Резюме.

0. В період пізнього середньовіччя розклад феодалізму і зародження капіталізму спричинив до посилення гноблення селянства і міських низів. Це сприяло відродженню ранньохристиянських мріянь про соціальну і майнову рівність, до виникнення утопічного соціалізму. У своїх творах Т.Мор, Т.Кампанелла, Д.Уінстенлі малювали майбутнє суспільство, як общини, де немає приватної власності, відбувається справедливий розподіл продуктів, де панує однодумство і люди підкоряються встановленим керівниками порядкам. Але життя спростувало ці моделі соціалістів-утопістів, які були запроваджені в колишньому СРСР. Принципи тоталітаризму, зневага до людської особистості, підневільна праця в колгоспах і на підприємствах, система ГУЛАГу все це випливало і практикувалося згідно з ідеями мрійників ХVІ-ХVIІ ст.

1. В ХVІ-ХVІІ століттях панівною економічною думкою став меркантилізм. В міру розвитку капіталістичних товарно-грошових відносин меркантилізм пройшов дві стадії:монетарну(грошового балансу) і зрілого меркантилізму (товарного балансу). Якщо на першій стадіі головним було не допустити вивозу грошей за кордон, то на другій акцент було зроблено на переважання вивозу товарів над ввозом їх в країну.

2. Меркантилізм у кожній країні мав свої особливості. Але через цю специфіку виявлялись закономірності товарно-грошових відносин.

Тема 5. Економічні вчення у Західній Європі Вивчивши цю тему, ви будете знати:

• як відбувалося зародження класичної політекономії в Анлії та Франції;

• яким чином вплинули економічні погляди У. Петті та П.Буагільбера на формування світової економічної думки;

• що нового і які нові економічні ідеї внесли в економічну теорію фізіократи.

Знайомство з творчістю перших авторів класичної політичної економії в особі У.Петті (Англія) та П.Буагільбера (Франція) доцільно розпочати з двох цитат відомих вчених економстів. Одна з них належить Ш.Жиду та Ш.Рісту і її суть зводиться до наступного: ті, кого відносять до «класичної школи», повинні залишатися вірними принципам які заповідали перші вчителі економічної науки, намагаючись найкращим чином обгрунтувати, розвинути і навіть виправити їх принципи, але «не змінюючи в них того, що є їх суттю». Наступна цитата, яка належить М.Фрідмену, показує економістам на те, що процес формування економічної науки необхідно обговорювати не в логічних, а психологічних категоріях і не по «трактатах про науковий метод», а «по автобіографіям і біографіям», стимулюючи цей процес «за допомогою афоризмів і прикладів».

Уільям Петті (1623-1687) - основоположник класичної політичної економії в Англії, який виклав свої економічні погляди в творах, опублікованих в 60-80-ті рр. ХVII ст. Зі слів К. Маркса, У. Петті - «батько політичної економії... найбільш геніальний і оригінальний дослідник - економіст».

Його економічні теорії, хоча в багатьох випадках і неповні, все ж мали більш прогресивний характер, ніж у його попередників. Вчений вніс значний внесок у розвиток економічної думки.

У. Петті народився в м.Ромсі, в сімї ремісника, який виробляв сукно. В дитячі роки навчався в міській школі, де навчання давалося йому надзвичайно легко, особливо швидко хлопець оволодів латинню. В 14 років, не сприйнявши батьківського ремесла пішов з дому, найнявшись юнгою на корабель. На чужині, завдяки володінню латинню, Петті був прийнятий до Канського коледжу, який забезпечував слухачам повне матеріальне утримання. В коледжі він оволодів грецькою та французькою мовами, математикою, астрономією.

Після закінчення коледжу в 1640 році повернувся в Лондон, У.Петті не втрачав надії продовжити свою освіту. Заробляючи собі на життя кресленням морських карт, а потім службою у військовому флоті, через три роки 20-річний У.Петті покинув Англію для вивчення медицини за кордоном. В Амстердамі і Парижі пройшли перші чотири роки навчання під час якого він постійно користувався побічними заробітками. Закінчив медичну освіту У.Петті вже на батьківщині, провчившись ще три роки в Оксфордському університеті.

В 1650р. у віці 27 років У.Петті отримав ступінь доктора фізики, став професором анатомії одного з англійських коледжів. В 1651р. несподівано для багатьох прийняв пропозицію зайняти посаду лікаря при головнокомандуючому англійської армії в Ірландії, і з цього часу життя скромного лікаря кардинально змінилось. Проявивши завидну підприємливість, за підрахунками самого У.Петті, йому вдалось «заробити» 9 тис. ф. ст. за, здавалось би, звичайний урядовий підряд по підготовці планів земельних ділянок для наступних замірів і складення карти підкореної Ірландії. Як вияснилось, У.Петті оформив на своє ім’я купівлю землі на різних кінцях острову за всіх тих офіцерів і солдат, які не могли або не хотіли дочекатися отримання свого земельного наділу. Всього через 10 років, в 1661 році, 38-річний інтелігент-різночинець отримав рицарське звання, заслужив право називатися сером У.Петті. В подальшому стан заможного і практичного землевласника в сполуці з гострим розумом та чудовою інтуїцією відобразився на нових заняттях У.Петті, пов’язаних з описом власного бачення економічного життя суспільства і держави.

