Економічне вчення фізіократів

Фізіократи - французькі економісти XVIII ст. Школа фізіократів виникла і розвивалась в перехідний період від феодалізму до капіталізму, коли у Франції широко розвивався мануфактурний капіталізм.

Франсуа Кене (1694-1774), визнаний лідер і основоположник школи фізіократів - специфічної течії в рамках класичної політичної економії. Слово «фізіократія» має грецьке походження і в перекладі означає «влада природи». В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва. Крім Кене значний внесок в розвиток фізіократизму зробив А. Тюрго (1727-1781). Пропагандистами ідей цієї школи були: Дюпон де Немур, Д’Аламбер, В. Мірабо, Г. Летрон. Розквіт цієї школи в класичній політекономії припадає на 60-70р. XVIIIст. Значення ідейфізіократів було в тому, що вони перенесли, на відміну від меркантилістів, свої дослідження з сфери обігу в сферу виробництва, чим заклали основу для дослідження та наукового аналізу капіталістичної системи виробництва.

Франсуа Кене народився у 1694р. в сім’ї селянина - торгівця, в якій нараховувалось 13 дітей, поблизу Версаля. Щоб стати медиком, в 17 років поїхав в Париж, де одночасно практикував в госпіталі і підробляв на життя в одній з ремісничих майстерень. Через 6 років отримав диплом хірурга і розпочав лікарську практику поблизу від Парижу в містечку Мант. В 1734р. надзвичайно популярному на той час лікарю Ф.Кене запропонував постійну роботу в якості медика в своєму домі в Парижі герцог Віллеруа. В 1749 р. після аналогічного «прохання» загальновідомої маркізи Помпадур Ф.Кене отримує ще більш почесну «службу», і, нарешті в 1752р. він стає лейб - медиком короля Людовіка XV. Останній прихильно ставився до нього, надав дворянство; звертався до Кене не інакше як «мій мислитель», слухав поради свого лікаря. Слідуючи одній з них, Людовік XV в якості корисних для його здоров’я фізичних вправ власноручно зробив на друкарському верстаті Ф.Кене перші відтиски «Економічної таблиці», яка стала, як виявилось згодом, першою спробою наукового аналізу суспільного відтворення. Згодом він досліджував філософію. Працював з 1756 р., над «енциклопедією» разом з Дідро, Гельвецієм, Тюрго та Мірабо. Вчений написав такі статті для енциклопедії: «Фермери», «Зерно»(1757), «Населення»(1756), «Економічна таблиця»(1758), «Податки». За політичними поглядами був монархістом. Науковець виступав за просвіту та реформи з боку королівської влади. В своїх статтях він показав протиріччя сільського господарства та політики абсолютизму. Ідеальним вважав ведення великого фермерського господарства з капіталістичним укладом та найманою працею. В своїй статті Ф.Кене приводить таблицю де дає порівняння сучасної продукції сільського господарства та раціональної. Крім того, вчений вперше в цій роботі вводить економічну категорію відтворення. Він підкреслює, що податки треба брати лише з тих класів, які присвоюють чистий продукт, а перенесення їх на земельну ренту - це часткова конфіскація земельної власності. Його робота «Загальні принципи економічної політики землеробської держави»(1758) стала економічною програмою фізіократів.

Вчений вів боротьбу з меркантилізмом. Вважав, що товари вступають в обіг вже з заданою ціною. Він не підійшов до поняття суті вартості, але ідея еквівалентності обміну була плідною. Кене вважав, що обмін не дає прибуток, а прибутки торгівлі це є «фонд витрат, який зникає з зміною процесу відтворення. Вчений не розумів суті першочергового накопичення капіталу, ролі торгівлі, промисловості.

В роботі «Природне право» (1765) він показує свою концепцію суспільного устрою. Вчений вважав, що суспільні закони є законами природного порядку. Вони встановлені богом для відтворення та розподілу матеріальних благ. В наступному творі «Китайський деспотизм»(1767) він розвивав цю ідею далі. Вчений вважав, що право людини на потрібні їй речі це: «право - на все схоже - на право кожної ластівки на всіх літаючих мух».

В теоретичній спадщині Ф.Кене важливе місце займає вчення про чистий продукт, який зараз називають національним доходом. На його думку, джерелами чистого продукту є земля та праця людей на ній. А в промисловості та інших галузях економіки чистої надбавки до доходу не відбувається, а є лише зміна первісної форми цього продукту. Стверджуючи це, Ф.Кене не вважав промисловість непотрібною. Він виходив з висунутого ним положення про виробничу сутність різних соціальних груп суспільства - класів. При цьому Ф.Кене стверджував, що нація складається з трьох класів громадян: виробничого класу, класу власників і класу безплідного; до виробничого класу відносив всіх людей, зайнятих в сільському господарстві, включаючи селян та фермерів; до класу власників - землевласників, включаючи короля і духовенство; до безплідного класу - всіх громадян поза землеробством, тобто в промисловості, торгівлі та інших сферах послуг.

