3.5. Методика прогнозування імовірності банкрутства

Прогнозування результатів господарської діяльності - найважливіша складова діяльності економічних служб будь-якого підприємства. Спрогнозувати – значить передбачити, вчасно прийняти необхідні заходи, а значить забезпечити стабільність виробничого процесу, фінансового положення підприємства. У вітчизняній практиці прогнозування виробничої діяльності, як правило, здійснюється через розробку бізнес-плану, який в більшості випадків завершується фінансовим планом. Можливості аналізу імовірності банкрутства при цьому досить обмежені. Передбачити можна лише явне банкрутство. У багатьох випадках саме нерозуміння значення прогнозування фінансового положення з боку керівників підприємств і призвели до ситуації коли богато підприємств в Україні опинилося в положенні банкрутів. Разом з тим, вітчизняними та закордонними спеціалістами з фінансового аналізу розроблені методики та підходи що до прогнозування імовірності банкрутства. Найбільш поширеними серед них є наступні:

• прогнозування банкрутства через аналіз системи фінансових коефіцієнтів;

• прогнозування банкрутства через аналіз грошових потоків;

• тестові показники прогнозування банкрутства;

• суб’єктивні критерії.

Розглянемо детальніше кожен з цих методів.

Прогнозування банкрутства через аналіз системи фінансових коефіцієнтів. Цей метод фактично зводиться до прогнозування показників фінансово-господарської діяльності, розглянутих нами в попередньому розділі. Для їх прогнозування, крім власне бізнес-плану, необхідно ще зробити прогнозний баланс і прогнозний звіт про фінансові результати. В окремих випадках необхідним є розробка і прогнозного звіту про рух грошових коштів. У вітчизняних виданнях, які стосуються методичних проблем розробки бізнес-планів, вже наводяться відповідні методики та рекомендації. Але на жаль в більшості випадків вони носять узагальнюючий характер і не враховують специфіку різних галузей. Усе це стримує практичне використання даного методу.

Прогнозування банкрутства через аналіз грошових потоків. Методика аналізу грошових потоків детально нами розглянута в розділі 6. Тому лише зазначимо, що якщо виявиться що прогнозується від’ємне значення грошових потоків, то це буде означати високу вірогідність банкрутства. Але при цьому можливий варіант коли підприємство зможе вчасно погасити всі свої зобов’язання, хоча буде відчувати гостру нестачу можливостей для нових інвестицій. А в сучасних умовах глобалізації світової економіки це фактично буде означати відставання від конкурентів і поступову втрату ринків збуту. У кінцевому підсумку це неминуче призведе до банкрутства.

Тестові показники прогнозування банкрутства. Основоположником цього методу є відомий американський економіст Едвард Альтман, який в 60-70 –х рр. розробив і запропонував кілька тестових моделей для визначення імовірності банкрутства.

Найбільш простою серед них є двофакторна модель, яка має наступний вигляд:

Z = -0,3877 – 1,0736Х₁ + 0,0579Х₂ ,

де Х₁ – коефіцієнт покриття (поточні активи/поточні пасиви);

Х₂ – коефіцієнт фінансової залежності (залучений капітал/загальний капітал).

Якщо отримана величина Z<0, то вірогідність банкрутства більше 50%, якщо Z>0, то вірогідність банкрутства більше 50% і у випадку коли Z=0 вірогідність банкрутства 50%. Таким чином, через ігнорування багатьох факторів, точність розрахунку по даній моделі досить приблизна.

Більш точні результати можливо отримати при використанні п'ятифакторної моделі Е. Альтмана, яка має наступний вигляд:

Z = 1,2Х₁ + 1,4Х₂ + 3,3Х₃ + 0,6Х₄ + 0,99Х_5,

де Х₁ – питома вага оборотних активів в їх загальній величенні, тобто відношення оборотних активів до їх загальної суми;

Х₂ – рентабельність активів, тобто відношення нерозподіленого прибутку до загальної величени активів;

Х₃ – рентабельність активів розрахована через використання величини чистого прибутку;

Х₄ – коефіцієнт покриття по ринковій вартості власного капіталу. Розраховується як відношення останнього до поточних зобов'язань;

Х₅ – рентабельність активів розрахована через використання обсягу реалізації, тобто відношення останнього до загальної суми активів.

Ця модель була розроблена в 1968 р. для оцінки імовірності банкрутства корпорації США. Імовірність банкрутства оцінюється через значення Z – рахунку, обчисленого за реальними даними підприємства і визначається такою:

• до 1,8 – дуже висока;

• від 1,81 до 2,7 – висока;

• від 2,8 до 2,9 – можлива;

• понад 3,0 – дуже низька.

Практика використання цієї моделі в США, Канаді, Австрії, Японії показує, що спрогнозувати вірогідність банкрутства за даною моделлю можливо на один рік з точністю – 90%, на два роки – 70%, на три роки – 50%. У подальшому Е.Альтман ще удосконалив свою модель, зробивши її семифакторною і довівши точність прогнозування банкрутства до 70% у наступні п’ять років. Крім того, з’явилися моделі розроблені й іншими вченими. Однак, на нашу думку, використання в умовах України моделей Е.Альтмана, чи будь-яких інших моделей розроблених виходячи із практики західних компаній некоректне. Для цього висновку є наступні причини.

Всі перелічені моделі були розроблені в 60-70-х рр. За цей час змінилося багато макро та мікроекономічних чинників які впливали на появу кризових явищ в економіці підприємств. До них відносяться зміни в системі бухгалтерського обліку, податковому законодавстві, в механізмі державної підтримки багатьох галузей.

Особливості бухгалтерського обліку в Україні. Незважаючи на те, що впродовж останніх п’яти-шести років було ліквідовано багато розбіжностей між міжнародними стандартами бухгалтерського обліку і вітчизняними вони, ще залишаються. У цих умовах актуальною проблемою є розробка вітчизняних Z – рахунків для прогнозування можливості банкрутства. Перші роки в цьому напрямку вже зроблені. Так, в Російській Федерації вже є досвід розрахунку показника Z для підприємств нафтогазового комплексу.

Суб’єктивні критерії загрози банкрутства. Попередні методи дозволять в значній мірі передбачити загрозу банкрутства, але вони ніколи не зможуть зробити це з 100% імовірністю. Тому завжди залишається місце для суб’єктивного визначення загрози банкрутства того чи іншого підприємства.

Суб’єктивний аналіз передбачає використання не кількісних, а критеріїв в основі яких лежить власний досвід конкретної людини. Перелік цих критеріїв дуже великий і охоплює в більшості випадків такі індикатори що лежать на поверхні. До них можна віднести часті зміни керівників і ключових працівників, зміни господарських партнерів, втрата традиційних ринків збуту продукції, затримка впровадження нових розробок, затримка у виконанні поточних платежів, зміни у складі засновників, фінансування капіталомістких проектів, що непов'язані з основною діяльністю, безконтрольне використання коштів та інші.