Тема 2. Економічні вчення рабовласницької формації Вивчивши цю тему, ви будете знати:

• що джерела економічної науки необхідно шукати в памятках економічної думки які дійшли до нас від цивілізацій Стародавнього Сходу та Античного Світу;

• чому виразники економічних ідей і поглядів Стародавнього Світу засуджували велику земельну власність, великі торгівельні та лихварські операції;

• якими економічними категоріями оперували мислителі Стародавнього світу.

Рабовласницька формація була наслідком технологічної революції, пов’язаної з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (нерідко зрошувального) сільського господарства і можливості одержання додаткового продукту, що стимулювало розвиток розподілу праці, відокремлення ремесла від землеробства, спеціалізацію ремісничих професій, появу жреців і управителів, а також утворення їєрархічної системи та структури. Основними джерелами одержання додаткового продукту були експлуатація вільних селян-общинників, ремісників, а також державних та приватних рабів. В цей час держава активно втручається в економічні відносини посилюючи експлуатацію залежних верств населення. В Фінікії, Вавілоні та Греції набуває значного розвитку та процвітання просте товарне виробництво, що спричиняє до розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Це викликало появу грошей, які стали загальним еквівалентом у первісних ринкових відносинах. Разом з зміною приватної власності виникло класове або античне рабство. Як і економічна думка інших періодів, економічні погляди рабовласництва мали свої характерні риси. Особливості економічної думки стародавнього світу:

0. Економічна думка була недиференційованою від політико-правової та релігійної ідеології. Суто економічних трактатів не було тому що представники панівної верстви втручалися в традиційний хід натурального господарства лише для привласнення додаткового продукту.

1. У трактатах стародавнього світу важливе місце посідали правові питання, які виробляли фіскальну політику держави.

2. Перші чисто економічні погляди були присвяченими суто організації приватного господарства. Це в основному зведення практичних рекомендацій з усіх аспектів діяльності приватного підприємця: від технології до організації праці.

Економічна думка Стародавнього Сходу

Пам’ятки Стародавнього Сходу це переважно зведення законів та трактати про мистецтво державного управління.Економічні знання тоді були досить примітивними і мали догматичний характер. Господарські відносини змінювалися дуже повільно, і тому повторення економічних ситуацій створювало можливість успішного ведення господарства через просте копіювання досвіду попереднього часу.

Першим трактатом Стародавнього Єгипту є «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (ХХІІ ст. до н.е.). В цій пам’ятці значна увага приділяється ефективності апарату державного управління. Відмічається, що він повинен працювати як одне ціле. Передбачається матеріальне заохочення чиновників, щоб вони не брали хабарів. Пропагувався конкурсний відбір на державну службу. Апологією фаху чиновника є «Повчання Ахтоя своєму сину Піопі», де показано всі вигоди професії писця в порівнянні з іншими. На початку XVIII ст. до н.е. в Єгипті вибухнула громадянська війна, в результаті до влади прийшли «простолюдини». Ці події описані в «Реченні Іпусера». Автор висловлює незадоволення розвалом старої економічної системи і закликає до її реставрації та поновлення будівництва пірамід, водосховищ, зміцнення військової могутності країни.

Вавілон. Найбільш древньою і значною пам’яткою економічного життя Двуріччя є «Закони царя Хаммурапі» (1792-1750 рр. до н.е.). У Вавілоні на той час мало розквіт боргове рабство, що спричинило до послаблення держави, яка втрачала воїнів і платників податків. Головне завдання законів - захист вільних виробників. Так, заборонялися продаж і відчудження земельних наділів царських воїнів, обмежувалося лихварство (20% у грошовій і 33% у натуральній позиці), боргове рабство могло тривати не більше 3 років. Цей кодекс містив в собі наряду з правовим захистом особистості виробників право приватної власності. «Закони царя Хаммурапі» регламентували торговельні угоди і були однією з перших спроб управління країною за допомогою системи правових норм.

