1.Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо. Предмет історії української культури – це цілісний процес створення пам’яток культури, що включає вивчення цих пам’яток як культурних явищ, що розвиваються, історичних умов їхнього створення та впливу на розвиток суспільства, а також механізмів цього впливу. Отже, охоплює конкретні способи та результати діяльності українців у духовній і матеріальній сферах. Це одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища життя українців у загальному контексті історичного процесу.

2.Культура- сукупність матеріальних та духовних цінностей, утворених у результаті цілеспрямованої діяльності людства протягом його історії, а також відносини, які склалися в процесі споживання, відтворення, розподілу цих цінностей та їх обміну. Концептуальне осмислення культури здійснюється в процесі співставлення її з людиною, природою, історією, соціумом. 

3.Складові культури: культурні цінності, релігія, філософія, наука.Живопис, Література, Архітектура. Музика, Традиції та звичаї, Етичні норми, знакові системи. Поділ культури на духовну і матеріальну є відносним. Дуже часто неможливо однозначно віднести ті чи інші явища до галузі матеріальної чи духовної культури. Одними своїми гранями вони належать до культури матеріальної, іншими - до культури духовної. Так, зокрема, виготовлення знарядь праці чи будь-яких предметів, що задовольняють матеріальні потреби людей і суспільства (а це елементи матеріальної культури), неможливі без участі людської думки, і, таким чином, цей процес належить до сфери духовної культури, одночасно належачи й до матеріальної культури. З другого боку, продукти духовного життя - ідеї, художні твори, суспільні норми - знаходять свій вираз у певній речовій матеріалізованій формі, тобто в рукописах, книгах, картинах, нотах, кресленнях тощо. Уже через це їх включають до елементів матеріальної культури. Аналіз функціонального комплексу культури є надзвичайно важливим. Основним завданням є задоволення матеріальних та духовних потреб населення, формування особистості, підвищення інтелектуального та морально-культурного рівня людини.

4 У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. В українській культурі велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливого колориту. Особливо яскраво це виражалось у мистецтві – народних думах, піснях, танцях.Національна культура України уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного суспільства, тобто, це продукт матеріальної та духовної праці нашої нації, історія, відносини, соціальна пам'ять, самосвідомість. Національна культура передбачає існування нових типів взаємозв’язку між людьми, більш складних стосунків, ніж природно кровно-родинні. Таким принципово новим типом зв’язку виступає писемність. Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства.Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розвитку в добу Козаччини і забезпечила грамотність населення, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Русі як центру християнства в східнослов’янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії – все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища.

5. Розглядаючи культурнийпростір у масштабі всього людства, можна виділити в ньому відносно автономні галузі: національні культури;  регіональні культури; цивілізації. Це найбільші типи культурних форм. У межах одного суспільства існують різні форми культури. Залежно від того, хто створює культуру, і який її рівень, соціологи розрізняють три форми культури: елітарну, народну і масову. Ма́сова культу́ра  — культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах— контрастуючи з «елітарною культурою». Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко локалізований, тобто пов’язаний з традиціями певної місцевості. Елітарна культура — створюється привілейованою частиною суспільства або, на її замовлення, — професійними творцями. До неї можуть належати: серйозна музика; концептуальний живопис, скульптура чи театр, високоінтелектуальна література. 

6. Еволюціоністська концепція(Е.Тейлор, Л.Морган) Тейлор дійшов висновку, що розвиток того чи іншого народу відбувається прямолінійно, від простого до складного. Стадії: дикість, варварство, цивілізація. Ідея еволюціонізму - прямолінійність культурного прогресу і обов'язкова вимога для кожного народу - пройти всі необхідні стадії розвитку.  Концепції циклічного розвитку культури. Основоположник - італійський філософ Дж. Віко. Кожний народ проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство (бездержавний період), юність (формування держави і підкорення героям), зрілість людського роду (відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку Антропологічну концепцію розвивав американський етнограф А. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя. Формаційна(Карл Маркс, Фрідріх Енгельс) Дослідники вважали, що основою формування висококультурної людини як суб’єкта сусп.діяльності виступає виробництво, оскільки культура- елемент надбудови над базисом, а базис і надбудова перебувають у діалектичній єдності. В системі культури марксизм виділяє два рівні: - матеріальну і - духовну культуру. Матеріальна характеризує діяльність людей з точки зору її впливу на розвиток людини; обдарування, творчі здібності, вдосконалення людини. Духовна культура спрямована на перетворення духовного світу людини і його соціального буття. її цінності існують в різних видах діяльності, що зв'язані з процесом духовного виробництва.

