69.Українська культура на зламі століть: нове відродження наприкінціXix – поч.В XX ст.

Культура України цього періоду зазнала серйозного впливу не  лише політичних чинників. Її  розвиток значною мірою визначили особливості історичної і культурної спадщини, а також специфічне розташування між Заходом і Сходом. Почався інтенсивний період індустріалізації європейських країн. Провідну роль у  процесі формування національної свідомості та  визначення шляхів становлення української культури відіграла інтелігенція України — нова соціальна група, до складу якої увійшли як представники заможних верств суспільства,так і представники міщанства, духовенства і різночинців. Більшість інтелігенції складали фахівці з вищою освітою .Образотворче мистецтво і  література, реалістичні за  своїм змістом досягають найвищого розквіту і  суспільного визнання.В українській літературі на початку ХХ ст. набуває світової популярності творчість Шевченка. Значна частина укр. творчої інтелігенції гостро зреагувала на  останні віяння європейської культури кінця XIX ст. і почала втілювати їх у власних творах- руйнування принципів традиційного реалістичного мистецтва і формування нових образотворчих засобів, які почали використовувати спочатку представники передмодернізму (імпресіонізму і постімпресіонізму), а потім і модерністських течій.

70.Революційно-демократичний напрямок у літ. Та піднесення літ.Життя в XIX – поч.В XX ст.

Укр. література того часу розвивалася у тяжких суспільно-політичних умовах, однак досягла високого рівня розвитку, її зростання зумовлювалося великим впливом геніальної творчості Т. Г. Шевченка, передової російської літератури, революційно- демократичних та національно-визвольних ідей. В українській літературі у суперечливому переплетінні співіснували революційно-демократичний, демократичний і буржуазно-ліберальний напрями. Повної зрілості досягли всі її жанри—проза, поезія, драматургія, публіцистика тощо.. Розширилася тематика літературних творів. У них з явилися образи представників різних верств тодішнього суспільства— революційних борців. Чимало творів письменників Східної України друкувалось у періодичних виданнях на західноукраїнських землях — «Вечорницях», «Меті», «Ниві», «Правді», «Зорі». Демократичний напрям в українській літературі представляла видатна письменниця Марко Вовчок,гнівно засуджувала кріпосницький лад.У демократичному руслі протікала творчість Л. І. Глібова ,що зображував безправне становище селянства, свавілля поміщиків, капіталістичний визиск трудящих.І. С. Нечуй-Левицький, який створив класичні зразки соціально- побутової повісті та оповідання. Реалістично письменник відтворив життя, побут та психологію селян, заробітчан, бурлак , духовенства .

71. В архітектурі початку XX ст. також утверджуються ідеї модернізму, пов’язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним – неокласицизму (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). Однак, розвиток національного руху стимулював відродження українського стилю – звичайно, на новій основі. Українські архітектори звертаються до вивчення пам’яток давніх часів та народної дерев’яної архітектури, публікують розвідки про них у часописах. На цій основі творять львівські будівничі В. Нагірний – автор численних церков у Галичині, та І. Левинський, якому належать проекти будинків товариства «Дністер», готелю Жоржа та Академічного дому у Львові. Кращим витвором у національному українському стилі вважається будинок Полтавського земства (1901-1908), спроектований В. Кричевським. Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи.

72. Серйозні успіхи були досягнуті в ліквідації неписьменності. У 1934 році для всього СРСР було встановлено декілька типів шкіл: початкова (1—4 класи), семирічна (1—7 класів) і середня (десятирічна). Була введена обов'язкова початкова освіта. В Україні розвивалася і середня спеціальна освіта (професійні училища і технікум). У 1921 році були відкриті робітничі факультети.Університети були реорганізовані в інститути народної освіти медичного, технічного, фізичного, агрономічного, педагогічного профілю. Більшість студентів складали діти робітників та селян.  Великими центрами освіти традиційно були Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ.

73. В історію Михайло Сергійович Грушевський увійшов як учений, педагог, громадський і політичний діяч, публіцист, історик і письменник. За рекомендацією В. Антоновича 1894 р. Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті.       Десятилітня доба Михайла Грушевського у Львові (1894-1914) — це курси лекцій в університеті, це створення власної історичної наукової школи, це напружена праця в Науковому товаристві імені Шевченка, яке завдяки організаторському таланту вченого по праву мало статус Української академії наук, це неперевершена видавнича діяльність. У 1929 року М. Грушевського обрали академіком Академії наук СРСР. Створив Науково-дослідну кафедру історії України при ВУАН, очолив Археографічну комісію ВУАН, створив й очолив низку науково-історичних комісій ВУАН на ниві української історії. Редагував відновлений ним часопис «Україна» . Вершиною наукової діяльності М. Грушевського стала написання суцільної історії України. Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів.

