1.2. Характерні риси адміністративного права.

По-перше, адміністративне право відноситься до галузей публічного права, оскільки регулює публічну діяльність.

Розподіл права на приватне і публічне, як відомо, було запозичено західними країнами з римського права. Публічне право вважається таким, що належить до користі суспільства в цілому і охороняючим публічні, суспільні інтереси. Хоча існує чимало критеріїв виділення публічного й приватного права, на сучасному етапі визначальним стає метод правового регулювання. Публічне право встановлює обов'язкові приписи, надаючи одним суб'єктам владні повноваження, а за іншими закріплюючи обов'язок покори.

По-друге, адміністративна діяльність як предмет правового регулювання має певні характеристики По визначенню класика французької адміністративно-правової науки А.Файоля, "адмініструвати - значить передбачати, організовувати, розпоряджатися, управляти й контролювати". Таким чином, адміністративна діяльність (адміністрування, управління) припускає виконання спеціальних функцій:

- програмування - вироблення конкретних програм дій,

- організації - визначення структур і кадрів для виконання поставлених завдань,

- розпорядництва - видачі конкретних владних приписів,

- координації - гармонізації всіх дій і зусиль,

- контролю - перевірки відповідності результатів поставленим цілям

По-третє, адміністративне право регулює насамперед і головним чином адміністративну діяльність, а не структури управління, відповідаючи на запитання як можна або варто робити Досить поширена точка зору, відповідно до якої на відміну від конституційного права, що має справу з організацією й функціонуванням державної влади в статиці, адміністративне право розглядає ті ж елементи в динаміці.

По-четверте, для адміністративного права саме регулювання управлінських структур або адміністративної діяльності не є самоціллю. Так, у ряді країн (зокрема, у Великобританії, Франції й Німеччині) внутрішні правила організацій, що регулюють управлінську діяльність, не вважаються правовими й не можуть бути застосовані в суді. Правовому регулюванню піддається адміністративна діяльність поза адміністративною установою. Не наділення адміністрації повноваженнями, а обмеження адміністративної діяльності нормами права й контроль за їхнім дотриманням - от головне призначення цієї галузі.

1.3. Цілі адміністративного права.

Визначити поняття адміністративного права повною мірою неможливо, якщо не усвідомити, з якою метою здійснюється адміністративно-правове регулювання. Оскільки адміністративне право є відносно молодою правовою галуззю, що виникла в епоху раціоналізму, то і цілі її були споконвічно сформульовані досить виразно. Вони й обумовили основні напрямки розвитку, як всієї галузі, так і окремих її інститутів.

Цілі адміністративного права різним образом визначаються в кожній державі, але, як правило, вони відрізняються в країнах континентальних і англосаксонської правових родин.

В англосаксонських країнах (насамперед у США) основною метою адміністративного права проголошується захист інтересів приватних осіб від сваволя з боку адміністрації. Обґрунтовується ця мета в такий спосіб. Публічна адміністрація безпосередньо торкається життя кожного індивіда й у зв'язку із цим є занадто великою потенційною загрозою для природних прав людини - життя, волі й прагнення людей на щастя. У суперечці із приватними особами адміністрація, наділена й матеріальними, і фінансовими, і кадровими ресурсами, перебуває в більше вигідному положенні, ніж громадянин. Вона здатна захистити свої інтереси і якщо буде потреба має достатній арсенал коштів, щоб наполягти на виконанні своїх рішень. Громадянин, залишившись один на один із цією величезною безликою машиною, нерідко виявляється безпомічним, і йому в першу чергу необхідний захист із боку закону.

Правовий захист громадянинові від неправомірних дій адміністрації повинне гарантувати адміністративне право. Воно покликано визначити тверді рамки, у яких може діяти публічна адміністрація, а також обмежити форми й методи владного впливу держави на суспільство й окрему особистість. Оскільки в англосаксонських країнах зізнається, що історія волі по більшій частині є історією дотримання процедури, головна увага приділяється процесуальним нормам, відповідальності публічної адміністрації й судовому контролю за її діями

Такий підхід заснований на скептичному й досить реалістичному відношенні до публічної адміністрації

Процесуальні питання й конфліктна сфера державного управління є переважним об'єктом правового регулювання також і в країнах континентальної Європи, але лише до кінця XIX в. В міру розвитку адміністративного права цей підхід викликав неминучу критику Більша частина питань державного управління виявлялася поза сферою дії адміністративного права, адже адміністративна діяльність не завжди завершується виникненням конфліктних ситуацій. По образному зауваженню французького професора Вейля, в XX в у країнах континентальної правової родини "настала пора, перш ніж досліджувати патологію, ґрунтовно вивчити анатомію "публічної адміністрації".

На сучасному етапі країни континентальної правової родини цілями адміністративного права проголошують не тільки захист індивіда від неправомірних дій адміністрації, але також забезпечення ефективної діяльності публічної адміністрації і участі суспільства в процесі прийняття адміністративних рішень Адміністративне право у відомій ступені стає правом публічної адміністрації, вивчає не тільки конфлікти в управлінській сфері, але також і принципи організації публічної адміністрації, її внутрішні структурні ланки.

Країни, що розвиваються, багато в чому сприйняли основні принципи адміністративного права своїх колишніх метрополій Однак у розуміння основних цілей цієї правової галузі вони привнесли й нові моменти. Перехідний характер розвитку, необхідність подолання наслідків колоніалізму, політична нестабільність поставили нові завдання перед адміністративним правом держав, що звільнилися. Визнавши загальновизнані в країнах Північної Америки й Західної Європи цілі, молоді держави заявили, що адміністративне право повинне, з одного боку, сприяти стабілізації керування, а з іншого боку - стимулювати суспільний розвиток.

Слід зазначити, що практика реалізації норм адміністративного права коректує його теоретичні установки Неодноразово метою адміністративно-правового регулювання в різних країнах оголошувалося формування належної моделі адміністрації, створення ідеального, абсолютно ефективного механізму В таких випадках адміністративне право неминуче терпіло фіаско. Наприклад, аналіз законодавчих актів країн, що розвиваються, у тому числі й із самими жорстокими політичними режимами, показує лише окремі, часом навіть несуттєві їхні відмінності від західних зразків. На папері ефективна модель керування створена, але практика із цією ідеальною моделлю рахуватися не бажає й будує реальні адміністративні структури за власною логікою, внутрішньо обумовленою національними особливостями й рівнем управлінської культури.

Історія розвитку адміністративного права свідчить: найбільш ефективна ця галузь у тому випадку, якщо її головним завданням стає рішення конфліктних ситуацій як усередині адміністрації, так і зовні - між адміністрацією й громадянами.