7. Адаптивний функціональний комплекс: .ф пристосування-забезпечує адаптацію людини до навк.сер; ф соціалізації-входження людини в сусп.;ф релаксації-мистецтво фізичного і психічного розслаблення. Регулятивний: аксіологічна-формує певні ціннісні орієнтації, установки для регулювання соціальної поведінки людини; нормативна-система норм, вимог, обов’язків для всіх членів сусп.; семіотична-спеціальний набір мов:мова матем,віршів, що сприяють спілкуванню і збереженню мов. Пізнавальний: епістеміологічна-дає можливість концентрувати в собі досвід багатьох поколінь; світоглядна синтезує в цілісну і завершену систему чинники дух.світу людини:пізнавальні,емоційні, вольові. Гуманістичний: творча-підготовка людини до людських відносин; виховна-залучення людей до культурних цінностей; дух-моральна-культура забовязана розвивати особистість, забезпечувати моральне зростання і рівень її свободи.

8.Найбільш поширеним підходом до визначення типів культур вважають принцип подібності соціокультурних характеристик, який розробив П.Сорокін. Прості типи: культура мисливців і збирачів та скотарів і землеробів; складні:промислова культ, постіндустріальна, інформаційна.1)Світоглядний підхід. Кожному суспільству притаманний свій світогляд: міфологічний, релігійний, науковий. Цьому поділу відповідають типи культур: міфологічна, релігійна, "наукова".2)Формаційний підхід: 1. соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство;2. буржуазне суспільство;3. феодальне суспільство;4. рабовласницьке суспільство;5. первісне суспільство. Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного суспільства. 3)Локальний підхід актуальний тоді, коли культуру будь-якої суспільної спільноти розглядають обособлено, як самостійне детерміноване явище.  В людській історії А.Тойнбі виділяє локальні цивілізації, кожна з яких є монадою і у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення, росту, надлому, розпаду, після чого настає загибель. 4)Найбільші теоретичні дискусії притаманні підходові, що впровадив поняття епохи перехідних типів культур. Між кожною з епох є проміжок часу, протягом якого змінюється тип культури, спосіб виробництва, світобачення. З цієї точки зору весь розвиток людства - це розвиток культур перехідних епох. Перехідність типу культури насамперед визначає її значущість у відношенні до культурно-історичного процесу як такого, зумовлює її важливість для людини незалежно від приналежності останньої до певного типу суспільства.

9.Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створенихукраїнським народомпротягом його історії.Носієм культури є певна людська спільнота – етнос. Етнос- стійка природна й історично сформована людська спільнота, яка має власну назву , відрізняється від інших своєрідними рисами культури, способом життя. Ознаки етносу: певна територія, спільна мова,стабільні особл. культури, побуту. Етнос може бути представлений трьома рівнями ієрархії: субетнос – етнос – суперетнос. Етнос утворився в процесі ентогенезу. Ентогенез- процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів. Україна або Вкраїна- топонімуСхідній Європі. Термін “Україна” Вперше вжитий у Київському літописі під 1187р. Предки українців — Русь (народ), слов'янські племена полян, деревлян, тиверців, північан, уличів, волинян і "білих хорватів поряд з іншими племенами увійшли до складу середньовічного давньоруського держави — Київської Русі (>IX—XII ст.), а пізніше, саме його розпаду — Галицько-Волинське князівство (>XII—XIV ст.), Переяславську князівство, Київське князівство, Чернігівське князівство.

10. Геокультурні- обєднали в собі проблеми природного середовища у геогр. плані та проблеми сприйняття кожною культурою різноманітностей етносів. Геополітичні- демонструють специфіку форм етнокультури через політичні та економічні зв’язки з іншими культурами. Геопсихічні- надають можливість зрозуміти особливості етнопсихології у зв’язку із природними умовами та проживання етносу.

