Тема 1 Основи побудови фінансового обліку

Питання:

1. Бухгалтерський облік, його предмет, метод, принципи його ведення.

2. Фінансовий облік, його предмет і метод.

3. Регламентування та організація бухгалтерського (фінансового) обліку на підприємстві.

4. Формування облікової політики підприємства.

1. Організація бухгалтерського обліку і його складової частини – фінансового обліку – на підприємствах України відбувається згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” від 01.07.1999р. № 996-ХІV та діючих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно до даного закону Бухгалтерський облік це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Основними принципами бухгалтерського обліку є:

• обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

• повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

• автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

• послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики (зміна якої може відбуватися згідно чинного законодавства і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності);

• безперервність – оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

• нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів;

• превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

• історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

• єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

• періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Предметом бухгалтерського обліку є окремі етапи розширеного процесу відтворення: господарські факти, предмети і явища, які сприяють руху господарських і грошових коштів, а також джерел їх створення. Об’єктами бухгалтерського обліку є господарські засоби (необоротні активи, оборотні активи, витрати майбутніх періодів) та джерела господарських засобів (власний капітал, забезпечення майбутніх витрат та платежів, довгострокові зобов’язання, поточні зобов’язання).

Методом бухгалтерського обліку є сукупність способів й прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства відображається в обліку. Елементи методу бухгалтерського обліку це документація, інвентаризація, рахунки, подвійний запис, оцінка, калькуляція, баланс, звітність.

Бухгалтерський облік поділився на два види: фінансовий облік, який має за мету надання інформації зовнішнім користувачам, та управлінський (внутрішньогосподарський) облік, який забезпечує збирання й опрацювання інформації відповідно до потреб внутрішніх споживачів.

Податковий облік це облік, який організує підприємство водночас з бухгалтерський обліком згідно Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997р. № 283/97-ВР і який відрізняється від нього визначенням сум валових доходів і валових витрат; датою збільшення валових доходів і витрат для цілей оподаткування, що не співпадає з моментом отримання прибутку від реалізації в бухгалтерському обліку; визначенням суми витрат на виробництво на відміну від сум валових витрат. Об’єктом оподаткування є валовий прибуток, вирахуваний згідно вимог податкового обліку.

Фінансовий облік – це сукупність правил і процедур, які забезпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства, установи, організації та його фінансовий стан і відповідність вимогам законодавчих актів і стандартів бухгалтерського обліку; це комплексний синтетичний облік всіх засобів і коштів та всієї економічної діяльності підприємства, фірми.

Фінансовий облік має певні особливості (на відміну від управлінського обліку та податкового):

• користувачами даних фінансового обліку є зовнішні користувачі (інвестори, кредитори та інші) та внутрішні користувачі (менеджери);

• процес ведення фінансового обліку регламентовано Законами України, національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та іншими нормативними документами;

• фінансовий облік відображає поточну діяльність підприємства на підставі минулих операцій;

• за даними фінансового обліку складається фінансова звітність підприємства.

Фінансовий облік є обов’язковим, його ведення не залежить від внутрішньої побудови діяльності підприємства, ведеться з суворим дотриманням вимог і положень законодавчих актів та є абсолютно достовірним.

Принципи побудови фінансового обліку на підприємстві:

• фінансовий облік ведеться на підприємстві, обов’язково й згідно чинного законодавства;

• побудова фінансового обліку здійснюється згідно теорії двоїстості: рівність з одного боку сукупності майна (активів), з іншого – джерел їх придбання (пасивів), що дозволяє за даними обліку визначити зміну стану будь-якого об’єкту (активу) або суб’єкту (пасиву).

• вартісний вимір активів та пасивів визначається за історичною собівартістю на момент оцінки.

• реалізується принцип підтвердження господарських явищ та процесів. Сьогодні в Україні цей принцип реалізується в трьох формах та трьома етапами:

• підтвердження господарського явища або процесу у формі первинного документа, оформленого згідно вимог діючого законодавства;

• підтвердження стану або зміни стану кожного господарського явища або процесу в часі та в просторі (хронологічно та системно), що здійснюється у вигляді облікового регістру;

• підтвердження нового стану господарства та його фінансових результатів на визначену дату за певний період у формі бухгалтерського фінансового балансу та фінансовій звітності;

• реалізується принцип періодизації даних. Цей принцип потребує визначення періоду, за який повинен бути визначений кінцевий стан стану майна та власності за відповідними об’єктами (активами) та суб’єктами (пасивами). Таких періодів може бути чотири:

• від початку діяльності до банкрутства;

• від початку діяльності до кінця календарного періоду (року);

• від початку календарного періоду (року) до кінця календарного періоду (року);

• від початку календарного періоду (року) до банкрутства.

Предметом фінансового обліку є господарська діяльність підприємства. Предмет фінансового обліку охоплює весь процес відтворення: виробництво, розподіл, обіг та споживання.

Об’єктом фінансового обліку є таке господарське явище, яке:

• відбулось;

• зміст якого задовольняє виробничому або правовому аспекту господарювання ( або обидва одночасно);

• має вартісний вираз.

До об’єктів фінансового обліку відносяться господарські засоби, джерела господарських засобів, господарські процеси і явища, які викликають їх зміни.

