти,

науки, літератури та мистецтва.

Новий виток у розвитку української культури розпочався за

часів гетьманування Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.). Під

час національно-визвольної війни на звільнених територіях від

поляків відновлювались державний, адміністративно-

територіальний устрій, ліквідовувалася греко-католицька церква.

Поразка поляків на перших етапах війни стимулювала українське

населення до активізації боротьби за свою державу. Поява

книгодрукування і її розвиток по всій Україні у XVII ст. сприяли

відновленню освіти. Уже в першій половині XVII ст. нараховувалось

20 друкарень, найбільшою з яких була Києво-Печерська.

Книговидання фінансувались за кошти гетьмана та меценатів,

активно займалися книговиданням братства, монастирі, колегіуми.

Також Богдан Хмельницький продовжував традиції гетьманів,

будував церкви.

40.У першій половині XVI ст. в Європі набув поширення антикатолицький рух, який дістав назву Реформація. Прибічники руху вимагали обмеження влади духовенства, здешевлення обрядів і проведення їх національними мовами, відміни церковного землеволодіння та ін.

У кожній країні Реформація мала свої особливості. Вплив ідей Реформації на українських землях проявився не стільки в поширенні нових (протестантських) віровчень, скільки в застосуванні реформаційних ідей для оновлення православ'я, що перебувало у кризовому становищі. Насамперед православні підтримали думку про використання в церковних обрядах живої української мови. Утілення цієї ідеї потребувало високоосвіченого духовенства, наявності національних шкіл і друкарень. У середині XVI ст. в Україні з'явилося Святе Письмо, перекладене українською мовою. Найвідомішим є Пересопницьке Євангеліє, перекладене так званою «простою мовою» Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556—1561 pp.

У другій половині XVI ст. в Україні поруч із посиленим наступом католицизму деякого поширення набула одна з течій протестантизму — соцініанство. Назва течії походить від імені головного теоретика-богослова Фавста Соціна. Основою віровчення соцініан було визнання істинним з трьох осіб Святої Трійці лише Бога-Отця. Іісус Христос відповідно до соцініанських принципів мав людську природу, а його місія полягала в посередництві між Богом і людьми. Дух Святий не є особою, а тільки проявом сили Божої. Людина має свободу, волю, природну чистоту. Соцініани заперечували ікони та всю церковну зовнішню обрядовість, не визнавали воєн і смертної кари як посягання на образ Божий — людину.