- •Курс лекцій
- •2. Коротка історія розвитку біохімії як науки
- •3. Принципи уніфікації клініко-біохімічних методів дослідження
- •4. Особливості біохімічних досліджень у клінічних
- •5. Принципи біохімічної діагностики захворювань
- •Контрольні запитання до теми
- •Лекція № 2. Хімія білків
- •6. Класифікація білків.
- •7. Складні білки, їх представники,склад, біологічна роль в організмі
- •8 Гемоглобін, його види і значення в організмі
- •Структура властивості та функції вуглеводів в організмі
- •Основні функції вуглеводів
- •2. Класифікація вуглеводів
- •3. Олігосахариди (дисахариди)
- •4. Полісахариди
- •5. Гетерополісахариди
- •Лекція № 4. Хімія ліпідів
- •1. Загальна біологічна характеристика ліпідів. Основні біологічні функції
- •2. Класифікація ліпідів
- •4. Стерини та стериди. Холестерин. Воски.
- •5. Складні ліпіди. Фосфогліцериди. Фосфатиди-негліцериди. Гліколіпіди і сульфоліпіди
- •Лекція № 5. Хімія ферментів
- •6. Кінетика ферментативних реакцій
- •7. Класифікація
- •8. Локалізація ферментів
- •Лекція № 6. Загальні уявлення про обмін речовин та енергії в організмі
- •1. Обмін речовин як основна ознака життєдіяльності організму
- •2. Види процесів обміну речовин в організмі –
- •5. Регуляція обміну речовин та енергії
- •Лекція № 7. Гормони
- •1. Загальні відомості про гормони
- •2. Класифікація гормонів
- •Лекція № 8. Обмін простих білків
- •1. Азотистий баланс організму. Білкові резерви
- •2. Перетравлення та всмоктування білків
- •3. Проміжний обмін амінокислот
- •4. Аміак як кінцевий продукт розпаду амінокислот
- •5. Діагностичне значення визначення сечовини в крові
- •6. Діагностичне значення визначення креатину та креатиніну
- •7. Участь печінки в білковому обміні
- •8. Білки сироватки крові
- •10. Патологія обміну простих білків
- •11. Залишковий азот крові
- •Лекція № 9. Обмін складних білків
- •1. Обмін нуклеопротеїдів: перетравлення і всмоктування в шкт
- •2. Проміжний обмін складних білків -
- •3. Утворення сечової кислоти. Діагностичне значення її визначення
- •5. Роль печінки в утворенні білірубін-глюкуронідів. Перетравлення білірубіну у кишечнику. Пігменти калу та сечі.
- •6. Патологія обміну гемоглобіну. Види жовтяниць.
- •Лекція № 10.
- •1. Біохімічні процеси при травленні та всмоктуванні вуглеводів
- •2 Молекули піровиноградної кислоти
- •3. Шляхи синтезу вуглеводів.
- •4. Гормональна регуляція вуглеводного обміну
- •6. Ензимопатіі вуглеводного обміну, ферменти вуглеводного обміну
- •7. Методи дослідження вуглеводного обміну.
- •Лекція № 11
- •2. Проміжний обмін ліпідів
- •3. Обмін фосфоліпідів
- •Лекція № 12. Водно-сольовий, мінеральний обмін
- •1. Розподіл і обмін води в організмі, регуляція її загального об'єму
- •2. Основні функції нирок.
- •3. Електролітний склад організму.
- •4. Біологічна роль та обмін кальцію, магнію, кобальту, молібдену, цинку, йоду.
- •5. Характеристика гомеостазу:
- •6. Регуляція водно-мінерального обміну
- •7. Роль нирок у регуляції гомеостазу
- •Лекція № 13. Взаємозв'язок процесів обміну білків, жирів та вуглеводів. Біохімія печінки План
- •3. Функції печінки
- •4. Детоксикація токсичних речовин
- •Лекція № 14. Система згортання крові
- •1. Сучасні уявлення про систему гемостазу
- •2. Коагуляційний гемостаз.
