19. Процесуальні форма і зміст документів, що складаються при відмові прокурора від підтримання державного обвинувачення. Структура і зміст постанови прокурора про відмову від обвинувачення

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 110 КПК України всі рішення органів досудового розслідування та прокурора в кримінальному провадженні є процесуальними рішеннями, які приймаються у формі постанови. У ч. 1 ст. 340 КПК передбачено, що відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення також можлива лише шляхом винесення відповідної постанови, у якій мають бути викладені мотиви відмови. Однак структуру і зміст цього документа в кримінальному процесуальному законі окремо не визначено.

Загальні вимоги щодо постанов слідчого та прокурора містяться у ч. 5 ст. 110 КПК України, згідно з якою постанова складається з:

1) вступної частини, що містить відомості про: місце і час прийняття постанови; прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини із відомостями про: зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу;

3) резолютивної частини, у якій зазначаються: зміст прийнятого процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особа, якій належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.

Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення (ч. 6 ст. 110 КПК України).

Отже, процесуальне рішення прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення повинно бути оформлено як офіційний процесуальний документ, що містить відповіді на правові питання, які виникли в ході кримінального провадження.

Очевидно, що постанова прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення також повинна складатися з трьох основних частин: вступної, мотивувальної та резолютивної. Разом з цим зміст указаного документа має свої особливості, зумовлені способом реалізації прокурором своїх процесуальних повноважень на стадії судового провадження та правовими наслідками прийнятого ним рішення згідно зі ст. ст. 26, 284, 340, 341 КПК України.

При відмові від обвинувачення прокурор фактично дає негативну відповідь на будь-яке з питань, визначених у п. п. 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК України, які підлягали б вирішенню судом при ухваленні вироку: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; 2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якщо так, то якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений; 3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Таким чином, за своєю суттю постанова прокурора про відмову від обвинувачення певною мірою повинна бути наближена до структури та змісту виправдувального вироку (ч. ч. 1, 2, п. 1 ч. 3, п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України).

З урахуванням аналізу вищевказаних норм кримінального процесуального закону при складанні проектів постанов про відмову від підтримання державного обвинувачення прокурорам доцільно дотримуватись таких рекомендацій.

У вступній частині постанови має зазначатися:

• дата (число, місяць, рік) та місце винесення постанови (місто або інший населений пункт, де фактично було складено постанову);

• прізвище, ініціали, займана посада прокурора, який виконував повноваження прокурора у кримінальному провадженні та прийняв відповідне рішення;

• найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер, присвоєний у Єдиному реєстрі досудових розслідувань;

• прізвище, ім’я, по батькові та анкетні дані обвинуваченого: рік, місяць, та день його народження; місце народження; місце проживання; громадянство; інші відомості про особу обвинуваченого, що мають значення для цього провадження;

• закон України про кримінальну відповідальність (з посиланням на статтю, пункт, частину статті), що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа;

• назва суду (судової установи), що здійснює судове провадження.

Вимога про вмотивованість постанови прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення міститься у ч. 1 ст. 340 КПК України. Мотивація прийнятого рішення залежить виключно від прокурора, оскільки суд не вправі надавати будь-які «поради», яким чином повинна діяти сторона кримінального провадження, реалізовуючи свої повноваження на засадах змагальності та диспозитивності (ст. ст. 22, 26 КПК України).

За змістом імперативного припису в ч. 2 ст. 26, п. 2 ч. 2, ч. 6 ст. 284 КПК України суд не повноважний вимагати від прокурора належної мотивації рішення про відмову від обвинувачення, а також повернути постанову прокурору в зв’язку з її необґрунтованістю чи безпідставністю прийнятого рішення, оскільки надання будь-якої оцінки позиції прокурора (за умови згоди потерпілого) до компетенції суду не належить.

У зв’язку з цим на практиці прокурори нерідко обмежуються наведенням у постанові лише формулювання обвинувачення із висновком про те, що останній відмовляється від підтримання обвинувачення, оскільки не встановлено події злочину, складу злочину чи даних про участь обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення без жодної на те мотивації.

Відмова прокурора від обвинувачення за будь-якою з наведених підстав означає повну реабілітацію обвинуваченого та підтверджує його непричетність до кримінального правопорушення. Отже, з огляду на важливість наслідків відмови від обвинувачення, прокурор зобов’язаний надати оцінку даних судового розгляду таким чином, щоб обґрунтованість його висновків була абсолютно переконливою.