Одночасно Ф.Кене не був тенденційним, ділячи суспільство на класи, він вважав, що працелюбні представники нижчих класів мають право розраховувати на роботу з вигодою. Заможність збуджує працелюбство тому, що люди користуються благополуччям яке вона надає, звикають до зручностей життя, до гарної їжі та одягу і бояться бідності і як наслідок виховують своїх дітей в такій самій звичці до праці та благополуччя, а везіння надає задоволення їх батьківським почуттям та самолюбству.

Для Ф.Кене належить перше в історії економічної думки достатньо глибоке теоретичне обгрунтування положень про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грошима, то Ф.Кене вважав, що гроші самі по собі є безплідним багатством, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будівлі, худоба і все те, що використовується в землеробстві на протязі кількох виробничих циклів є «первісними авансами» (основний капітал). Витрати на насіння, фураж, оплату праці робітників та інші, які здійснюються на період одного виробничого циклу (до року), він відносив до «щорічних авансів»(зворотний капітал). Але заслуга Ф.Кене є не лише в розділенні капіталу на основний і зворотний за його виробничою ознакою. Крім того, він зміг впевнено довести, що в русі знаходиться одночасно із зворотнім і основний капітал.

Про торгівлю Ф.Кене стверджував, що необхідна лише абсолютна свобода торгівлі як умова її розширення, позбавляючись монополій та скорочення торгівельних витрат.

Фізіократи висували ідею об’єктивності та закономіпності суспільного розвитку. На їх погляд суспільство - живий організм, а еконолмічне життя - природний процес, який має внутрішні закономірності. На відміну від меркантилістів, додатковий продукт вони перенесли з сфери обігу в сфериу виробництва. Вважали, що він виникає тільки в землеробстві. Промисловість на їх думку - безплідна галузь, а такі категорії як «чистий продукт» і торговий прибуток Кене вважав неекономічними категоріями і стверджував, що це є результатом обрахування. На думку фізіократів фермер одержує заробітну плату, а володар землі отримує «чистий продукт» - прибуток. Фізіократи першими заявили, що виробнича праця це праця, яка складає додаткову вартість. Гроші за словами Кене - засіб обміну і безплідне багатство. Розглядаючи капітал, то вони першими розділили його на оборотний та основний, але фізіократи обголосили його позаісторичною категорією, яка характерна всім епохам. Заслуга Кене в тому, що він першим ввів поняття відтворення, як постійне явище виробництва та збуту в знаменитій «Економічній таблиці» в якій він вперше ділить суспільство на три класи, але він ігнорував відношення класу до засобів виробництва. «Таблиця» - схема, що показує як проходить реалізація річного продукту суспільства і як формується відтвореня.

Наступним, не менш значним представником школи фізіократів був Анн Робер Жак Тюрго(1727-1781). За походженням мислитель був дворянином. Його предки традиційно знаходились на державній службі в Парижі. Згідно сімейної традиції він як третій син вимушений був отримати духовну освіту. Але після закінчення семінарії і теологічного факультету Сорбонни 23-річний аббат А.Тюрго раптом вирішив відмовитися від церковної служби, не бажаючи, за його словами, «все життя носити маску на обличчі», і перейшов на державну службу. До того часу цей молодий чиновник добре володів шістьма мовами, коло його інтересів складали філософія, філологія, юриспуденція, природничі науки, художня література, поезія.

Вже на початку своєї службової кар’єри в магістратурі Парижу А.Тюрго найбільш за все цікавився хвилюючим його економічним становищем Франції. В 25 років він вже займав судібну посаду в парижському парламенті, а ще через рік - доповідника судібної паати, ставши помітною особою світських і філософських кіл французької столиці. В ці роки А.Тюрго зблизився з одним з колег - інтендантом торгівлі Венсаном Гурне, дружба з яким, в тому числі як з економічним настановником, продовжувалась аж до смерті В.Гурне в 1759 р. Разом з ним він бував в колі друзів Ф.Кене який проживав, як відомо, в одній з квартир на антресолях Версальського палацу.

