5) Об'єктивність і неупередженість.

Полягає в тому, що:

• всі факти, які стосуються окремого адміністративного акту, повинні братися до уваги; відповідно акти, які не стосуються акту, не повинні розглядатися;

• на адміністративний акт не повинні впливати приватні або особисті інтереси або упередження особи, що його приймає; із цим зв'язане вимога сумісності - жоден державний службовець не повинен приймати адміністративний акт у справі, що стосується його фінансових або інших інтересів або друзів або коли виникли інші обставини, що перешкоджають його не упередженості.

6) Гласність.

Характеризується наступним:

• доступом громадськості до інформації, який володіють публічні службовці, з відповідними обмеженнями; при цьому право на запит має не тільки особа, що особисто зацікавлена в рішенні питання;

• адміністрація зобов'язана відповісти на запит або надати необхідну інформацію в розумно обґрунтований проміжок часу й прийнятним способом.

Природно, що дотримання цього принципу зміцнює довіру громадськості до адміністрації.

До процедурних принципів адміністративного права належать:

1) Доступність послуг публічної адміністрації (фінансова й організаційна);

2) Право приватної особи «бути почутим» (надати свої докази, одержати інформацію);

3) Право приватних осіб на представництво й правову допомогу у відносинах з адміністрацією;

4) Обмеження розгляду адміністративних справ по строках;

5) Обов'язок адміністрації повідомити про прийняття і зміст адміністративного акту й способів його оскарження.

Як уже говорилося, що перелік цих принципів не є вичерпнім, тому що не розглянуті принципи, що регулюють внутрішню організацію апарата публічної адміністрації.

Висновок.

1) Адміністративне право України до останнього часу було практично копією науки, галуззю права й навчальною дисципліною з назвою «Радянське адміністративне право». З приводу однієї з основних категорій «державне управління» у літературі постійно відбувалися дискусії, т.к. воно відсутнє в Конституції 1996 року. Не дивлячись на це, даний термін дотепер широко використовують вчені й практики. Цю ситуацію доцільно змінити, тому що словосполучення «державне управління» є некоректним перекладом терміна «публічна адміністрація», що звужує зміст останнього й не відповідає сучасній спрямованості адміністративно-правового регулювання. Тому в доктрині адміністративного права доцільно перейти до більше коректного поняття «публічна адміністрація», що охоплює також виконавчі органи місцевого самоврядування й визначає необхідну спрямованість діяльності адміністративних органів, - реалізацію й захист інтересів окремих громадян і держави в цілому.

2) Як і в радянський період, варто визнати важливість міждисциплінарної науки - теорії публічної адміністрації (в Україні - теорія державного управління) для адміністративно-правового регулювання. Ідеї, розвинені в межах цієї науки повинні ставати основою для адміністративно-правових норм. З іншого боку, адміністративне право сьогодні розглядається в Україні як один зі способів поліпшення ефективності публічної адміністрації, особливо це стосується його процесуальної частини, що перебуває на етапі становлення.

3) Адміністративне право в багатьох країнах континентальної Європи сформувалося на базі поліцейського права, проте, сьогодні отримало фактично протилежного значення. Якщо норми поліцейського права захищали в основному інтереси держави, у найкращому разі - суспільства в цілому, то метою адміністративно-правового регулювання, насамперед, є реалізація й захист інтересів особистості в її відносинах з органами публічної адміністрації. У цьому контексті доводиться визнати, що радянське адміністративне право, по своєму змісту було поліцейським правом у його класичному розумінні. Протягом останнього років в Україні відбувається складний процес перетворення поліцейського права в адміністративне. Цей процес активно відбувається в адміністративно-правовій доктрині, починаючи з Концепції реформи адміністративного права 1998 року й значною мірою - адміністративного законодавства.

4) Предмет адміністративного права в країнах англо-американських і континентальної правових систем формувався зі значними відмінностями. Зокрема, регулювання внутришньоорганізаційних відносин у публічній адміністрації не вважається адміністративним правом у країнах вільного права. Однак останнім часом можна спостерігати зближення й взаємний вплив поглядів різних країн, що відносяться до двох основних правових систем. Україна, що належить до континентальної правової системи, також орієнтується на неї, хоча використання раціонального американського й британського правового регулювання може бути доцільним у багатьох окремих випадках. Основним для України є наповнення «новим» змістом актів адміністративного законодавства і його реальне втілення в практику відносин між приватними особами й публічною адміністрацією.

5) Оскільки адміністративне, і особливо адміністративно-процесуальне законодавство перебуває в Україні на етапі становлення, для його розвитку необхідно активно використовувати принципи адміністративного права, які визначені Радою Європи як рекомендації для членів цієї міжнародної організації. Крім того, ці та інші доктринальні принципи повинні реально втілюватися в життя службовцями публічної адміністрації. Таким чином, для України, як і для багатьох країн, характерним є істотні розходження між діючими правовими нормами й практикою їхньої реалізації. Подолання цих відмінностей наблизить нашу державу до конституційного положення й ідеалу за назвою «правова держава».