Цього можна досягти лише за умови, коли в судовому провадженні всі докази ретельно перевірялися та оцінювалися прокурором з позиції їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку для ухвалення обвинувального рішення, прийняття якого стало неможливим.

Для виконання поставлених завдань мотивувальна частина постанови прокурора повинна містити:

• формулювання обвинувачення, яке висунуто особі згідно з обвинувальним актом (із викладенням фактичних обставин кримінального правопорушення так, як вони були встановлені досудовим розслідуванням та підлягали дослідженню під час судового розгляду);

• заяву про те, що висунуте особі обвинувачення повністю не підтвердилося в суді та про відмову від обвинувачення;

• аналіз і оцінку усіх досліджених судом доказів (зібраних у процесі досудового розслідування та представлених у суді);

• обґрунтування рішення про відмову від підтримання державного обвинувачення;

• посилання на юридичні і фактичні підстави для відмови від обвинувачення (відсутність події, відсутність складу кримінального правопорушення в діянні особи або нездобуття достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливості їх отримати);

• пропозицію щодо поновлення порушених прав обвинуваченого;

• пропозицію про подальший рух кримінального провадження (якщо жоден його учасник не визнавався потерпілим).

Слід звернути увагу, що викладення фактичних обставин кримінального правопорушення в постанові про відмову від обвинувачення має свої особливості, адже прокурор не може обмежитись викладенням обвинувальної концепції, з якої розпочиналося провадження. У такому випадку постанова про відмову від підтримання державного обвинувачення буде непослідовною, нелогічною та незрозумілою присутнім.

Отже, на початку треба звернути увагу на викладення фактичних обставин так, як вони були встановлені під час досудового розслідування. Після цього доцільно зазначити про те, що це обвинувачення не підтвердилось і тому необхідно відмовитись від його підтримання.

Аналіз та оцінка доказів, так як це було встановлено у процесі судового розгляду, складає основну за змістом частину постанови. Аналізуючи докази, необхідно звертати увагу на те, чи підтверджують вони такі елементи складу злочину як: умисел обвинуваченого на вчинення певного діяння; час, місце, спосіб, інші обставини вчинення кримінального правопорушення, його наслідки; причинний зв’язок між діями обвинуваченого та протиправним результатом; розмір та вид заподіяної шкоди тощо (ст. 91 КПК України).

Оцінка усіх доказів, у тому числі представлених у суді, повинна здійснюватися ще ретельніше, ніж в обвинувальній промові. Адже прокурор приходить до висновку, який зовсім протилежний тому, який був викладений в обвинувальному акті. З огляду на це, абсолютно однозначною є вимога, що поза увагою прокурора не повинен залишитися недослідженим жоден доказ, на якому ґрунтувалося висунуте особі обвинувачення.

Насамперед треба визначити, які докази досудового розслідування не можна взяти до уваги і чому саме, а також які докази і внаслідок яких обставин, встановлених у судовому засіданні, втратили своє значення. Фактично прокурор зобов’язаний на підставі зробленого ним аналізу переконати суд та всіх присутніх у необґрунтованості висунутого обвинувачення, в чому він переконаний особисто.

Усі питання, які підлягають вирішенню прокурором, повинні бути викладені у постанові послідовно, логічно та взаємопов’язано з тим, щоб виключити суперечності та будь-які висновки, які ставлять під сумнів прийняте рішення.

Виходячи зі змісту презумпції невинуватості та положення про те, що всі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого, у постанові прокурора про відмову від обвинувачення не можуть вказуватися формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість особи. Отже, після виступу прокурора у кожного із присутніх повинна залишитися переконаність у правильності та законності висловленої ним позиції.

Головними причинами, які впливають на визначення обґрунтованості прийнятого рішення, є невміння прокурора про­аналізу­ва­ти до­ка­зи в спірних пи­тан­нях щодо уми­слу обвинуваче­но­го, при­чин­ного зв’язку між йо­го діями та наслідка­ми, які настали, оцінки до­пу­с­ти­мості до­казів то­що. Ось чо­му про­ку­рор, аналізу­ю­чи до­ка­зи, по­ви­нен уміти виділи­ти спірні, пе­ре­не­сти на них центр ува­ги і по­ка­за­ти, чо­му са­ме їх слід тлу­ма­чи­ти на ко­ристь обвинувачено­го.