Черговим службовим призначенням А.Тюрго в 1761р. було його призначення на посаді інтенданта (губернатора) в Ліможі (центр провінції Лімузен), яку займав майже 13 років. Представляючи центральну владу у віддаленій провінції, йому прийшлось керувати господарськими питаннями, в тому числі системою оподаткування. Саме в ліможський період життя А.Тюрго написав головні економічні твори «Роздуми про створення і розподіл багатств»(1766), незакінчену роботу«Цінність і гроші»(1769) та інші твори. Всі вони базувались на фізіократичних поглядах, а також на принципах ринкових економічних стосунків і перш за все вільнгої конкуренції і вільної торгівлі.

В 1774 р. А.Тюрго отримав останнє в своїй службовій кар’єрі призначення, коли Людовік XVI, який нещодавно вступив на престол, виділив йому пост морського міністра, а через декілька тижнів перевів на посаду генерального контролера фінансів, рівнозначну посаді міністра фінансів - найголовнішій в ті часи посаді у внутрішніх справах королівства.

За 18 місяців перебування на посаді генерального контролера фінансів А.Тюрго хоча й не досяг скорочення державних видатків, та все ж зміг провести ряд указів та законопроектів (едиктів), які відкривали можливість для всебічної лібералізації економіки країни. Але, кожне його реформаторське нововведення наштовхувалось на жорсткий опір парламенту, який знаходився під впливом придворного оточення, дворянства, духовенства та деякої частини підприємців, які намагалися зберегти своє монопольне становище. Через це реалізація положень едиктів була короткочасною перемогою А.Тюрго та його однодумців. В травні 1776р. королівським посланням йому було передано наказ про відставку, а через три місяці король відмінив всі едикти міністра-реформатора.

Головним досягненням Тюрго - міністра в період реформ було: введення вільної торгівлі зерном та борошном всередині країни; вільний ввіз та безмитний вивіз зерна з королівства; заміна натуральної дорожньої повинності грошовим поземельним податком; відміна ремісничих цехів та гільдій, які гальмували зростання підприємництва в промисловій сфері та ін.

Так як і фізіократи, А.Тюрго стверджував, що землероб є першочерговою рушійною силою в будь якій праці, що саме він виробляє на своїй землі заробіток всіх ремісників. На його думку, праця селянина - єдина праця, яка виробляє більше того, що складає сплату за працю, і через це він є єдиним джерелом багатства. Одночасно, критикуючи меркантилістів, до «багатства нації» А.Тюрго відносить перш за все землі і отриманий з них «чистий доход», оскільки, на його погляд, хоча гроші і складають безпосередній предмет накопичення їх, але гроші як такі складають непомітну частину сукупної суми капіталів, а розкіш безперервно веде до їх знищення.

У визначенні сутності та величини заробітної плати робітників А.Тюрго не розходився ні з У.Петті, ні з Ф.Кене, і вважав що вона «обмежена необхідним мінімумом для їх існування», і тим, що їм безумовно необхідне для підтримання життя. Але вчений заробітну плату відносив до числа елементів, які лежать в основі висунутого ним поняття «загальна економічна рівновага». Остання, за його словами, встановлюється між цінністю всіх виробів з землі, споживанням різноманітних товарів, різними видами виробів, числом зайнятих людей та ціною їх заробітної плати.

Як і Кене Тюрго людське суспільство ділить на три класи: виробничий (селяни); безплідний (ремісники); землевласники. Перші два він називає зайнятими, розділяючи кожен з них на підприємців і робітників.

Гроші Тюрго розглядає як один з товарів, маючи на увазі, що золото і срібло більш придатні для карбування монет. За його переконанням, гроші, тобто золото і срібло, змінюються в ціні не лише в порівнянні з іншими товарами, а й по відношенню одне до одного.

Серйозну увагу приділяв Тюрго дослідженню природи походження позичкового (грошового) відсотка. Він стверджував, що на протязі часу позики позичальник втрачає доход, який міг би отримати, а боржник може використовувати гроші для вигідних надбань, які можуть принести йому великий прибуток. Поточний відсоток на думку Тюрго є термометром ринку, за яким можна судити про надлишок чи недостатність капіталів, уточнюючи, зокрема, що низький грошовий відсоток - це і наслідок і показник надлишку капіталів.

В зв’язку з вивченням механізму формування цін на ринку А.Тюрго виділяє ціни на поточні і основні. Перші, на його погляд, встановлюються співвідношенням попиту та пропозиції, другі «по використанню до товару є те, що дана річ варта робітнику, і через це цей мінімум, нижче якого вона (ціна) не може знизитися». При цьому на думку А.Тюрго, рідкість є «одним з елементів оцінки» при придбанні товарів.