4) Норми й принципи міжнародного права.

Поряд з національними джерелами адміністративного права в багатьох країнах застосовуються в якості загальнообов'язкових міжнародно-правові принципи й норми. Найбільш показовий приклад є - використання норм і принципів європейського права в державах - членах Європейського Союзу

Ще в 1972 р. Закон про Європейські співтовариства передбачив, що всі нормативні акти Співтовариства є актами прямої дії: їх повинні дотримуватися й виконуватися без наступного затвердження національним законодавством. Це було підтверджено й національним законодавством країн, що входять у Співтовариство, а потім - у Європейський Союз. Наприклад, Конституційний суд Італії вказав, що національне право не може під загрозою порушення ст. 11 Конституції Італійської Республіки вторгатися в області, зарезервовані за правом ЄС; якщо буде потреба вирішення конфліктів подібного роду судді повинні діяти на основі норм права ЄС

Обов'язковому виконанню підлягають регламенти - нормативні акти загального змісту. Багато з них безпосередньо стосуються питань адміністративно-правового регулювання. Наприклад, держави-члени ЄС прийняли єдині стандарти в конкурентному (картельному, антимонопольному) праві, що є підгалуззю адміністративного права. Так виникло своєрідне "двоколійне" адміністративне право, що засноване на розмежуванні між проблемами, розв'язуваними або за допомогою права ЄС, або тільки за допомогою національного права.

5) Рішення органів конституційного судочинства.

Конституційні суди в країнах, де вони створені й працюють, можуть припиняти дії актів парламентів, глав держав і урядів, якщо вони суперечать конституції. Таким чином, рішення цих судів впливають на дію адміністративно-правових норм і можуть розглядатися як джерела адміністративного права.

6) Нормативні акти урядів і центральних органів публічної адміністрації.

Ця група є самою численною серед переліку джерел, тому що саме виконавчі органи урядів становлять левову частину всієї публічної адміністрації держави.

У країнах континентальної правової родини органи виконавчої влади поряд з делегованими повноваженнями мають право приймати нормативні правові акти на виконання закону - регламентарні акти. Вони вважаються підзаконними й розглядаються в якості субсидіарних (додаткових), вторинних джерел адміністративного права. Регламентарні акти не повинні суперечити законам, але можуть їх конкретизувати й визначати порядок застосування законодавчих норм. Наділення виконавчих органів регламентарною владою в цих країнах розглядається як невід'ємний елемент правового статусу адміністративних органів.

Таким же правом, хоча зі своїми особливостями, наділена виконавча влада країн загального права.

7) Нормативні акти місцевих органів публічної адміністрації.

До цієї групи джерел адміністративного права варто віднести:

- нормативні акти органів державної адміністрації в регіонах і на місцях;

- нормативні акти органів місцевого самоврядування (наприклад, устави територіальних громад).

8) Рішення загальних і адміністративних судів.

Як відомо, у країнах англо-американської правової системи рішення судів по окремих справах можуть здобувати загальнообов'язковий характер для наступних рішень до подібних питань. Такі рішення - судові прецеденти виступають важливим джерелом права, у тому числі адміністративного.

У країнах континентальної правової системи судові прецеденти звичайно не приводять як джерело права. Однак, залишається фактом, що рішення адміністративних судів у континентальній Європі мають істотний вплив не тільки на практику рішення наступних публічно-правових суперечок, але й на законодавство й рішення органів публічної адміністрації.