Рассел б.

...Я дійшов тепер до визначення „пізнання”. Як і у випадку з „вірою” та „істиною”, тут є деяка неминуча невизначеність в самому визначенні. Нерозуміння цього призвело, на мою думку, до істотних помилок в теорії пізнання. Проте варто бути наскільки можливо точним у відношенні неминучого недоліку точності в визначенні, яке ми шукаємо.

Очевидно, що знання є класом, що підлеглий істинній вірі: будь-який приклад знання є прикладом істинної віри, але не навпаки. Дуже легко привести приклади істинної віри, яка не є знанням. Бувають випадки, коли людина дивиться на годинник, який стоїть, хоча й думає, що він іде, та дивиться на нього саме в той момент, коли вони показують правильний час, ця людина набуває істинної віри стосовно часу дня.

Який признак, окрім істинності, має мати віра для того, щоб вважатися знанням? Проста людина сказала би, що має бути надійне свідоцтво, що здатне підтвердити віру. Із звичайної точки зору це правильно для більшості випадків, в яких на практиці виникає сумнів, але в якості вичерпної відповіді на питання це пояснення не підходить. „Свідоцтво” варте, з одного боку, із фактичних даних, які приймаються за несумнівні, та, з іншого боку, з певних принципів, за допомогою яких з фактичних даних робляться висновки. Очевидно, що цей процес незадовільний, якщо ми знаємо фактичні дані та принципи висновку лише на основі свідоцтва, тому що в цьому випадку ми потрапляємо в хибне коло або в нескінченний регрес. Ми маємо тому звернути нашу увагу на фактичні дані та принципи висновку. Ми можемо сказати, що знання складається, по-перше, із певних фактичних даних та певних принципів висновку, причому ані те, ані інше не потребує постійного свідоцтва, та , по-друге, із всього того, що може стверджуватись за допомогою застосування принципів виводу до фактичних даних. За традицією вважається, що фактичні дані поставляються сприйняттям та пам’яттю, а принципи виводу є принципами дедуктивної та індуктивної логіки.

В цій традиційній доктрині багато незадовільного, але, в решті решт, зовсім не певний, що ми можемо тут дати дещо краще. По-перше, ця доктрина не дає змістовного визначення „пізнання” чи, в будь-якому випадку, дає не чисто змістовне визначення; не зрозуміло, що є спільного між фактами сприйняття та принципами виводу. По-друге, дуже важко сказати, що є фактами сприйняття. По-третє, дедукція виявилась значно менше потужною, ніж це вважалась раніше; вона не дає нового знання, окрім нових форм слів для встановлення істин, в деякому сенсі вже відомих. По-четверте, методи висновки, які можна назвати в широкому сенсі слова „індуктивними”, ніколи не були задовільно сформульовані, то повідомляють своїм заключенням лише вірогідність; більше того, в будь-якій найбільш можливо точній формі вони не мають достатньої само очевидності та мають, якщо взагалі мають, прийматися лише на віру, та й то тільки тому, що здаються неминучими для отримання висновків, які ми всі сприймаємо.

Мається, загалом кажучи, три способи, які були припущенні для того, щоби впоратись із труднощами у визначенні „пізнання”. Перший, найстаріший, полягає в підкресленні поняття „само очевидність”. Другий полягає в старінні розрізнення між посилками та висновками та в утвердженні, що пізнання полягає в когерентності всякого предмету віри. Третій та найрадикальніший, полягає у вигнанні поняття „пізнання” зовсім та в заміні його „вірою, що обіцяє успіх”, де „успіх” може , ймовірно, трактуватися біологічно.

Ми, скоріш за все, прийшли до висновку, що питання пізнання є питанням ступені очевидності. Вища ступінь очевидності полягає у фактах сприйняття та в не спростуванні дуже простих доводів. Найближчу до них ступінь очевидності мають живі спогади. Коли які-небудь випадки віри є кожний окремо в будь-якій ступені правдивості, вони стають більш правдивими, якщо пов’язуються в логічне ціле. Загальні принципи виводу, як дедуктивного, так і індуктивного, зазвичай менш очевидні, ніж багато їх прикладів, та психологічно ці принципи випливають з попереднього захоплення їхніми прикладами. Ближче до кінця цього дослідження я повернуся до визначення „пізнання” та намагатимусь надати більшу точність та розробленість наведеним вище визначенням. Разом із тим, не будемо забувати, що питання: „ Що ми маємо на увазі під визначенням ”пізнання”? – не є питанням, на яке можна дати більш визначену та недвозначну відповідь, ніж на питання: „Що ми маємо на увазі під поняттям „лисий”?

Рассел Б. Людське пізнання.