Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
SPD.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
303.1 Кб
Скачать

1. Аналіз матеріалів учбового кримінального провадження.

2. Види процесуальних документів прокурора у кримінальному провадженні на досудовому розслідуванні та загальні вимоги до них.

3. Вимоги до змісту та структури апеляційної скарги.

Стаття 396. Вимоги до апеляційної скарги

1. Апеляційна скарга подається в письмовій формі.

2. В апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування суду апеляційної інстанції;

2) прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;

4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;

5) клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;

6) перелік матеріалів, які додаються.

3. Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.

4. Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.

5. Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.

6. До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

4. Вимоги до клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 292. Клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру

1. Клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про захід виховного характеру, який пропонується застосувати.

2. Клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру має відповідати вимогам статті 291 цього Кодексу, а також містити інформацію про примусовий захід медичного характеру, який пропонується застосувати, та позицію щодо можливості забезпечення участі особи під час судового провадження за станом здоров’я.

5.            Відмінність у структурі та змісті процесуальних документів, що складаються при зміні обвинувачення в суді та процесуальних документів, котрі складаються у разі необхідності висунення додаткового обвинувачення.

На відміну від висунення додаткового обвинувачення, процедура зміни прокурором обвинувачення в суді не складається з почергово вчинюваних ним процесуальних дій, пов’язана лише з процесуальною позицією прокурора і полягає у складанні ним за обов’язкового погодження з керівником органу прокуратури обвинувального акта з формулюванням зміненого обвинувачення та викладенням обґрунтування прийнятого рішення. Згода суду на зміну особі обвинувачення процесуальним законом не передбачена.

Таким чином, первинним критерієм розмежування зміни обвинувачення в суді із висуненням додаткового обвинувачення є особливості встановленої законом процедури їх реалізації.

Проте визначальною відмінністю двох указаних процесуальних інститутів є ставлення нової процесуальної позиції прокурора до первісного обвинувачення – при зміні обвинувачення в суді прокурором коректується (змінюється) правова кваліфікація кримінального правопорушення, що особі вже було інкриміноване раніше, а також обсяг вже висунутого їй обвинувачення; при висуненні ж додаткового обвинувачення кримінально-правове становище особи прокурором обтяжується іншим правопорушенням, обвинувачення щодо якого у даному кримінальному провадженні їй не висувалось.

Ураховуючи, що можливість погіршення процесуального становища особи редакцією ст. 338 КПК України не обмежено, можна дійти висновку про право прокурора змінювати обвинувачення також й у разі необхідності інкримінувати особі додаткові кваліфікуючі ознаки, перекваліфікувати її діяння на закон України про кримінальну відповідальність за більш тяжкий злочин чи кримінальний проступок, якщо їх ознаки випливають з первісного обвинувачення, збільшити розмір заподіяної шкоди тощо.

Проте у разі необхідності інкримінувати особі додаткові епізоди кримінально-протиправної поведінки без зміни правової кваліфікації її діянь, наприклад у випадку отримання відомостей про вчинення нею таємного викрадення чужого майна у інших потерпілих – ураховуючи, що кожне з таких діянь містить ознаки самостійного кримінального правопорушення, дана правова ситуація регулюється положеннями ст. 339 КПК України.

Окрім наведеного необхідно зазначити, що новий КПК України, на відміну від КПК України у редакції 1960 року, не передбачає можливості вирішення під час судового розгляду питання про притягнення до кримінальної відповідальності іншої особи. Тому висунення прокурором під час судового розгляду додаткового обвинувачення має стосуватися лише конкретного обвинуваченого, стосовно якого він проводиться, навіть якщо прокурор отримав відомості про вчинення цим обвинуваченим іншого злочину у складі групи осіб. Притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб здійснюється у загальному порядку в іншому кримінальному провадженні.

Структура і зміст обвинувального акта зі зміненим обвинуваченням

Погодивши свою позицію з керівником прокуратури, прокурор у кримінальному провадженні складає обвинувальний акт. Копії обвинувального акта надаються обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, його представнику та законним представникам. Обвинувальний акт долучається до матеріалів кримінального провадження.

При складанні нового обвинувального акта необхідно дотримуватися загальних вимог, передбачених ст. 291 КПК України. Зокрема, обвинувальний акт повинен обов’язково містити відомості, які передбачені п. п. 1-9 цієї частини вказаної статті з урахуванням певних особливостей:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада прокурора (дані про слідчого не зазначаються, оскільки обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням складається прокурором самостійно);

5) виклад фактичних обставин, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання зміненого обвинувачення;

6) обґрунтування прийнятого рішення про зміну обвинувачення;

7) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;

8) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

9) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

10) дату та місце його складення та затвердження.

Після виконання прокурором зазначених дій суд зобов’язаний:

1) якщо в обвинувальному акті ставиться питання про застосування закону України про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за менш тяжке кримінальне правопорушення, чи про зменшення обсягу обвинувачення – роз’яснити потерпілому його право підтримувати обвинувачення у раніше пред’явленому обсязі;

2) роз’яснити обвинуваченому, що він буде захищатися від нового обвинувачення;

3) відкласти розгляд не менше ніж на сім днів для надання обвинуваченому, його захиснику можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. За клопотанням сторони захисту цей строк може бути скорочений або продовжений;

4) після закінчення зазначеного строку – продовжити судовий розгляд.

