2. Джерела адміністративного права.

Під джерелом права теоретично розуміють форму зовнішнього вираження юридичних норм. Інакше кажучи, розглядаючи джерела права, ми робимо огляд «місця розташування» правових норм, які впливають на галузь права, що розглядається (у нашім випадку це - адміністративне право).

Джерела адміністративного права мають певну специфіку, що характеризується таким:

• розмаїтістю й великим обсягом джерел адміністративного права; ними можуть виступати нормативні акти всіх галузей влади: законодавчої (Конституція й закони), виконавчої (акти уряду, міністерств, місцевих адміністрацій) і судової (рішення загальних і адміністративних судів);

• відсутністю загальних кодифікованих актів, що викликано, насамперед, дуже широким предметом правового регулювання і його різноплановістю; справедливості заради відзначимо, що деякі адміністративно-правові інститути кодифіковані, наприклад, кодекс адміністративних процедур існує в багатьох країнах;

• особливим місцем підзаконних правових актів, видаваних органами публічної влади в системі джерел адміністративного права, хоча загальновизнаним пріоритетом регулювання діяльності публічної адміністрації залишається за законами.

Ієрархія джерел адміністративного права є досить умовної, особливо для країн англо-саксонської правової системи, де по-перше істотне значення має прецедент, а по-друге ієрархічний розподіл законів не передбачено. Проте, для даного випадку таке узагальнення або градацію встановити необхідно, при цьому треба пам'ятати, що кожний наступний рівень не обов'язково є підлеглим стосовно попереднього.

Отже, до джерел адміністративного права відносяться:

1) Конституція й конституційні акти.

Учені всіх закордонних країн першим серед джерел адміністративного права називають конституцію. Будучи актом вищої юридичної сили, конституція в більшості держав не регулює адміністративно-правові відносини безпосередньо, а лише формулює основні для адміністративного права принципи, визначає підходи до регулювання найважливіших адміністративно-правових інститутів.

Таким чином, ідеї, закладені в конституції стають базою для подальшого адміністративно-правового регулювання. Це можна проілюструвати на прикладі Конституції Італійської Республіки 1947 року, цілий ряд норм якої безпосередньо стосується адміністративного права, зокрема:

• принцип децентралізації публічної адміністрації;

• юридична відповідальність держави та її службовців за дії, здійснення яких порушує права інших осіб;

• можливість делегувати законодавчі функції уряду: на обмежений час і відносно певного кола питань;

• законодавче регулювання створення й діяльності державних установ;

• заміщення посад у публічній адміністрації відповідно до конкурсу, крім установлених законом випадків;

• існування Державної Ради й інших органів адміністративної юстиції, юрисдикція яких поширюється на охорону законних інтересів фізичних і юридичних осіб відносно дій державних органів.

У Конституції США 1787 року норм, які можна вважати джерелами адміністративного права, значно менше, але вони так само є основою для адміністративно-правової доктрини, законодавства й правозастосування. З урахуванням охоронної спрямованості адміністративного права в цій країні можна, як приклад, привести положення американської Конституції про те, що судова влада поширюється на суперечки, у яких Сполучені Штати є стороною. Саме ця норма стала передумовою для здійснення судового контролю за діяльністю публічної адміністрації.

У Великій Британії роль конституції грають ряд історичних документів, які умовно можна назвати конституційними актами. Як джерело адміністративного права серед них можна виділити Білль про права 1689 року, що зобов'язує представників влади поважати й дотримувати прав громадян, тобто окреслює границі діяльності публічної адміністрації.

У федеративних державах крім федеральних конституцій велике значення для адміністративно-правового регулювання мають також конституції суб'єктів федерації. У ряді випадків вони більш детально, у порівнянні з федеральним основним законом, регламентують адміністративно-правові інститути (наприклад, конституції німецьких земель).