11.

Українська культура — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її субстрату (носія) — українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Щодо періодизації історії України (тобто поділу її на окремі періоди), то необхідно відзначити, що серед істориків немає єдиної точки зору. А тому в підручниках і посібниках з історії України більшість авторів ці проблеми, як правило, оминають. Хоч сам виклад матеріалу за розділами свідчить про дотримання ними тієї чи іншої періодизації. Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії: I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час; II - за соціально-економічними і політичними ознаками: первісне суспільство, капіталістичне суспільство, соціалістичне (радянське) суспільство і суспільство з перехідною економікою в період незалежності України; III - за періодами становлення і розвитку української державності: стародавня доба, княжа доба, литовсько-руська (польсько-литовська) доба, козаччина і Гетьманська держава, боротьба за українське національне відродження (XIX – поч. ХХ ст.), українська національно-демократична революція (1917-190 рр.), радянська Україна і незалежна Українська держава.

12.Особливості духовного світу українського народу: світогляд, менталітет,національний характер, національна свідомість:

Особливості ментальності українців мають яскравий вияв у традиційно-побутовій системі. Українець дуже прив’язаний до своєї родини, в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було лише замкнувшись у колі найближчих.Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств. Традиційні риси менталітету українців протягом останніх років державності супроводжуються інноваціями, зокрема, такими як очищення від рудиментів тоталітаризму, посткомуністичної ідеології, радянського світовідчуття та ін.

13.Ментальне поле культури. Особливості українського менталітету:

Вивчення особливостей українського менталітету, його основних характеристик привертає до себе особливу увагу і потребує детального дослідження на даному етапі розвитку незалежної України. В першу чергу, це пов’язано з тим, що, звільнившись від залежності, Україна та її нація опинилися перед вибором власної стратегії поступу, який вже здійснили багато країн Західної Європи. Відповідь на запитання, чому економічний, політичний, соціальний та культурно-побутовий розвиток держав світу відбувається по-різному і різними темпами, криється, можливо, у відмінності менталітетів їх народів. Крім історичної детермінанти та геополітичних чинників, менталітет нації тієї чи іншої держави виступає чинником, який визначає подальший її розвиток і місце серед цивілізованих країн світу. Таким чином, актуальність дослідження полягає в тому, що процес формування державного інституту залежить від ментальних характеристик домінуючого етносу. Модель держави повинна відповідати національному духові українців і сучасним критеріям державності, які обрали для себе передові країни світу.Прийнято виділяти такі риси українського менталітету: індивідуалізм, емоційність, релігійність. Однак у цьому питанні існують розбіжності. Деякі дослідники до цієї групи додають ще прив’язаність до землі, ґрунту (І.Мірчук), схильність до ідеалізації, «пафос причетності до Бога» (М.Юрій), кордоцентричність (О.Киричук) та ін. Ми спробуємо проаналізувати кожну з цих рис, порівнюючи відмінні та спільні погляди різних мислителів, висвітлюючи й власну позицію.

14.Українська мова і проблеми національної ідентичності:

На фоне экономических проблем, решением которых озабочена вся Украина, наше общество время от времени будоражат волны языковых проблем, хотя, казалось бы, не до них сейчас. Но, очевидно, язык в Украине сегодня — это что-то более важное, чем просто средство общения; дело касается более глубоких пластов коллективной психологии. Как известно, язык, помимо всего прочего, — это еще и признак идентичности человека или человеческого сообщества. И языковые группы различают, в первую очередь, не по тому, знают ли ее представители определенный язык, а по отношению к языку как к идентификационному групповому признаку. Так, практически все этнические украинцы владеют русским языком, но это еще не делает всех их «русскоязычными», ведь большинство из них связывает себя не с русским языком, а с украинским, даже если приходится жить в полностью русскоязычной среде и на этом языке ежедневно общаться. То есть признание языка «своим» или «чужим» — это одно из проявлений человеческой самоидентификации с группой. А причина отождествления человека со «своей» группой, конечно же, не только в легкости общения.