Древня Індія. Першим свідченням економічної думки Стародавньої Індії є трактат «Артхашастра» написаний радником царя Чандрагупти І Каутільєю Вішнугуптою (кінець VI ст. до н. е.). В перекладі «артха» означає користь, матеріальна вигода; «шастра» - наука. Пам’ятка містить в собі рекомендації що до організації управління державою правителем. В ній значна увага приділяється розвитку землеробства, а невигідні землі Каутілья рекомендував відводити під пасовиська, він також відрізняє ринкову ціну від вартості, вказуючи, що конкуруючий покупець збільшує ціну на товар роблячи її вищою за дійсну вартість. Прибуток Каутілья включає в ціну товару і визначає його як 5% з встановленої ціни, а для іноземних товарів -10%.

Стародавній Китай. Особливістю економічного устрою Стародавнього Китаю було те, що наряду з приватною власністю на землю держава володіла значним фондом земель. Першим представником економічної думки Китаю того часу був Конфуцій (Кун-Цзи 551-479 рр. до н.е.). З його слів учнями була записана збірка «Лунь-Юй» («Розмови та роздуми»). Конфуцій захищав минуле та інтереси родової знаті, пропонував програму морального вдосконалення людини. На його думку багатство в країні необхідно розподіляти рівномірно. Він вважав, що держава це велика родина, а правитель має бути її батьком. Його послідовник конфуціанець Мен-Цзи (372-279 рр. до н.е.) вважав, що прості люди за веліннім неба повинні годувати своїх панів. Рекомендував общинну землю розділити на дев’ять частин. Дев’яту ділянку він пропонував обробляти гуртом, а врожай з неї віддавати державі. Мислитель стверджував, що правитель повинен бути мудрим і не забирати у виробників більше ніж йому потрібно. Учень Конфуція Сюнь-Цзи (313-238рр. до н.е.) був послідовним прихильником збагачення кожної людини зокрема і держави в цілому. На його думку політика держави повинна будуватися на слідуючих принципах: економії у витратах, забезпеченні добробуту народу і необхідності забирати залишки у виробників. Мислитель вважав, що добробут це задоволення такого рівня споживання, котрий відповідає рангу людини.

Опонентами конфуціанців були легісти у VІ - ІІІ ст. до н.е. Вони вимагали керувати державою через закони, а не ритуали, як це пропагував Конфуцій, та проведення реформ по централізації та об’єднанню країни, а також пропонували знищити селянську общину. Перщими представниками легістів були Цзи-Чань та Лі-Куси. Їх ідеї надалі розвив Гунсунь-Ян (390 - 338 рр. до н.е.) відомий під ім’ям Шан - Яня правителя області Шан у царстві Цінь. В «Книзі правителя області Шан» головну увагу він придяляє сільському господарству і вирішенню зернової проблеми. Мислитель вважав, що процвітання держави залежить від двох факторів: землеробства і війни. Гунсунь - Ян пропонував провести перепис населеного в країні селянства і оформити єдиний податок на кількість зерна.

Чільне місце в історії економічної думки Стародавнього Китаю посідає трактат «Гуань - Цзи» (IV ст. до н. е.). В цій пам’ятці відзначається, що праця є єдиним джерелом могутності держави. Автори висувають ідею еквівалентності обміну і вважають недопустими, щоб в результаті обміну хтось отримував надлишок і бажають, щоб увесь народ працював порівну і споживав однаково. Автори відзначають, що саме народ створює доход для знаті і прибуток для торгівців. Вони рекомедують регулювати ціни на хліб шляхом створення державних фондів, відкриттям землеробам дешевих кредитів і заміною прямих податків на залізо і хліб непрямими. Тоді на їх думку буде усунене прагнення купецтва до наживи і наступить громадський мир.

На Півдні Китаю в древні часи утворилася нова релігія Даосизм. Його прибічники пропагували повернутися до первісних часів, не використовувати новітні засоби виробництва.. Це був своєрідний протест народних мас на класове і майнове розшарування тодішнього суспільства.