74. Українське відродження 20-х років XX ст. — яскравий феномен історії українського народу. Українське Відродження охопило різні сфери життя, у тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. Населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. При вступі до вузів ураховувалося соціальне походження — для робітників не вимагалося атестата про середню освіту, не проводилися вступні іспити. Бурхливо розвивалась українська література, для якої характерне розмаїття літературних напрямків. Широку популярність здобув гуморист Остап Вишня. Серед драматургів провідне місце посідав М. Куліш, Лесь Курбас і його театр «Березіль» стали ренесансом українського театру. Інтенсивно радіофікувалися села. Під впливом національного Відродження в Україні виникло так зване націонал-ухильництво — прояв націонал-комунізму, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Його речниками в Україні були М. Хвильовий, О. Шумський і М. Волобуєв. М. Хвильовий вважав, що українська культура повинна орієнтуватись не на російську, а на європейську. Шумський намагався розширити українізацію, зміцни ти її кадровими змінами. Ці погляди були засуджені більшовицьким керівництвом України.

75. Від 1921 р. починається боротьба за ліквідацію неписьменності(лікнеп). Навчання в гуртках лікнепу було безкоштовним. Від 1924 р. починається підготовка до запровадження 4-річного обов’язкового початкового навчання дітей.1920 р. університетську освіту було ліквідовано. Пріоритет у вишах віддавався вихідцям з робітничої сфери. Але освітній рівень більшості робітників був низьким, то ж при вузах почали створювати «робітфаки», де виплачувалась стипендія і надавався гуртожиток.

Результатом і разом з тим базою для подальшого розвитку культури в повній мірі стала українська наука, як фундаментальна, так і прикладна. У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. Ці та ряд інших вчених широко відомі за межами України. Серед гуманітарних підрозділів Академії наук (від 1921 р. ВУАН) особливу активність виявила історична секція, роботу якої очолив М. Грушевський, який в 1924 повернувся з еміграції. Він реорганізував роботу секції, створив науково-дослідну кафедру історії України, очолив Археографічну комісію, редагував журнал «Україна. Справою його життя стала фундаментальна «Історія України-Руси».

76. Культурна спадщина минулих епох засвоювалася критично. Продовження і розвиток кращих традицій дожовтневої класичної літератури і мистецтва – важлива умова новаторських починань радянських митців.Прогресивні традиції, вироблені класичною літературою, – це, зокрема, служіння народові, реалістичне зображення життєвих явищ, громадянськість, ідейність, гуманізм, патріотизм, інтернаціоналізм, боротьба проти реакційних поглядів і т.д.Гостре заперечення всього того, що назавжди віджило свій вік, і возвеличення, натхненне оспівування всього нового, народженого великою Жовтневою соціалістичною революцією, – одна з найхарактерніших особливостей радянської багатонаціональної літератури.Революційне перетворення дійсності – в центрі уваги творів радянських письменників. Нові герої, зображення нових відносин між людьми і народам, нової історичної спільності людей – радянського народу – це також відкриття радянської літератури та мистецтва. Наша література в цілому новаторська за своєю суттю, за своїм духом і суспільним призначенням. Коріння новаторства – в самій природі радянського суспільства, в реалістичному погляді на світ людину. Отже, радянська література – якісно новий, вищий етап розвитку світової прогресивної літератури. Радянська література є найпередовішою літературою світу. Вона оптимістична, життєствердна, бо життєствердними є наші погляди, наша марксистсько-ленінська філософія, наші комуністичні ідеали. Традиції і новаторство – дві діалектично взаємозв'язані між собою сторони літературного процесу.

77. В 20-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва.

Друга половина 20-х років стала піком популярності визначного українського живописця професора Київського художнього інституту М. Л. Бойчука.

1.Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ) — творче об'єднання українських радянських художників (1925—1932).Виступала за консолідацію революційних художніх сил і створення мистецтва вдовершених сучасних художніх формах, які відповідали б класовій ідеологіїпролетаріату. Обстоювала перевагу монументального мистецтва над станковим. До складу асоціації входили художники:М. Бурачек,О. Довгаль,В. Касіян,С. Кишиньовський,С. Прохоров,М. Шаронов,О. Богомазов,Д. Бурлюк,В. Меллер.

2.Товариство художників імені Киріака Костанді (1922-1929) — об'єднання митців-реалістів. Серед членів Є.Буковецький, П. Васильєв, П. Волокидін, В. Заузе, Д. Крайнєв, О. Стіліануді.До нього входили художники, педагоги, літератори, історики. І.Рєпін був обранийпочесним членом.Проводились виставки, публічних доповідей і лекцій з питань образотворчого 3.Асоціація художників Червоної України (АХЧУ) 1923-1932.Основна мета — об'єднання митців для активної участі в соціалістичному будівництві на основі «реалістичного» відтворення революційної дійсності АХЧУ мала філії в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові, Херсоні, Миколаєві. Творчість членів АХЧУ засвідчила досягнення молодого українського радянського мистецтва в різних жанрах: . історичному ,портретному,побутовому.

4.Об'єднання сучасних митців України (ОСМУ) 1927-1932. У 1927 з АРМУ вийшла група художників на чолі з В. Пальмовим.Діяли місцеві осередки організації в Харкові, Одесі, Житомирі.Завдання мистецтва – формування нової психології широких робітничо-селянських мас ібути чинником боротьби за комуністичні форми суспільної життєдіяльності.

