10.Вплив конкуренції на встановлення ціни. Види конкуренції та методи конкурентної боротьби.

На рівень цін підприємства, фірми впливають ціни конкурентів. Виробник повинен знати ціни і якість товарів своїх конкурентів. Для цього використовують різні способи: порівняння цін за допомогою прейскурантів, закупівля устаткування і перевірка його якості, вивчення думки покупців про якість товарів конкурентів та рівень цін на товари. Якщо встановлено, що якість товару не поступається якості товару конкурентів, встановлюють ціну, близьку до ціни товару конкурентів. Якщо товар за якістю кращий, ніж товари конкурентів, можна встановити вищу ціну. Форми конкурентної боротьби слід розрізняти у генетичному (з погляду еволюції економічної системи капіталізму) та структурному (з погляду галузевої та міжгалузевої структури народного господарства) аспектах. У першому разі виокремлюють вільну конкуренцію, яка панувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, монополістичну (недосконалу) та олігополістичну конкуренції, що домінують на вищій стадії розвитку капіталізму. У другому — внутрігалузеву та міжгалузеву конкуренції. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. Різновид вільної конкуренції — це чиста конкуренція. Внутрігалузева конкуренція — це боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками, які діють в одній галузі народного господарства, за розширення ринків збуту своїх товарів шляхом зниження витрат виробництва та іншими методами. Міжгалузева конкуренція — боротьба між економічно відокремленими товаровиробниками різних галузей економіки шляхом переливання їхніх капіталів в інші галузі з метою підвищення рівня прибутковості і привласнення більшого прибутку. Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. Внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. Монополістична (в тому числі олігополістична) конкуренція означає боротьбу за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо), її найважливіші ознаки — встановлення монопольно високих і монопольно низьких цін і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції. Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача через зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їхньої якості й асортименту. Нецінова конкуренція — це боротьба між великими товаровиробниками за споживача шляхом упровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції і зростання монопольних надприбутків. Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, що ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод.) Методами конкурентної боротьби е також поліпшення якості товарів та послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо. Методи конкурентної боротьби— комплекс способів розширення масштабів монополістичної власності та звуження Інших форм власності шляхом посилення експлуатації на підприємствах монополій передусім інтелектуальної робочої сили, отримання синергічного ефекту в процесі її взаємодії з новітніми інформаційними технологіями та привласнення інших джерел монопольно високого прибутку. Механізмом такої конкурентної боротьби є встановлення монопольних цін з метою привласнення монопольного прибутку.

11.Вплив витрат на встановлення ціни. Класифікація видів витрат. Іншими важливими для формування вартості продукту величинами є розмір витрат та їх структура в частині постійних і змінних витрат. Якщо підприємство не одержує з боку яких-небудь субсидій/субвенцій і дотацій, то гарантією його тривалого існування на ринку повинен бути такий рівень продажних цін (р), який би принаймні компенсував загальні штучні витрати в тривалому періоді (LTAC — Long total average costs). На рівні цих вартісних вимог, що гарантують повне покриття витрат («even-point» — точка рівноважного стану, чи точка беззбитковості), знаходиться довгострокова нижня границя ціни продавця. З огляду на короткострокові та середньострокові перспективи ринкової діяльності підприємства необхідно також узяти до уваги і можливість часткового покриття майбутніх витрат. У цьому разі в ціні враховуються, тільки варіюють, (змінні) штучні витрати виробництва та обігу (p = AVC) чи ж, понад це, частина (Δ) постійних витрат AFC, тобто р = AVC + ΔAFC. Витрати на виробництво та реалізацію продукції являють собою витрату всіх чинників виробництва (основних фондів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів), виражену в грошовій формі. Це найважливіший внутрішньовиробничий показник, необхідний для визначення ціни пропозиції, а також для вироблення ефективної підприємницької політики. Підприємець виробляє товари з метою одержання прибутку, більше того, він намагається максимізувати співвідношення між прибутком і витратами. Однак можливості конкретного продавця у встановленні ціни на ринку обмежені типом ринкової системи, і, крім того, рівень цін складається під впливом цілої низки чинників. Тому для будь-якого виробника головним, а іноді і єдиним, джерелом збіль­шення прибутку стає зниження витрат. Звідси випливає й основна мета ринкового аналізу витрат — виявити оптимальне співвідношення між витратами та доходами, що є найважливішою умовою виживання і благополуччя фірми. У практиці ціноутворення на підприємстві в умовах ринку прийнято вирізняти бухгалтерські та підприємницькі (економічні) витрати. Бухгалтерські витрати на виробництво та реалізацію продукції, що відносяться на собівартість продукції, формуються відповідно до стандартів бухгалтерського обліку про склад витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг). До складу витрат входять такі елементи: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів, інші витрати. Однак для того щоб здійснювати свою діяльність на ринку, підприємство повинно нести, а отже, враховувати при визначенні ціни пропозиції інші, великі за величиною витрати, пов’язані з простим та розширеним відтворенням. Ці витрати називають підприємницькими, і, власне кажучи, вони визначають ціну пропозиції. Підприємницькі витрати вбирають у себе: бухгалтерські витрати; нормальний підприємницький прибуток, податок на додаткову вартість (ПДВ), мита на експортні товари фірми, альтернативні витрати (явні,неявні, — грошові втрати, пов’язані з утраченими можливостями найкращого використання ресурсів фірми. Таким чином, усі витрати в економіці пов’язані з відмовою від можливості виробництва альтернативних товарів, інакше кажучи, усі витрати є альтернативними, а тому обов’язково повинні враховуватися під час прийняття рішень у бізнесі. За способами включення до собівартості продукції сільського господарства витрати поділяють на: прямі — витрати, безпосередньо пов’язані з виконанням сільськогосподарських робіт і враховувані у виробничій собівартості окремих видів продукції (робіт, послуг) за прямою ознакою: прямі матеріальні витрати й витрати на оплату праці, інші прямі витрати; непрямі (загальновиробничі) — витрати, пов’язані з управлінням, організацією й обслуговуванням сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат і розподіляються між об’єктами витрат пропорційно базі розподілу, обраній сільськогосподарською організацією самостійно. Витрати, пов’язані з поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструк­ція тощо), не належать до виробничих витрат і собівартості продукції, їх відносять до збільшення первісної вартості цих об’єктів. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) формують за центрами відповідальності. Залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати поділяють на основні й накладні. Основні витрати пов’язані з безпосереднім виконанням технологічних операцій з виробництва продукції (робіт, послуг), а накладні — з управлінням та обслуговуванням діяльності підрозділу (бригади, цеху, ферми, внутрішньогосподарського кооперати­ву тощо), галузі чи