Поппер к.

Свобода сама себе знищує, якщо вона не обмежена. Необмежена свобода означає, що сильна людина вільна залякати того, хто слабший і позбавити його свободи. Власне тому ми вимагаємо такого обмеження свободи державою, при якому свобода кожної людини захищена законом. Ніхто не повинен жити за рахунок милосердя інших, всі повинні мати право на захист з боку держави.

Я вважаю, що ці думки, що спочатку відносились до аналізу царства грубої сили, тобто фізичного залякування, повинні бути зверненими також і до економічної сфери. Навіть якщо держава захищає своїх громадян від залякування фізичним насильством (як воно, в принципі, і робить в системі законодавчо не обмеженого капіталізму), наші цілі можуть виявитись недосяжними через нездатність держави захистити громадян від зловживання економічною владою. В такій державі економічно сильний все ще може залякувати того, хто є економічно слабкішим, і відняти в нього свободу. В таких умовах необмежена економічна свобода може бути настільки ж саморуйнівною, наскільки і необмежена фізична свобода, і економічна сила може бути настільки ж небезпечною, як і фізичне насильство. Справа в тому, що той, хто володіє надлишком їжі, може примусити тих, хто голодує, “вільно” прийняти рабство, не використовуючи при цьому жодного насильства. І якщо вважається, що держава обмежує свою діяльність придушенням насильства (і захистом власності), то економічно могутня меншість може експлуатувати більшість населення – всіх тих, хто є економічно слабким.

Якщо цей аналіз є вірним. то цілком зрозуміло, які ліки потрібні для лікування цієї соціальної хвороби. Такими ліками має бути політичний засіб, подібний до того, який ми використовуємо проти фізичного насилля. Ми маємо сконструювати соціальний інститут захисту економічно слабких від економічно сильних, інститут, який спирався би на могутність держави. Держава повинна піклуватися про те, щоб ніхто не був змушений вступати в несправедливі відносини через страх голодної смерті або економічного краху.

Це, звичайно, значить, що принцип державного невтручання в економіку – принцип, на якому базується не обмежена законодавчо система капіталізму, має бути відкиненим. Якщо ми бажаємо захистити свободу, то повинні вимагати, щоб політика необмеженої економічної свободи була замінена плановим втручанням держави в економіку. Ми повинні вимагати, щоб не обмежений законодавчо імперіалізм поступився економічному інтервенціонізму (принципові державного втручання в економіку – прим. перекл.). Власне це і відбулось в дійсності. Економічно система, описана і піддана критиці К. Марксом, припинила своє існування. Проте вона була замінена не на систему, в якій держава поступово втрачає свої функції, і, як наслідок, “відмирає”, а на різні інтервенціоністські системи. в яких функції держави в економічній сфері поширюються далеко за межі захисту власності і “вільних умов”.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.

Філософія історії Маркс к., Енгельс ф.

Отже, це розуміння історії полягає в тому, щоб, виходячи саме з матеріального виробництва безпосереднього життя, розглянути дійсний процес виробництва і зрозуміти зв’язану з даним способом виробництва і породжену ним форму спілкування – тобто громадянське суспільство на його різних ступенях – як основу всієї історії; далі треба показати діяльність громадянського суспільства у сфері державного життя, а також пояснити з нього усі теоретичні породження і форми свідомості, релігію, філософію, мораль і т.д., і т.д., і простежити процес їх виникнення на тій основі, завдяки чому, звичайно, можна показати весь процес загалом (а тому також і взаємодію між його різними сторонами). Це розуміння історії, на відміну від ідеалістичного, не розшукує в кожній добі яку-небудь категорію, а залишається весь час на грунті дійсної історії, пояснює не практику з ідей, а пояснює ідейні утворення з матеріальної практики і внаслідок цього приходить теж до того результату, що всі форми і продукти свідомості можуть бути знищені не духовною критикою, не розчиненням їх у “самосвідомості” або перетворенням їх у “примари”, “химери” і т.д., а тільки практичним зруйнуванням реальних суспільних відносин, з яких постала вся ця ідеалістична нісенітниця що не критика, а революція є рушійною силою історії, а також релігії, філософії і всякої іншої теорії. Ця концепція показує, що історія не розчиняється в “самосвідомості”, як “дух від духу”, і що кожний її ступінь застає в наявності певний матеріальний результат, певну суму продуктивних сил. історичне сформоване відношення людей до природи і один до одного, застає передавану кожному наступному поколінню попереднім поколінням масу продуктивних сил, капіталів і обставин, які хоч, з одного боку, і видозмінюються новим поколінням, але, з другого боку, диктують йому його власні умови життя і надають йому певного розвитку, особливого характеру. Ця концепція показує, таким чином, що обставини в такій же мірі творять людей, в якій люди творять обставини. Та сума продуктивних сил, капіталів і соціальних форм спілкування, яку кожен індивід і кожне покоління застає як щось дане. є реальна основа того, що філософи уявляли собі як “субстанцію” і як “сутність людини”, що вони обожнювали і з чим боролися. Це реальна основа, діянню і впливу якої на розвиток людей нітрохи не перешкоджає та обставина, що ці філософи як “самосвідомість” і “Єдине” повстають проти неї.

Маркс К.,Енгельс Ф. Німецька ідеологія.