Економічні погляди Античного Світу

Древня Греція. Давня Греція на відміну від країн Сходу мала декілька особливостей, що знайшли свій відбиток у розвитку економічної думки. По-перше, рабство тут проникало в усі сфери суспільно-економічного життя і стало основною проблемою періоду генезису, розквіту і кризи рабовласницького способу виробництва. По-друге, Греція — батьківщина демократії, а демократія (навіть і рабовласницька) сприяла розвитку духовного життя суспільства і в тому числі економічної думки. По-третє, у Греції відбувся процес відокремлення розумової праці від фізичної, і це призвело до професіонaльнoгo заняття інтелектуальною діяльністю. По-четверте, значного розвитку в країні набули торгово-грошові відносини і зокрема торгівля як між полісами-державами, так і з колоніями та іншими державами.

УVII-VI ст. до н.е. приватна власність остаточно витісняє родову, поширюється рабство, швидко розвивається торгівля і лихварство. Ці зрушення викликали реформи Солона (640-635 —599 рр. до н.е.) і Пісістрата (560-527 рр.бо н.е.). Реформатори вірили у серйозну пере­вагу грошового господарства і законодавчо сприяли його поширенню. Вони визнавали рабство, але під тиском афінського демосу забо­ронили перетворювати на рабів своїх співвітчизників. Боргове рабство реформами Солона (594 р. до н.е.) було заборонено, а рабами ставали лише іноземці.

Зачатки економічної думки Древньої Греції знаходимо в поемах «Іліада» та «Одісея» Гомера (X-VIII ст. до н.е.). В них знайшла відображення натурально - господарська концепція.

В роботі Гесіода (VIII - VII ст. до н.е.) проголошувалось ідеалом міцне селянське господарство частково засноване на праці рабів. Фізична праця в його творі ще користується повагою. Автор закликає до повернення старих часів, відстоює патріархальщину.

Афінський стратег Перікл в 444 - 429 рр. до н.е. провів ряд законів по зміцненню юридичного статусу афінян, розгорнув міське будівництво, сприяв розвитку ремесла і торгівлі. Крім того йому належить організіція грецьких колоній та клерухій (військових землеробських поселень).

Економічна думка Стародавньої Греції збагатилась поглядами Ксенофонта (бл. 430- бл. 354 рр. до н.е.). В трактаті «Домострой», він намагався розвиток товарно-грошових відносин пристосувати до потреб рабовласницького натурального господарства і тому, вихваляючи землеробство, негативно ставився до заняття лише ремеслом і торгівлею. Рабство, за Ксенофонтом, — природне явище, а раби — знаряддя праці, що розмовляють. Ксенофонт дійшов висновку, що праця раба малопродуктивна і радив рабовласникам матеріально заохочувати тих, хто добре працює. Давньогрецький мислитель з презирством ставився до фізичної праці, вважаючи, що нею повинні займатися лише раби, а вільним належить тільки керувати і наглядати.

Ксенофонт першим аналізував суспільний поділ праці, він вважав, що найкраще виконується найпростіша робота і підійшов до розуміння, що ступінь поділу праці залежить від розмірів ринку. «Цінність» товару товару він розглядав як споживчу і мінову вартість, тобто вбачав дві сторони товару. Гроші Ксенофонт вважав специфічним товаром і визначав такі їх функції як засіб обертання та скарб. Мислитель засуджував лихварство і відкидав використання позичкового капіталу.

Видатним давньогрецьким мислителем був Платон (427-347 рр. до н.е.). Будучи прихильником аристократії, він хотів зміцнити її становище і найповніше задовольнити її інтереси. Ці думки Платон висловив у творах «Політика або Держава» і «Закони». В першо­му ним створено проект ідеальної держави, у другому — держави, найбільш близької до су­часної йому дійсності. Згідно вчення Платона держава є формою вирішення протиріч між потребами людей та їх здібностями. Мислитель вважав, що ідеальна держава повинна мати три стани: філософи - керівники, воїни - управлінці (вони не мають права власності, а їх споживання носить усуспільнений характер) і останній стан - чернь. Власність повинна мати лише чернь - третій стан землеробів, купців, ремісників.