В результаті його наукової діяльності з’явився ряд творів які увійшли до скарбниці світової класики. В армії О.Кромвеля він працював над «Обзором земель армії». У 1662р. написав «Трактат про податки та збори», де визначив теорію вартості та закон вартості. В цьому творі вчений визначив, що в економіці існують свої закони і громадські закони не повинні йти їм наперекір. У 1691р. написав «Політичну анатомію Ірландії», де вперше ввів термін «політична анатомія». Крім цих творів його перу належать такі праці, як «Політична арифметика»(1683), та «Різне про гроші»(1685). В останній він стверджував, що гроші - це товар з функцією еквівалента, а кількість грошей необхідних для обігу визначається розмірами торгово-платіжного обороту. Вчений був прибічником заміни металевих грошей банкнотами.Не дивлячисьна те, що в його ранніх роботах відчувається дух меркантилізму, У. Петі вважав неможливим заборону вивозу грошей. Він проявляв себе як прибічник кількісної теорії грошей.

Неприйняття меркантилістичних ідей відобразилось в творчості У.Петті, не тільки в зв’язку з характеристикою сутності багатства і шляхів його збільшення, а і в спробах виявити природу походження вартості, які впливають на рівень їх цінності на ринку. Трактовки, запропоновані ним в данному зв’язку, потім дозволили визнати його першим автором «трудової теорії вартості», яка стала однією з головних прикмет класичної політичної економії в цілому.

Для У. Петті характерним було намагання визначити вартість, і він фактично визначив це поняття, в його працях це «природна ціна». «Природну ціну» він звів безпосередньо до праці. Він вводить поняття «штучна ціна». «Оцінку всіх предметів необхідно звести до землі та праці», які є природними стандартами. Вчений дає такі визначення:

1. Величина вартості - рівний робочий час, причому праця - джерело вартості.

2. Вартість - форма суспільної праці.

3. Автор змішував розуміння праці як джерела мінової вартості з працею, як джерелом споживчої вартості.

Вчений намагався скласти рівняння між мистецтвом та простою працею.

Прибуток підприємця і землевласника охарактеризовані У. Петті таким поняттям як «рента». Він дає глибокий аналіз «таємної природи ренти». Називаючи рентою з землі різницю між вартістю хліба і витратами на його виробництво, він ввів таке поняття, як прибуток фермера. У. Петті стверджує, що вартість землі приблизно дорівнює такій самій сумі річних рент. Дивлячись на сутність походження позичкового відсотку У. Петті заявляє, що цей показник повинен дорівнювати «ренті з якоїсь кількості землі, яка може бути купленою на ті ж дані в позику кошти, при умові повної суспільної безпеки».

Заробітна плата, на думку У.Петті це вартість праці. Вчений займався трьома аспектами грошей: обрізка монети, законодавча зміна вартості монет, визначення грошей необхідних для обороту. Він виступив проти біметалізму. У.Петті вважав, що: «Ні держава ні окремі особистсті не в змозі нав’язувати обороту грошей». Він прийшов до висновку, що маса грошей, необхідних для обороту в один відрізок часу, рівна власній сумі цін товарів і середнього числа оборотів грошей. У.Петті першим подав ідею використання банків.

Мислитель вважав, що багатство це сукупність всіх матеріальних благ, створених працею. При аналізі капіталу вчений перейшов від торгівельного до промислового, але намагався виразити його в грошах. Вчений математичновизначив національне багатство та національний прибуток. Він заперечував участь торговлі і торгового капіталу в створенні національного багатства. У.Петті увійшов в історію економічної думки як родоначальник класичної політичної економії.

П’єр Лепезан де Буагільбер(1646-1714) - родоначальник класичної політекономії у Франції. Як і засновник подібної школи економічної думки в Англії У.Петті, він не був професійним вченим - економістом. Вихідець з норманської сім’ї дворян П.Буагільбер, як і його батко, отримав юридичну освіту. Після одержання освіти мислитель спочатку займався літературною діяльністю. В 31 рік йому було надано адміністративну посаду судді в Нормандії. Через 12 років його професійні успіхи дозволили йому зайняти доходну і впливову посаду генерального начальника судібного округу Руана. На посту головного судді міста, в функції якого в ті часи входило загальномуніципальне управління, включаючи поліцейське управління, П.Буагільбер залишався на протязі 25 років, тобто майже до кінця життя, і лише за два місяці до смерті передав цю посаду старшому сину.