Метод фінансового обліку – це сукупність прийомів (способів), які забезпечують суцільне, безперервне та взаємопов’язане відображення предмета (сукупності об’єктів) у часі та просторі.

Елементи методу фінансового обліку класифікуються як:

• способи первинного нагляду за об’єктами обліку;

• способи вторинного нагляду (вивчення стану, зміни кожного господарського факту);

• способи кінцевого узагальнення облікових даних.

До елементів методу фінансового обліку відносяться:

• документація – це спосіб відображення господарських операцій у визначених носіях інформації – на паперових бланках або технічних носіях; це письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку;

• інвентаризація – це спосіб перевірки в натурі наявності товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом перерахування, зважування, обміру й оцінки всіх залишків господарських засобів і порівняння з даними бухгалтерського обліку;

• рахунок – це спосіб, який дозволяє здійснити економічне групування господарських засобів та поточний облік однорідних господарських операцій;

• подвійний запис – це спосіб реєстрації даних на рахунках бухгалтерського обліку рівними сумами за дебетом одних та кредитом інших рахунків;

• калькуляція – це спосіб групування витрат та розрахунку собівартості готової продукції, виконаних робіт, наданих послуг, обраних об’єктом обліку;

• оцінка – це відображення об’єктів бухгалтерського обліку в єдиному грошовому вимірнику з метою узагальнення їх в цілому по підприємству;

• баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання і власний капітал;

• фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Бухгалтерський (фінансовий) облік ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил фінансової звітності, які е обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів, а також з метою вдосконалення фінансової звітності.

Регулювання питань методологи обліку та складання фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує відповідні національні положення, нормативно-правові акти, стандарти бухгалтерського обліку.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції відповідно до специфіки галузі розробляють на базі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосування. При міністерстві фінансів діє методологічна рада з бухгалтерського обліку, завдання якої є:

• розроблення та вдосконалення положень (стандартів) обліку,

• поліпшення організації, форм і методів обліку,

• методологічного забезпечення сучасних технологій обробки облікової інформації,

• а також вирішення питань підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів-бухгалтерів.

Протягом цих років було розроблено 34 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, які регулюють методичні засади ведення обліку окремих об’єктів – активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій. Ці положення (стандарти) є основними нормативними актами, які регулюють методологічні основи обліку.

Кожний зі стандартів включає загальні положення, в яких зазначається сфера застосування та наводяться основні терміни, що використовуються в стандарті, подаються визначення та оцінка об’єкта обліку, перелік інформації, яка має бути розкрита в примітках до фінансової звітності відносно такого об’єкта, коротко викладена методологія обліку.

Важливим інструментом регулювання бухгалтерського обліку є План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999р.

Одним з основних принципів здійснення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності є послідовність, тобто постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» облікова політика підприємства — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Облікова політика може змінюватися тільки якщо змінюються статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій чи операцій у фінансовій звітності підприємства.

Не вважається зміною облікової політики встановлення її для:

• подій або операцій, які відрізняються за змістам від попередніх подій чи операцій;

• подій або операцій, що не відбулися раніше.

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається у звітності наступним способом:

- коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;

- повторного надання порівняльної інформації щодо поперед­ніх звітних періодів.

Якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова полі­тика поширюється лише на події та операції, які відбуваються пі­сля дати зміни облікової політики.

Якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та змі­ну облікових оцінок, то такі зміни в бухгалтерському обліку і при складанні фінансової звітності розглядаються та відображаються як зміна облікових оцінок.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський об­лік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві на­лежать до компетенції власників або вповноваженої посадової особи (керівника).

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарсь­ких операцій у первинних документах, збереження обробле­них документів, регістрів і звітності протягом установленого терміну, але не менше трьох років, несе власник або посадова особа, яка керує підприємством.

Для забезпечення здійснення бухгалтерського обліку підпри­ємство самостійно обирає форми його організації:

• уведення до штату підприємства посади бухгалтера або ство­рення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

• користування послугами спеціаліста з бухгалтерського об­ліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприєм­ницьку діяльність без створення юридичної особи;

• ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку Централізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

• самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприєм­ства.

Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосо­вуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюдню­ватися,

Підприємство самостійно:

• визначає облікову політику підприємства;

• обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регі­стрів обліку, порядку й способу реєстрації та узагальнення інфо­рмації в них з додержанням єдиних засад, установлених Законом про бухгалтерський облік, і з урахуванням особливостей діяльно­сті підприємства й технології обробки облікових даних;

• розробляє систему та форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерсь­ких документів;

• затверджує правила документообороту та технологію об­робки облікової інформації, додаткову систему рахунків і ре­гістрів аналітичного обліку;

• може переводити на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з подальшим включенням їхніх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, за­безпечити неухильне виконання всіма підрозділами, служба­ми та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

В обліковій політиці підприємства мають бути відображені всі принципові питання організації бухгалтерського обліку на під­приємстві, тому до її формування необхідно підходити дуже від­повідально й продумано, адже від вибору облікових оцінок під­приємства залежить фінансовий результат та об'єктивність і точність розкриття інформації у фінансовій звітності.

Облікова політика підприємства формується на основі введе­них у дію Положень бухгалтерського обліку.