Особ­ли­вих зу­силь і вміння прокурора по­тре­бує мотивація у цьому розділі по­ста­но­ви, як­що на дум­ку прокурора не до­ве­де­но участь обвинувачено­го у вчи­ненні кримінального правопорушення або йо­го дії не містять скла­ду кримінального правопорушення.

Як­що вис­но­вок про відсутність у діянні обвинувачено­го скла­ду кримінального правопорушення ви­п­ли­ває з об­ста­вин кримінального провадження і пра­вильність цьо­го фа­к­ту ніким з учас­ників про­це­су не піддається сумніву, то не­має по­тре­би у де­таль­ній мо­ти­вації прийнятої відмо­ви. У такому випадку до­с­тат­ньо ли­ше по­сла­ти­ся на кон­кретні дані, які цю об­ста­ви­ну підтвер­д­жу­ють.

Ви­к­ла­дення юри­дичних та фа­к­тичних підста­в для відмо­ви від підтри­ман­ня дер­жав­но­го об­ви­ну­ва­чен­ня повинно стосуватися окремо кожного кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, оскільки підстави для відмови за кожним із них можуть бути різні.

Отже, у резолютивній частині постанови має бути сформульовано рішення про:

• відмову від підтримання державного обвинувачення стосовно особи (із зазначенням прізвища, імені та по батькові обвинуваченого) за кожною зі статей (пунктом, частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, обвинувачення у яких було висунуто у цьому кримінальному провадженні, з посиланням на процесуальну підставу прийнятого рішення (п. п. 1-3 ст. 284 КПК України) стосовно кожного правопорушення окремо, якщо їх було декілька;

• долучення оригіналу винесеної постанови до матеріалів кримінального провадження (ч. 1 ст. 340 КПК України);

• надання копії постанови обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику, законним представникам, які брали участь у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 340 КПК України).

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 6 ст. 284, ч. 2 ст. 26, ч. 1 ст. 340 КПК України рішення про закриття кримінального провадження у зв’язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення приймається судом, залежно від позиції потерпілого щодо подальшої реалізації наданого йому права підтримувати обвинувачення самостійно (згідно з ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні крім фізичної особи може бути також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди).

Оскільки прокурор не наділений повноваженнями вирішувати питання про закриття кримінального провадження, то він відповідно і не повинен зазначати про це у своїй постанові.

Одночасно треба враховувати, що постанова прокурора, який брав участь у судовому розгляді та прийняв рішення про відмову від обвинувачення у кримінальному провадженні, згідно з вимогами ч. 1 ст. 340 та ч. 1 ст. 341 КПК України повинна бути погоджена з керівником органу прокуратури, в якому він працює (у разі якщо в судовому засіданні брав участь керівник органу прокуратури, який прийняв рішення про відмову від обвинувачення, він повинен погодити свою постанову з прокурором вищого рівня).

Порядок зовнішнього погодження проектів документів прокурора визначається Інструкцією з діловодства в органах прокуратури (затверджена наказом Генерального прокурора України від 15.01.2013 № 3, вводиться в дію з 01.02.2013), згідно з якою в разі потреби в оцінці доцільності документа, обґрунтованості та встановленні відповідності чинному законодавству здійснюється погодження його проекту. Зовнішнє погодження проектів документів оформляється відповідним грифом.

Отже, в постанові про відмову від обвинувачення гриф погодження повинен розміщуватися на лицевому боці останнього аркуша проекту постанови нижче підпису прокурора, який брав участь у судовому провадженні та прийняв відповідне процесуальне рішення. При цьому зазначається слово «ПОГОДЖЕНО», найменування посади особи, з якою погоджується проект документа (включаючи найменування органу прокуратури), особистий підпис, ініціал імені, прізвище та дата погодження (п. п. 9.4.1., 9.4.4. Інструкції).

В аналогічному порядку оригінальними підписами прокурора та керівника прокуратури на грифі погодження повинні бути посвідчені копії постанови про відмову від обвинувачення, які виготовляються у кількості, необхідній для надання визначеним у законі учасникам кримінального провадження.

Постанова прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення, погоджена з керівником органу прокуратури (вищестоящим прокурором), проголошується публічно та оскарженню не підлягає. Вона не може бути скасована прокурором вищого рівня, оскільки це не передбачено законом.

Слід мати на увазі, що згідно з ч. 6 ст. 36 КПК України скасування незаконних чи необґрунтованих постанов слідчих та прокурорів вищестоящими прокурорами можливе лише в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у межах строків здійснюваного досудового розслідування. На стадії судового провадження скасування процесуальних рішень прокурора неможливе.