У 30-х рр. після постанови ЦК ВКП (б) "Про перебудову літературно-художніхорганізацій" (1932) мистецькі об'єднання були розпущені, а натомість створені організації митців, що підтримували ідейно-політичну платформу Компартії.

78. Термін "розстріляне Відродження" вперше запропонував літературознавець Юрій Лавриненко. Це відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський), з довгожданим набуттям Україною своєї державності, з датою українізації та різнобічних свобод, обіцяних революціями 1905-1917 рр. Головними літературними об'єднаннями були "Ланка" (пізніше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спілка письменників західної України", ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був "Гарт", який пізніше був перейменований на "ВАПЛІТЕ" ("Вільну Академію Пролетарської Літератури").  Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925-1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію. Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжет них творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, "запах слова", як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії і концтабори (Б. Антонечко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна. 

79.1.Розвиток українського театру

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. Ще з VI ст. відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах.Важливими центрами розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

2.Вертеп (театр)

Саме слово «вертеп» має старослов'янська походження і означає «ущелину» або «печеру». Вважається, що цей вид лялькового театру отримав поширення в Російській імперії завдяки українським студентам. Особливо відзначається роль спудеїв (так в Україні називалися бурсаки та студенти духовних навчальних закладів, а також молодших учнів Києво-Могилянської академії).

3.Золотий вік українського театру

Театр корифеїв — одна з найяскравіших сторінок українського театру. Фактично це перший професійний театр в Україні. Офіційно прийнято вважати, що театр засновано в 1882 році в Єлисаветграді (нині — Кіровоград).

4.Сучаснийукр.театр

Історію сучасного українського театру стоїть відраховувати від створення Театру корифеїв, а ще точніше — з постановки «Наталки-Полтавки» в 1882 році в Єлисаветграді (нині — Кіровоград) у Зимовому театрі українською мовою. Садиба одного з учасників театру — письменника і актора Івана Карпенка-Карого — стала кузнею сценічних постановок. Хутір «Надія» перебував неподалік від Єлисаветграду, він став центром кращих представників творчої інтелігенції України.

5.Історія української анімації

Української анімації вже ні багато, ні мало 85 років. У 1927 році були зняті перші українські мультики - «Українізація» (Київ) і «Казка про солом'яного бичка» (Одеська кіностудія). Події 30-х років, які пішли слідом за хвилею - Друга світова війна, а потім і голод - практично знищили цю галузі мистецтва. До 1959 року на Київській кіностудії було випущено всього кілька десятків мультфільмів.

6.Розвиток українського кіно

У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив першу в світі кінозйомку — зняв вершників і метальників копій. З 7 листопада по 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвалася на 6-му засіданні IX з'їзду російських природознавців і лікарів у Москві. Лауреат Міжнародного венеціанського кінофестивалю в 1934 році, лауреат двох Сталінських премій та Ленінської премії, Олександр Довженко донині вражає уяву своїми роботами — глибокими і дивно точними. Біографія цієї людини також сповнена болю і трагізму, сподівань і надій, що розбилися, як і життя його героїв.

8.Київська кіностудія науково-популярних фільмів

«Київнаукфільм» було створено на базі Київської кінофабрики 1 січня 1941. Нова студія планувалася як оплот пропагандистських та патріотичних стрічок, що було особливо актуально в Другу світову війну, щобушувала в ті роки. Одеська кіностудія - одна з найстаріших в Російській імперії і найбільший в Україні виробник кіно. На сьогоднішній день репертуар студії становить 222 художніх фільма.

80. Восени 1882 р. з ініціативи Кропивницького виникла українська професійна трупа, до складу якої увійшли Марія Заньковецька, Олександра Вірина, а також три брати Тобілевичі – Микола Садовський (театральний псевдонім – від дівочого прізвища матерів), Іван Карпенко-Карий (від імені батька та прізвища улюбленого героя з Шевченкової драми (“Назар Стодоля”), Панас Сакса ганський (прибране ім’я від назви місцевої річки Саксагань) та їхня сестра Марія Садовська-Барілотті. Багато зусиль для зміцнення трупи, організації оркестру доклав Михайло Старицький. Українському професійному театру довелося зіткнутися із значними труднощами. Продовжував діяти емський указ 1876 р., за яким заборонялися сценічні вистави українському мовою. Українські трупи не мали права інсценізувати п’єси іноземних авторів. Вимагалося, щоб перед українською виставою у той же вечір виконувалася російськомовна вистава на стільки ж дій. Український театр перебував у винятково тяжкій матеріальній скруті. Трупа, не маючи постійного приміщення, змушена була часто переїжджати з міста у місто. Вистави інколи доводилося влаштовувати у непристосованих приміщеннях – ярмаркових балаганах, холодних залах. Не вистачало костюмів, декорацій, музичних інструментів.  І все ж ніщо не могло зупинити розвитку сценічного мистецтва.

Сучасний театр.За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця ХХ ст. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — А. Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру — Б. Ступка, А. Роговцева, А. Хостікоєв, Н. Сумська та ін. з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.