У випадку, коли потерпілий не погоджується з позицією прокурора щодо зміни кваліфікації дій обвинуваченого на менш суворий закон чи зменшення обсягу обвинувачення, прокурор підтримує обвинувачення у межах викладеного у новому обвинувальному акті, а потерпілий – у межах обвинувачення, викладеного у попередньому. У цьому разі обвинувачений захищається від обвинувачення, висунутого як прокурором, так і потерпілим, а суд повинен прийняти рішення з урахуванням всіх фактичних обставин кримінального провадження. Межами судового розгляду є у цьому випадку обвинувачення, яке підтримує і прокурор, і потерпілий та його представник.

Якщо у справі декілька потерпілих, вони можуть мати різні позиції щодо підтримання обвинувачення (деякі з них можуть його підтримувати у повному обсязі, деякі – частково, а дехто може клопотати про закриття провадження). У такому випадку продовження провадження у справі має здійснюватись з урахуванням позицій потерпілих (зі збереженням єдності процесу) – кожен буде підтримувати ту частину обвинувачення, яку вважатиме за потрібне. Остаточне рішення у справі так чи інакше залишатиметься за судом.

Кримінальним процесуальним законом чітко не врегульовано питання щодо порядку розгляду кримінального провадження, в якому прокурором змінено обвинувачення, після скасування вироку судами апеляційної чи касаційної інстанцій. Дискусійним у теорії та практиці є питання, чи залишається легітимним після скасування вироку відповідний обвинувальний акт і який процесуальний документ прокурор має оголошувати у такому випадку під час нового судового розгляду.

Статті 416, 439 КПК України передбачають, що після скасування судами апеляційної чи касаційної інстанції вироку суд першої інстанції здійснює судове провадження згідно з вимогами розділу ІV цього Кодексу в іншому складі суду. Отже, у такому випадку судове провадження у першій інстанції починається з підготовчого судового засідання, а докази, якими прокурор обґрунтовував своє рішення про зміну обвинувачення, досліджуються знову, оскільки результати їх дослідження не мають преюдиціального значення для іншого складу суду, який здійснює новий судовий розгляд. Таким чином, на наш погляд, прокурору при новому судовому розгляді доцільно керуватися обвинувальним актом, складеним за результатами досудового розслідування, а під час нового судового розгляду, залежно від обставин, які будуть встановлені за результатами нового дослідження доказів, повторно визначитися: підтримувати обвинувачення у попередньому обсязі або прийняти рішення про його зміну.

Кількість змін прокурором обвинувачення в суді законом не обмежено.

Структура і зміст процесуальних документів прокурора при висуненні додаткового обвинувачення

Відповідно до ч. 1 ст. 339 КПК України у разі отримання відомостей про можливе вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення щодо якого обвинувачення не висувалось і яке тісно зв’язане з первісним та їх окремий розгляд неможливий, прокурор після виконання вимог ст. 314 має право звернутися до суду з вмотивованим клопотанням про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням.

Закон не передбачає форми зазначеного клопотання, однак убачається, що його необхідно складати на офіційному бланку прокуратури, а структуру цього документа доцільно поділити на вступну, описово-мотивувальну і резолютивну частини.

Вступна частина такого клопотання повинна передбачати:

- назву суду, до якого подається клопотання;

- посаду, прізвище, ім’я, по батькові, класний чин прокурора, який звертається з клопотанням;

- найменування кримінального провадження, що розглядається;

- прізвище, ім’я, по батькові обвинуваченого;

- статтю кримінального закону, інкриміновану обвинуваченому у раніше пред’явленому обвинуваченні.

В описово-мотивувальній частині необхідно викласти:

- стисло фактичні обставини кримінального провадження, як вони встановлені досудовим розслідуванням;

- обґрунтування рішення про необхідність висунення додаткового обвинувачення з посиланням на джерело отримання відомостей про інше кримінальне правопорушення, за наявності докази, що його доводять, норми кримінального та кримінального процесуального законодавства.

У резолютивній частині вказується:

- прохання прокурора про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням;

- прохання про надання строку, необхідного для виконання вимог, передбачених ст. ст. 276–278, 290–293 КПК України (до 14 днів).

Відповідно до ст. 341 КПК України складовою клопотання про розгляд додаткового обвинувачення в одному провадженні з первісним обвинуваченням є реквізит щодо його погодження з керівником органу прокуратури, в якому працює автор клопотання. Погодження у клопотання здійснюється відповідно до положень п. 9.4 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України.

Вручення копій клопотання учасникам судового провадження законом не передбачено.

Після виконання вимог ст. ст. 276–278, 290–293 КПК України прокурор складає обвинувальний акт, який має містити як первісне обвинувачення, так і додаткове, а також відповідати вимогам ст. 291 КПК України щодо його структури та змісту. Якщо у кримінальному провадженні кілька обвинувачених, стосовно всіх прокурором складається єдиний обвинувальний акт.

Крім того, прокурор складає реєстр матеріалів досудового розслідування.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]