- •3. Антикоагулянтна система.
- •4. Система фибринолізу
- •5. Патологія системи гемостазу
- •Література
5. Характеристика гомеостазу:
осмотичний тиск, реакція середовища
Осмотичний тиск любої біологічної рідини (крові, лімфи) визначається молярною концентрацією розчинних в ній речовин, що називаються осмотичноактивними. До них відносяться неелектроліти (білки, сечовина, глюкоза), а також різні солі – електроліти (хлорид натрію, хлорид магнію, дигідрофосфат натрію). Останні в більшій мірі, ніж електроліти впливають на величину осмотичного тиску, що визначається дисоціацією солей на осмотичноактивні іони. Сумарний осмотичний тиск, що створюється в біологічних рідинах неелектролітами і електоолітами при 37ºС складає 7,7-8,1 атм.
Осмотичний тиск має важливе фізіологічне значення, так як нормальна його величина в крові і лімфі, що омивають всі клітини людського організму, визначає їх форму і функції (проникливість мембран). Постійність осмотичного тиску підтримується діяльністю ендокринних залоз, нирок і іншими регуляторними механізмами.
Вивчення складу речовин, що визначають осмотичний тиск, має важливе значення в клініці при розробці складу фізіологічних розчинів, що вводяться в організм при втратах рідини, викликаних крововиливами, сильними опіками, втратами шлункового та кишкового вмісту, при інфекційних захворюваннях.
Ці розчини мають осмотичний тиск, що відповідає осмотичному тиску плазми крові і містить в необхідній кількості глюкозу, хлористий натрій, хлористий калій, вуглекислий натрій. Такі розчини називаються ізотонічними. При різних захворюваннях використовуються розчини з підвищеним або зниженим осмотичним тиском (гіпотонічні і гіпертонічні).
Складовою частиною осмотичного тиску є онкотичний або колоїдно-осмотичний тиск, що створюється білками, який має важливе фізіологічне значення для утримування води у циркулярному руслі крові. Тому при гіпопротеїнемії виникає різниця між онкотичним тиском крові і тканинних рідин, і вода направляється в сторону більш високого осмотичного тиску, тобто в тканини, частіше всього у підшкірну клітковину, де накопичується і викликає набряки.
Реакція середовища визначається показником рН крові - водневим показником, що представляє собою десятинний логарифм концентратів іонів водню.
Величина рН крові відрізняється постійністю і знаходиться в межах 7,3-7,4, незважаючи на різні речовини кислого або основного характеру, що регулярно поступають з їжею або утворюються в результаті процесів обміну.
Зсув рН в кислу сторону називається ацидозом, в лужну сторону - алкалозом. В організмі підтримка рівноваги кислот, основ, а відповідно і рН крові забезпечується буферними системами, до яких відноситься білкова, фосфатна, гідрокарбонатна і гемоглобінова. Загальні уявлення про механізм дії буферних систем можна розглянути на прикладі бікарбонатного буферу.
Буферна система складається з двох компонентів: слабкої кислоти і її солі, що утворена сильною основою. В даному випадку слабка кислота Н2СО3, а її сіль NаНСО3. При накопиченні в організмі кислих продуктів, наприклад, соляної кислоти, вони вступають в реакцію нейтралізації з NаНСО3 з утворенням хлориду натрію і вугільної кислоти.
NаНСО3 + НС1 = NаСІ + Н2О + СО2
Утворюється вода і вуглекислий газ. Вуглекислий газ за допомогою гемоглобінової буферної системи переноситься в легені і видихається. Вода приймає участь у процесах обміну речовин і виводиться з сечею. NаС1 виводиться теж через нирки з сечею і рН крові залишається незмінною. При накопиченні в крові основних компонентів (наприклад NаОН) вони зв'язуються з вугільною кислотою
Н2СО3 + NаОН = NаНСО3 + Н2О
і NаНСО3 поповнює бікарбонатну буферну систему, а вода виводиться з сечею.
Діяльність фосфатного буферу пов'язана з діяльністю нирок.