Гострий розум, високе громадське становище викликали інтерес П.Буагільбера до економічних проблем країни, спонукали розібратися в причинах низького рівня життя в провінціях Франції на рубежі XVII-XVIIIст. Свої перші реформаторські (антимеркантилістські) думки він опублікував у віці 50 років анонімно. В 1696р. вийшла його перша книга «Докладне описання стану Франції, причини падіння її добробуту та прості способи відновлення, або Як за один місяць дістати королю всі гроші, які йому потрібні, та збагатити все населення». Перша книга П.Буагільбера залишилась поза увагою, незважаючи на її гостру критику економічної політики меркантилізму, лідером якої в той період був міністр фінансів при королю Людовіку XIV Жан Батіст Кольбер. Останній сприяючи державній протекції по розширенню сітки мануфактур (в тому числі привілейованих королівських мануфактур, які отримували урядові субсидії), узаконив положення згідно якого держава сприяла експорту французьких товарів при обмеженні ввозу в країну імпортних товарів, обкладення непомірно високими податками сільськогосподарське виробництво, що негативно відображалось як на рівні промислового виробництва, так і національного господарства в цілому.

Пошук шляхів подолання негативних обставин в економіці став головним завданням і в наступних творах П.Буагільбера, опублікованих на початку XVIIIст. В них, як і раніше, він продовжував критику меркантилізму, обгрунтовував необхідність реформ, найбільше приділяючи увагу проблемам розвитку сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання та багатства держави. Зауважу, що аналогічний тенденційний підхід зберігся в економічній думці Франції аж до початку другої половини XVIII століття, коли тут процвітав фізіократизм, який пропагував вирішальну роль в соціально-економічному розвитку суспільства фермерського способу сільськогосподарського виробництва.

В 1707 р. ним було опубліковано свій оновлений реформаторський твір в двох томах під назвою «Звинувачення Франції». За різку критику на адресу уряду книга була заборонена. Але, невгамовний провінційний суддя тричі перевидав її майже повністю вийнявши з її змісту випади проти уряду, залишивши не стільки докази, скільки вмовляння і заклинання про необхідність проведення економічних реформ.

Згодом Буагільбер пише ще декілька теоретичних економічних досліджень: «Трактат про природу, виробництво та користь зерна», «Роздуми про природу грошей, багатства та податків», та «Дослідження про рідкість грошей». У цих працях вчений вороже ставиться до менкартилізму.

Головною причиною занепаду народного господарства він вважав політику Кольбертизму. Мислитель захищав інтереси сільського господарства. Виступав за відміну заборони на вивіз хліба. Вчений негативно відносився до заохочення з боку королівської влади розвитку промисловості. Буагільбер аналізував податкову систему, пропонував реформувати її. Підкреслював, що потрібні лише ті податки,які сприяють розвитку госопдарства. Він економічні закономірності шукав не в сфері обігу, а в сфері матеріального виробництва, основою якого вважав сільсіке господарство.

Видатний вчений виступав за економічну свободу. Багатством вважав не гроші, а реальне багатство у вигляді товарів. Він разом з Петті був родоначальником трудової теорії вартості. Мислитель вивів положення, що істинна вартість товару це є праця, закладена в нього, а міра вартості - це робочий час. Економічне життя суспільства, на думку вченого, проходить через обмін продуктами праці. Науковець показував, що розподіл праці та її спеціалізація є рушійною силою прогресу. П.Буагільбер стверджував, що кожне ремесло повинно прогодувати свого майстра. На його думку розподіл праці між галузями повинен проходити в результаті вільної конкуренції.

Помилкою Буагільбера було те, що він змішував працю, втілену в товарі, з природною діяльністю людини. Він не розумів двоїстого характеру праці. Ціллю товарного виробництва помилково вважав лише споживання. Він не розумів самої природи товарного виробництва, а це не дало йому можливість правильно охарактеризувати гроші та їх функції. Вчений вважав, що гроші безперестанно повинні знаходитися у русі, тільки вони зупиняться - все загинуло. П.Буагільбер визнавав лише єдину їх функцію - засобу обміну.

Характерно, що більш ніж через 100 років французькі екномісти-соціологи С.Сисмонді та П.Прудон, які відкинули багато положень класичної школи політичної економії, солідаризувались по ряду ідей своїх реформаторських програм з П.Буагільбером. Так, С.Сисмонді, також співчував бідним верствам суспільства. П.Прудон виступав як за вдміну грошей, так і за інші реформаторські ідеї, склад яких був на кордоні між утопією і анархією.