В творі «Закони» Платон здійснює поділ держави на чотири стани в залежності від майнового забезпечення громадян. Між ними відбувається жеребкування по якому вони отримують у держави будинок і наділ землі. Земля на думку Платона має перебувати в державній власності і передаватися в спадщину. В цьому творі мислитель вводить поняття вартості наділу -«межі бідності» і громадянин не має права мати майна більше ніж у 4 рази від цього прийнятого мінімуму. Всі громадяни повинні бути забезпеченими рабами, заборонялося мати у власності золото і срібло, займатися лихварством, вести розкішний спосіб життя.

Торкаючись питання товарного виробниц­тва, Платон дійшов ряду оригінальних поло­жень. Так він зрозумів, що у процесі обміну має місце приведення до «домірності й одноманітності» домірних і різноманітних товарів. У Платона були здогадки про те, що гроші виконують не тільки функції засобів збережен­ня й скарбу, алей функцію міри вартості. Давньогрецький вчений одним з перших пору­шив питання про основу та рівень цін. Він вважав, що ціни повинні регулюватися держа­вою, причому за основу треба брати таку ціну, котра забезпечувалаб одержання поміркова­ного прибутку.

Найкрупнішим ідеологом рабовласництва у Стародавній Греції був Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Його головними творами, де викла­дені роздуми з економічних питань, є «Нікомахова етика» і «Політика». Як і Платон, Арістотель розробив проект ідеальної дер­жави. Населення тут складалося із землевлас­ників, скотарів, ремісників, торговців, найманих робітників і рабів. Найважливішою й найпочеснішою сферою діяльності визнава­лося землеробство. Важка праця у сільському господарстві повністю перекладалася на плечі рабів, а управління, контроль і нагляд за ра­бами — на вільних громадян. З презирством ставлячись до фізичної праці, Арістотель не полюбляв і ремісників. Він говорив, що ре­місник, який займається низьким ремеслом, перебуває в тенетах обмеженого рабства.

Аналізуючи форми власності мислитель відзначав, що кожна річ може бути використана для задоволення певної потреби і для обміну. Ці особливості він вважав споживчими вартостями. Арістотель показав як від мінової торгівлі (Т - Т) відбувся перехід до товарного обернення (Т - Г - Т), а згодом і до обернення грошей (Г - Т - Г). На думку вченого гроші створені для зручності обміну. Він виділяв такі їх функції як міра вартості та засіб обернення.

Розмірковуючи про шляхи придбання багат­ства і задоволення потреб, Арістотель виділив економіку і хрематистику. ЕКОНОМІКА — цей термін у науковий обіг увів сам грецький мислитель, — означає «ойкос» — дім, госпо­дарство та «номос» — закон. Економіка має на меті привласнення споживчих вартостей, необхідних для життя й домашнього господарства, а також і для держави. До сфери економіки Арістотель відносить і дрібну торгівлю, оскільки вона необхідна для задоволення потреб людей у речах першої необхідності.

ХРЕМАТИСТИКА — це мистецтво нажи­вати багатство через велику торгівлю. На від­міну від економіки, хрематистика не є необхідною і не відповідає законам природи.

Древній Рим. Наступною сходинкою в історії економічної думки був Стародавній Рим. Тут рабство яке ви­користовувалося в сільському господарстві повністю себе вичерпало. Це спричинило виникнення колонату. Водночас в історії Римської держави було чимало драматичних сторінок, коли селянська біднота боролася за землю. Тоді ж відбувалося й розорення великих рабовласницьких господарств — і всі ці мотиви лягли в основу римської економічної думки.

Катон Старший (234-149 рр. до н.е.) виступив захисником тих рабовласницьких госпо­дарств, що були тісно пов'язані з ринком. У своїй праці «Землеробство» він рекомендував накопичувати гроші, а для цього потрібно більше продавати і менше купувати, причому про­давати тільки надлишки і тоді, коли стоять високі ціни, а купувати те, що не виробляється у власному господарстві і за низькою ціною.

Думку про раціональну організацію рабов­ласницького господарства розвиває в трактаті «Про сільське господарство», автором якого був Варрон (116-27 рр. до н.е.). Автор, сам за фахом агроном, вважає найпочеснішою галуззю економіки сільське господарство і засуджує тих римлян, які переселяються до міст. Основою сільського господарства, за Варроном, є тваринництво. Це пояснюється передусім тим, то зерно у Римі було дешевим, оскільки його у великій кіль­кості завозили з провінцій, а худоба вирощу­валася на місці у рабовласницьких латифундіях і ціни на м’ясо були високими.

Наступним представником економічної думки Античного Риму був агроном Колумелла (Іст. До н.е.). Йому належить трактат «Про сільське господарство». В ньому мислитель показує неефективність рабовласницьких латифундій і пропагує колонат.

У ІІ-І ст. до н.е. в Римській республіці розвивається економічна та політична криза, викликана концентрацією великої земельної власності в руках патриціанської знаті та обезземелювання значної частки італійського се­лянства. Спробу зупинити цю кризу зробили брати Гракхи Тіберій (163-132 рр. до н.е.) і Гай (153-121 рр. до н.е.), які висунули проект земельної реформи. Вони вимагали обмежити земельне володіння 1000 югерів (250 га), а надлишки передати селянам по 30 югерів на сім’ю на умовах спадкового володіння і виплати податку. На жаль реформа не мала успіху і обоє братів загинули від рук опозиції.

Після поразки повстання Спартака з програмою про скасування боргів бідного люду й обмеження свавілля багатіїв виступив Луцій Сергій Катіліна (63-62 рр. до н.е.). Якийсь час його підтримували широкі верстви населення, але, оскільки програма Катіліни була, по суті, авантюристичною, цей рух зазнав поразки, а Катіліна загинув у бою.

Сучасником і постійним опонентом Катіліни в сенаті був Марк Туллій Ціцерон (107-44 рр. до н.е.). Політичний діяч, письменник і відомий оратор, він був прихильником приватної власності і найпочесніших заняттям вважав сільське господарство.

На зміну республіці в Римі прийшла монархія. .В цей час у суспільстві панує думка про те, що рабами люди стають не за своїм походженням, як вчив Арістотель, а в силу обставин. Цього висновку дійшов Лучій Анней Сенека (3 р. до н.е. - 65 р.). Він розумів політичну небезпеку рабства і закликав римлян поводитися з рабами більш людяно, бо вони за своїм походженням рівні вільним.

В Римській імперії гоніння християнства завершилося тим, що після Нікейського собору (325 р.) воно набуло статусу державної релігії. Першим представником економічної думки християнства був Августин Блажений (353 - 430 рр.). В своїх творах монах доводив про необхідність всім сумлінно працювати. Як того вимагала християнська ідеологія він почесним вважав землеробство і засуджував торгівлю. Мислитель вважав, що фізична праця така ж почесна, як і розумова.

Отже, у стародавньому світі склалася еко­номічна думка, яка, з одного боку, відбивала тодішній розвиток господарства, а, з другого, — намагалася пояснити причини тих явищ, які вона спостерігала в господарських і суспільно-соціальних відносинах.

РЕЗЮМЕ:

1. У стародавньому світі розвивалась еко­номічна думка, яка виходила з практичних господарських і соціальних потреб тодішнього суспільства.

2. Економічна думка на Стародавньому Схо­ді передусім акцентувала увагу на ролі дер­жави у розвитку господарства, головним чином землеробства, і на захисті приватної власності вільного населення, яка становила основу мо­гутності кожної з давніх держав.

3. У Давній Греції економічна думка роз­вивалася в умовах рабовласницької демократії. Їй був притаманний розгляд проблем, пов'я­заних із розвитком аграрного сектора еко­номіки, а також торгівлі, стосунками між вільним населенням і рабами.

4. У Стародавньому Римі економічні пог­ляди відбивали розклад рабовласницького ладу і шукали найбільш ефективної системи госпо­дарювання, головним чином у заміні рабо­власницьких відносин колонатом.