9) Неформальні джерела адміністративного права.

До цієї групи джерел можна віднести рішення загальних і адміністративних судів для країн континентальної правової системи. Крім цього, до неї відносяться:

- звичаї (наприклад, право судів остаточно розв'язувати всі спірні питання права, традиційно для країн загального права);

- індивідуальні рішення органів публічної адміністрації (резонансні адміністративні акти також можуть мати вплив на правозастосування);

- адміністративно-правова доктрина (зокрема, у випадку якщо висновки, думки, експертизи представників правової науки лягають в основу судових рішень);

- не юридичні норми (суспільні, моральні, технічні).

Не формальність наведених джерел права означає, що не дивлячись на їхній реальний вплив на створення й застосування адміністративного права, вони не можуть бути формально юридичною підставою для прийняття конкретного адміністративного рішення.

3. Принципи адміністративного права.

В українській літературі під принципами адміністративного права розуміють основні ідеї, положення, вимоги, які характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку й визначають напрямки й механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин. Простіше говорячи, принципи це - ідеї, які визначають зміст норм адміністративного права.

Отже, принципи адміністративного права відіграють важливу роль у процесі адміністративного нормотворення. Це означає, що парламент і органи публічної адміністрації повинні керуватися цими принципами при розробці й прийняття нормативно-правових актів. З іншого боку, принципи є важливими для правозастосовної практики. Службовці публічної адміністрації при вирішенні індивідуальних справ і суди при розгляді публічно-правових суперечок також повинні керуватися ними. Особливо це стосується випадків, коли нормативно-правовий акт детально не регламентує конкретних суспільних відносин - у сфері вільного адміністративного або судового розсуду.

Тому знання й застосування принципів адміністративного права потрібно визнати необхідним для:

• парламентів при прийнятті законів, які містять адміністративно-правові норми;

• органів публічної адміністрації при прийнятті підзаконних нормативно-правових актів і рішення індивідуальних адміністративних справ;

• судів при рішенні суперечок між приватними особами й органами публічної адміністрації.

Принципам адміністративного права традиційно приділяється більше уваги в країнах континентальної правової системи, при цьому погляди на них об'єктивно різняться. З урахуванням розходжень у національних адміністративно-правових доктринах, можна вважати за доцільне перелік і сутність принципів викласти відповідно до документа, що претендує на роль загальноєвропейського узагальнення. В 1996 році Рада Європи опрацювала і видала підручник про основні принципи адміністративного права, які стосуються відносин між адміністративними органами й приватними особами. Цей документ не претендує на винятковість і повноту запропонованих принципів, однак дає досить об'ємне уявлення про них.

Автори підручника розділяють принципи адміністративного права на дві групи: основні й процедурні, при цьому відзначають, що неможливо чітко провести між ними грань.

До основних принципів відносяться: