Резюме:

0. На феодальному Сході економічна думка продовжувала традиції своїх попередників. В центрі уваги залишались питання сільськогосподарського виробництва, значення внутрішньої і зовнішньої торгівлі. У творах арабських економістів, зокрема Ібн - Хальдуна, досліджувались проблеми вартості, ціноутворення, прибутку.

1. У Західній Європі економічна думка простежувала процеси розкладу сусідської общини, зміцнення феодальної власності на землю. Водночас висловлювалась думка про те, що кріпосництво було не завжди і за своїм походженням люди вільні. У поглядах Х.Аквінського важливе місце посідають питання обміну та грошей.

2. В Україні економічна думка виникла за часів Київської Русі. Основні її ідеї відбилися як в народній творчості, так і в світській літературі. Головними джерелами економічної думки того часу були: «Повість временних літ», «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», «Слово о полку Ігоревім». За часів Литовсько-польської доби панівне становище займали ідеї які відстоювали міцність центральної влади і які знайшли відображення у «Литовських статутах», «Уставі про волоки», грамотах про магдебурзьке право.

3. Економічна думка в Московській державі відбивала такі важливі процеси, як боротьба центральної влади проти боярства, а також зміцнення дворянства. Видатними мислителями - економістами того періоду були: Пересвєтов, Еразм, Ордин-Нащокін.

Питання для роздумів та завдання.

1.Довести, що розвиток економічної думки на сході був наступним щаблем у розвитку економічної науки.

2.Що спільного і чим відрізняються економічні погляди середньовічного Китаю і арабських країн ?

3.Дати характеристику економічних ідей середньовічної Західної Європи. Що нового в економічну теорію внесли західноєвропейські мислителі та вчені ?

4.Показати, як розвивалася економічна думка в Україні. Які процеси вона відбивала ? Які нові ідеї були вироблені нею ?

5. Дайте характеристику економічних поглядів у Російській державі ХVІ—ХVІІ ст.

Тема 4. Економічні погляди періоду пізнього феодалізму та зародження капіталістичних відносин Вивчивши цю тему, ви будете знати:

• як відбувалося зародження ідей соцалізму-утопізму і якими були економічні погляди перших соціалістів-утопістів;

• як проходили генезис та еволюція меркантилізму та які характерні риси мав ранній та пізній меркантилізм;

• які особливості мав меркантилізм в різних країнах.

ХІV-ХVІІ ст. — період розкладу феодалізму й генезису капіталізму в Західній Європі. Це спричинялося, декількома обставинами. По-перше, в ХV-ХVІ ст. були зроблені великі географічні відкриття, іспанські та португальські мореплавці почали ввозити золото в Європу, що сприяло швидшому розвитку товарно-грошових відносин. По-друге, починається ера первісного нагромадження капіталу. Вона характеризувалася жорстокою експлуатацією та зубожінням великої маси безпосередніх виробників. В Англії, наприклад, здійснювалася політика огороджування, про яку говорилося, що «вівці з'їли людей». Дійсно, нове дворянство зганяло селян із землі, її огороджували й перетворювали на пасовища для овець. В країні з'явилася маса людей без роботи і притулку, проти них уряд застосовував жорстокі міри покарання, аж до страти на ешафоті. Це, зрозуміло, викликало обурення не тільки серед знедолених, а й деяких мислителів того часу. В Європі тоді відбувався Ренесанс, і пробудився великий інтерес до античної культури. Тому нерідко тогочасні мислителі зверталися до проектів державного устрою, запропонованих ще Платоном, реанімували соціально-економічні концепції раннього християнства й деяких вчень середньовічних єретиків.

Погляди ряду мислителів ХVІ-ХVІІ ст. мали соціалістично-утопічний характер і зародилися передусім у тих країнах, де прискорився процес зубожіння селянства, посилювалася боротьба народних мас проти феодалів, відбувалася Реформація. На той же час розвиток товарно-грошових відносин викликав появу нових економічних поглядів, що зіграли значну роль в обгрунтуванні теоретичних засад нових господарських відносин.

Зародження утопічного соціалізму. Одним із перших представників утопічного соціалізму можна вважати керівника селянської війни в Німеччині Томаса Мюнцера (бл. 1490-1525). Він спочатку виступив проти засилля католицької церкви разом з Мартіном Лютером, але мирна проповідь лютеранства його не влаштовувала. Т.Мюнцер став вождем плебейсько-революційного напрямку Реформації. В своїх проповідях він критикував феодальний лад і закликав до революції.

Його економічні погляди були нерозривно пов'язані з критикою феодального ладу і гнобителів народу, а також із закликом до перетворення цього несправедливого суспільства революційним шляхом. Соціальним ідеалом Т.Мюнцера було безкласове суспільство, засноване на принципах рівності, справедливості, відсутності експлуатації, де все, і майно, і праця людей є надбанням усіх членів комуністичних общин.

Початок утопічного соціалізму пов'язують з ім'ям Томаса Мора (1478-1535). Цей англійський лорд-канцлер був стра чений за вироком суду як державний зло чинець - зрадник, бо його книга «Утопія», видрукована у 1516 р., стала першим ударом, якого завдав буржуазній державі, що формувалася у той час, її власний найкрупніший чиновник. Наприкінці 1960 р. перший соціаліст-утопіст був канонізований католицькою церквою, тобто введений у ранг святих.

Т.Мор виступив з критикою політики огороджування і вважав, що коренем усіх суспільних негараздів є приватна власність і гроші. Виникнення приватної власності він пов'язував лише з дурними нахилами людей.

Англійський соціаліст-утопіст створив у своїй книзі фантастичне ідеальне суспільство на вигаданому ним острові Утопія. За своїм державним ладом ця країна була ближче до республіки, ніж до монархії. Тут немає приватної власності, а про дукти харчування й ремісничі вироби утопійці одержують безкоштовно на міських ринках. Працюють тут люди по 6 годин на добу, решту часу віддають заняттям науками. В Утопії при владі стоять спеціально вибрані люди - сифогранти, які контролюють, чи корисними справами зайняті громадяни. Бідних і багатих у цій країні нема, зате тут накопичено чималий надлишок матеріальних благ. Але цей добробут створюється не тільки працею утопійців, а й руками рабів. Так, саме рабів, бо за кожне з ганебних діянь громадянин обертався у рабство, причому «обходження з рабами, що походили від самих утопійців, більш суворе», ніж, на приклад, «з військовополоненими, взятими в бою». Що до своїх, то, «за думкою утопійців, ярмо рабства є достатньо суворим для злочинців і більш корисним для держави, ніж поспішити вбити винних і зразу ж усунути їх».

У державі Утопія існувало чимало міст. Але всі вони одноманітні, городяни там пожиттєво закріплені за кожним із міст. Якщо ж «у кого з'явиться бажання побачитися з другом із іншого міста або просто подивитися на саму місцевість, то такі особи легко одержують дозвіл від своїх сифогрантів і траниборів» (начальників). Але горе тому, хто наважиться зробити це за власним почином. Якщо він і захоче самоправно відлучитися вдруге, то буде обернений у рабство.

На острові Утопія була проголошена свобода совісті, але водночас цар Утоп (який, до речі, обирався на свою посаду довічно) ополчався проти атеїстів, не визнаючи їх за людей. Більше того, їм зборонялося на людях відстоювати у диспутах свої погляди. Т.Мор, розселивши усіх жителів вигаданої ним держави по містах, зобов'язав їх лише час від часу відправлятися на два роки в село, «щоб нікому не доводилося проти волі занадто довго вести суворе життя». Але робочих рук на полях могло не вистачити. Тому, коли наступає «день збирання врожаю, то філархи землеробів повідомляли міські власті, яку кількість городян треба їм надіслати», щоб покінчити із справами. Зате присадибні ділянки утопійці ціцінують високо, у цьому відношенні старанність їх розпалюється не лише задоволенням, але й взаємним змаганням вулиць, хто краще виростить свій сад.

Не залишив поза увагою Т.Мор і питання про керівників Утопії. Вони порівняно з простими громадянами мали ряд привілеїв.

Основні ідеї утопічного соціалізму сприйняв близько до серця італійський філософ і монах - домініканець Томазо Кампанелла (1568-1639). Багато в чому він був згоден із своїм попередником, зокрема з ідеями про приватну власність і неробство експлуататорів. У книзі «Місто Сонця» (1623) Кампанелла описав державний лад соляріїв, які буцімто жили на острові Тапробан. Усі виборні посади у Місті Сонця мають певний термін, але «четверо вищих незмінні». На виборах ніхто не виступає як співшукач, що звичайно прийнято (в демократичних республіках - авт.), а пропонується на раді посадовими особами. Один з персонажів книги, Морехід, який розповідає про місто соляріїв, стверджує, що справедливо, коли на чолі цієї держави стоїть найрозумніший, наймудріший, той, хто все знає, та ін., той, кому Кампанелла навіть імені гідного підшукати не зумів, поз начивши його через символ «О» (генсек по-нашому).

У зв'язку з тим, що у Місті Сонця немає приватної власності, усі солярії, як і утопійці, їдять за спільним столом, але не одне й теж, бо начальники одержують більші й кращі шматки. І якщо від щедрот своїх вони підкидають щось молоді, яка прислуговує старшим, тобто тим, кому вже виповнилося сорок років, то відчувають щастя. Молодих людей автор розподіляє за здібностями й талановитих залишає у місті, а менш здібних відправляє у село на польові роботи. Всі мешканці Міста Сонця повинні дотримуватися лише дозволених поглядів і занять. Тут переслідують шахістів за їх неординарне мислення. Тут же під загрозою смерті регламентують і колір одягу, і висоту підборів, і навіть вибір партнера для на родження дітей. У цих заборонах нема ніякої аналогії. Аналогія — у самих заборонах. Роби, як я, як усі, як заповідано. І не соромно бути соглядаєм, доносити державі про все, що почув.

Цікаво те, що ці концепції взяті з дохристиянських і навіть доісторичних часів. Звідти ж іде і ідея рівності. Її підказують і прикрашають ремінісценції дитинства: батьки однаково люблять усіх своїх дітей, а для дітей підпорядкування своїм батькам природньо. Спільна власність стирає суперечки між дітьми, а забезпечення добробуту не їх турбота. Чим не рай? Його можна продовжити й на зрілі роки, якщо відмовитися від матеріальних притязань, жити в пустелі, або годуватися від милостині, присвячуючи себе Богу. Для Бога - усі люди рівні, вони його діти, усім знайдеться місце за столом його «іудею і римлянину». А бідність урівнює в усьому останньому.

Але в екстремальних ситуаціях цей ідеал досягається без усякого насильства і не в ім’я бога. Ті, хто штурмує в одній зв’язці неприступну вершину ділять житло і хліб порівну не дивлячись на те, що зробив кожний. І перед військовим братерством відступають станові і майнові відмінності. Ізраїльські сільгоспкомунни (кібуци) уціліли саме тому, що вирішували завдання на виживання у найважчих природних умовах і у ворожому середовищі. Їхня пряма попередниця російська община в якійсь мірі служила цій же меті. Спільна власність була притамана і спарстанському суспільству, яке паразитувало на праці ілотів - рабів, і монастирському подвір’ю. Нове суспільство Мор наділив спільною власністю. Будучи кришталево чесною людиною Мор не міг не порушити питання, а на які кошти воно існуватиме. Він вже тоді плекав надію на науково-технічний прогрес і центральне планування, але в той же час мав сумнів що до життєздатності створеного у своїй книзі суспільства і не міг приховати цього. В діалозі з розповідачем, який побував в Утопії ми зустрічаємо таке: «...Мені здається, що ніколи не можна жити заможно там, де все суспільне. Яким чином можна одержати достаток продуктів, якщо кожний буде ухилятися від роботи, бо його до цього не примушує розрахунок на власний прибуток, а з іншого боку, тверда надія на чужу працю дає можливість лінуватися? А коли людей буде підштовхувати нестача в продуктах, ніякий закон не зможе захищати, як особисту власність, придбане кожним, чи не страждатимуть тоді люди від постійних кровопролить та безчинств? І це здійсниться тим більше, бо зникне всяка повага до властей, ми не можемо навіть собі уявити, яке місце знайдеться для них у таких людей, між котрими нема ніякої відмінності.

Багато з рис ідеальних скспільств Т.Мора і Т.Кампанелли було запозичено классиками марксизму-ленінізму і перетворено у практику в СРСР. Це система ГУЛАГу, і привілеї партії та радянської номенклатури, і примусова праця городян на колгоспних ланах під час сівби та зборів врожаю, і безмежна влада генсека ЦККПРС. Такий соціалізм ніс горе і поневіряння радянським народам. Німецький «залізний канцлер» О.Бісмарк колись порадив будувати комунізм лише у тій країні, якої не шкода. На жаль на 1/16 планети було зроблено соціалістичний експеримент, який привів й Україну до тяжкого економічного становища, побороти яке надзвичайно важко.

У XVII ст. перемога буржуазної революції в Англії спричинила до подальшого розвитку соціально-політичної та економічної думки, що захищала інтереси найчисельнішого прошарку суспільства - дрібної буржуазії.

Джон Лільберн (1614 - 1657), та його прихильники - левеллери засуджували абсолютизм, пропагували принцип свободи і рівноправності кожної людини, виступали за республіканську форму правління, широкі податкові і політичні реформи, за збереження і зміцнення приватної власності. На більш крайніх позиціях знаходився Джерард Уінстенлі (1609 - 1652), який очолив рух диггерів (копачів). Вони, будучи найбільш радикальним крилом левеллерів, виступали з закликом про спільність і доступність землі для всіх, хто хоче її обробляти. Восени 1649 р. диггери почали спільно обробляти незасієні землі в приході Кобхем графства Серрей. Але їх колонія проіснувала всього рік і була знищена властями і місцевими лендлордами.

У 1651 - 1652 рр. вийшла праця Д.Уінстенлі «Закон свободи», де він сформулював утопічний проект майбутньої республіки. Там забезпечувалось право користування землею людям, що живуть окремими родинами, які повинні отримувати все безкоштовно з громадських складів, бо кожна людина може наповнити своє житло, як вона побажає, а жебраків і нероб не буде, а землеробська та реміснича праця буде виконуватися юнацтвом і особами, що позбавлені волі.

Економічні ідеї меркантилізму. Меркантилізм як економічне вчення був своєрідною реакціею на розклад феодального способу виробництва і розвиток капіталістичних товарно ­грошових відносин. Натуральне господарство поступається виробництву на ринок. Найважливішою ознакою багатства як приватного, так і національного стають гроші. Вони ж перетворюються на головний об'ект економічної увагипізнього середньовіччя. Грішми починае вимірюватися і сила держави. Від кількості і стабільності грошового обертання залежало стійке становище господарського життя виробників – селян, ремесників, дрібних і оптових торговців.

В XIV – XVст. у Західній Європі грошей було обмаль, усього 2 тис. тон золота і 20 тис. тон срібла, відповідно по 30 і 300 г. на кожну людину. Це стримувало виробництво на ринок і негативно відбивалося на доходах держав. Нарешті, в пізнє середньовіччя швидко набуває впливу і розвивається лихварський і купецький капітал, джерелом зростання яких була сфера обертання.

На основі узагальнення цих економічних процесів у основних країнах Європи на початку XVст. склалося вчення меркантилізму. Меркантилізм в цілому характерезується такими рисами: а) гроші розглядаються як абсолютна форма багатства; б) предметом дослідження є майже виключно сфера обертання; в) накопичення багатства (йдеться тільки про грошову форму) відбувається у вигляді прибутку від зовнішньої торгівлі або безпосередньо через добування благородних металів.

Меркантилізм – (від італ. Mercаnte) не є наукою у повномву розумінні цього слова оскільки не базувався на результатах теоретичного аналізу, а займався лише описом тогочасних економічних явищ і деякі з них класифікував. Внаслідок цього він виявив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу, зокрема ті що стосувалися до сфери обертання як вирішальної умови для накопичення грошей.

Меркантилізм як економічне вчення є обгрунтуванням економічної політики абсолютистської держави. Але в міру розвитку капіталістичних відносин меркантилізм перетворюється на основну економічну доктрину у XVII ст. і набуває визначального впливу на політику. У своєму розвитку меркантилізм пройшов дві стадії: ранній або монетарна система, що виник ще до великих географічних відкриттів і вичерпав себе у середині XVII ст., і пізній, зрілий меркантилізм. Для меркантилізму найбільш характерною була система грошового балансу. Пристрасть до грошової форми нагромадження стала специфічною формою меркантилізму. Хоч ця форма була притаманна усій меркантилістичній системі, у поглядах монетаристів вона виступила особливо яскраво. Монетаризм оріентувався на заборону вивозу грошей, обмеження імпорту; посилення добування золота і срібла, встановлення високого мита на ввіз товарів, зниження позичкового відсотку. Щоб залучити гроші з – за кордону, уряди різних країн нерідко вдавалися до фальсифікації монети, гадаючи, що в результаті обезцінення грошей іноземці за таку ж кількість національної монети зможуть придбати більше товарів і тому будуть зацікавлені обмінювати свої гроші на тубільні. Економічна політика пізнього меркантилізму була системою торгового балансу.

У другій половині XVI ст. ця теорія була більш зрілою і відповідала новим умовам світової торгівлі. Пізні меркантилісти вважали, що головним є не сфера грошового обертання, а торговий обмін. Вони відмовилися від заборони вивозу грошей за кордон, обмеження імпорту іноземних товарів і орієнтування на формування експорту національної продукції, передусім промислової, завоювання ринків ,у тому числі колоніальних. Ідеї зрілого меркантилізму посилено проповідували англійські прихильники цього напряму економічного вчення, які припускали можливість вільного руху позичкового відсотку.

Гроші на їх думку, весь час повинні знаходитись в оберті. Імпорт товарів дозволявся, якщо він не робив торгівельний баланс пасивним. Припускається втручеання держави в економічне життя, але більш обмежене і переважно заохочувальне. Значення теорії «Торгового балансу» полягало в тому, що вона сприяла більш зрілим і ефективним вирішенням економічних проблем первісного нагромадження капіталу і мануфактурного виробництва.

Меркантилісти оперували рядом економічних категорій. Вартість вони зводили лише до тієї форми, в якій продукт виявляється як загальна суспільна праця, як гроші. Меркантилісти вважали, що величина вартості являе собою продукт обміну. Додаткова вартість, згідно їх уяві, мала свій вираз у торговому балансі, що сальдувався грішми, тобто у формі прибутку, який був зумовлений виключно процесом обміну, одержувався за рахунок переважання ціни над вартістю. На їх думку додаткова вартість як прибуток має відносний характер: те, що виграє один, програє інший. Застосовуючи цей вираз, меркантилісти дійшли висновку, що в середині країни ніякого процесу утворення прибутку бути не може. Прибуток виникає лише у стосунках різних країн поміж собою. Надлишок, який країна реалізує по відношенню до іншої, виражаеться в активному торгівельному балансі.

Меркантилістична система як єдине джерело багатства або грошей виділяла світову торгівлю і галузі виробництва, безпосередньо з нею пов’язані.

За мету зовнішньої торгівлі меркантилізм висував приплив з-за кордону золота і срібла. Проте він не залишив поза уваги й процес промислового виробництва, котрий (а це було властиво пізнім меркантилістам) розглядали як передумову процесу обертання, як умову для створення багатства через зовнішню торгівлю.

Не залишили меркантилісти поза увагою й таку економічну категорію як продукт праці. Продуктивною вони вважали лише працю, яка застосовувалася в тих галузях виробництва, де продукти йшли на експорт і давали значно більшу кількість грошей порівняно з тим, що вони коштували. А це означало, що дана країна мала можливість брати участь у привласненні продуктів золотих і срібних рудників інших країн. Меркантилісти спостерігали, що в країнах які володіли рудниками, відбувалося швидке нагромадження багатства в руках національної буржуазії. Там зростання заробітної плати відставало від зростання цін. Зниження заробітної плати спричиняло до підвищення прибутків підприємців. Функцію міри вартості у товарів, що призначалися для споживання у середині країни, виконували золото і срібло з незмінною вартістю, в той час як вартість експортованих товарів вимірювалася за зниженою вартістю благородних металів. Все це було для меркантилістів переконливим мотивом, що праця, застосована у галузях виробництва працюючих на експорт, виступає як праця продуктивна, тобто як така, що створює додаткову вартість.

Отже, меркантилісти стали першими тлумачами буржуазної політекономії. Доречі й сам термін «політекономія» був введений у науковий оборот французським меркантилістом А.Монкретьеєном, який у 1615р. випустив книгу під назвою«Трактат політичної економії». Можна зазначити деякі досягнення меркантилістів у висвітленні економічної теорії, вони визнавали товарні зв’язки передумовою розвитку капіталізму, шукали джерело прибутку, схилялися до аналізу якості сторони виразу вартості (у вигляді мінової вартості), еквівалентної форми товару. Меркантилісти запровадили поняття «національне багатство», яке збагатило економічну думкуXVI-XVIIст. і пізніше широко використовувалося економістами.

Зародження ідей меркантилізму в Англії. В кожній країні меркантилізм як економічна теорія і політика мав свої особливості. В Англії найбільш значними його представниками булиУільям СтаффордіТомас Мен. Стаффорд (1554-1612) був представником раннього меркантилізму. В книзі«Критичний виклад деяких скарг наших співвітчизників»(1581) автор висловлює незадоволення засиллям іноземців у торгівлі і тим, що вони вивозять не товари, а англійську монету. Він вважає що від купівлі іноземних товарів треба утримуватися навіть й тоді, коли вони продаються дешевше ніж купують в Англії. Головний засіб, за думкою Стаффорда, що може сприяти зростанню народного багатства - це протегування вітчизняній промисловості. Економічну політику Англії він розглядає під кутом зору стимулювання збільшення грошових скарбів. Це стосується до прормисловості і означає, що особливу увагу уряд повинен приділяти тим галузям виробництва, що пов’язані із зовнішньою торгівлею.

Крупний купець, один з директорів Ост-Індської компанії Т.Мен (1571-1641) - яскравий представник зрілого меркантилізму, автор теорії торгового балансу. Він під багатством розумів сукупність матеріальних благ, що знаходяться в країні і поділяються на природні ресурси і накопичені продукти праці. Водночас таке визначення багатства поєднується у нього з уявленням про те, що дійсним багатством суспільства є гроші. Томас Мен був прихильником практики переважання вивозу товарів над ввозом і вважав, що тільки це створює багатство країни. Причому зовнішня торгівля повинна збувати товари на вітчизняних кораблях. Він стверджував, що збільшення маси експорту залежить від продуктивності праці ремісників, які потребують захисту з боку держави. Суттєвою думкою теорії торгового балансу у Мена була вимога суворої боротьби з марнотратством, встановлення практики безмитного вивозу товарів, вироблених з іноземної сировини. Англійський меркантиліст вважав, що нагромадження грошей в країні повинно бути результатом їх безперервного руху, коли гроші як грошова частка капіталу здійснюють коловорот Г-Т-Г, що збагачення країни можливе лише в результаті зростання кількості грошей, а це в свою чергу викликає активний торговий баланс. Мен критично ставився до псування державою монети і вважав за необхідне вести торгівлю з віддаленішими країнами, оскільки це є джерелом великих вигід.

Ідеї меркантилізму у Франції. Деякі меркантилістські ідеї у Франції сформулював Жан Боден (1530-1596) у своїх працях«Відповідь на парадокси пана Малестура відносно подорожчання всіх товарів і грошей»(1568) та її продовженні (1578). Автор відкидає середньовічну регламентацію економіки, був за широкий розвиток зовнішньої торгівлі, ухвалював введення системи непрямих податків, засуджував паразитизм феодальної знаті. Наступний французький мислительАнтуан де Монкретьєн(1575-1621) доводив, що купці виконують у державі дуже кори-сну функцію, а в їх прибутку вбачав справедливу платню за діяльність, сповнену небезпеки та ризику. Він, як і інші меркантилісти, звеличував золото, але справедливо зауважував: «Не велика кількість золота і срібла, не кількість перлів і діамантів роблять державу багатою, але наявність речей, необхідних для життя у кого їх більше, у того більше добробуту. Справді, ми стали й багатші золотом, ніж наші батьки, але не заможнішими і не багатшими». Монкретьєн неодноразово висловлювався на захист селянства, вболівав за його гірке матеріальне становище і писав, що єдиний спосіб поліпшення настрою мас і упередження їх революційних виступів є покращення добробуту.

Меркантилізм у Франції зіграв велику роль у розвитку її економіки. Король Генріх IVзаохочував торгівлю. Цю політику продовжував кардиналРішельє. Але розквіт меркантилізму припадає на час діяльностіЖана Батіста Кольбера, який в 1661-1683 рр. створив Ост-Індську компанію, заохочував розвиток королівської промисловості, запровадив протекціоністський митний тариф.

Меркантилізм в Іспанії. В Іспанії проповідником меркантилізму бувМаріанна(1573-1623). Він заявляв, що правитель повинен протегувати торгівлі і землеробству, будівництву мостів і шляхів. У ХVIIIстолітті з’являються прихильники теорії «торгового балансу». Про це свідчить твір придворного короля ФіліпаVХеросимо Устариса«Теорія і практика торгівлі і мореплавства». Автор доводив, що корисною є лише та торгівля котра робить торговий баланс активним, між тим Іспанія витрачає благородних металів на суму 15 млн. песо щорічно.

Видним представником пізнього меркантилізму був Бернандо Уллов, котрий в своїй праці«Відродження іспанської промисловості і торгівлі»віддавав перевагу активній торгівлі, що забезпечувала приплив грошей в країну.

Італійський меркантилізм. Особливістю італійської економічної думки був прояв великого інтересу до кредитно-грошових проблем. Саме банкіри публікували книги з цієїї тематики. Так, банкірГаспаро Скаруффі(1519-1584) написав«Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом»(1579), в якій пропонував скликати міжнародний з’їзд з питань грошового обертання і випуску єдиної монети для всіх країн.

Флорентійський банкір Бернандо Даванзатті(1529-1606) в книзі«Читання про монету»(1582) висловлювався за біметалізм. Він засуджував хаос у грошовому обертанні, пропонував повернутися до безмитного карбування монет і обертання злитків. Клеймо на монеті повинно бути достатньою підставою, щоб гроші ставали мірилом ціни. Розмірковуючи про природу багатства, Даванзатті зауважував, що вона виявляється у речах, а не в золоті. У даному випадку автор розходився з фразеологією меркантилізму.

Монета у Даванзатті порівнювалася з кров’ю організму. Нормальне обертання товарів потребує нормальну кількість грошей.

Більш зрілим вченим пізнього італійського меркантилізму був Антоніо Серра, котрий у памфлеті (1613), спрямованому проти Сантеса, вважав, що недостача грошей у Неаполі пояснюєтся низьким курсом італійської валюти. Автор стверджував, що єдиним засобом збільшення кількості грошей є сприятливий торговий баланс. Розглядаючи способи, що можуть привести до достатку дорогоцінних металів, італійський меркантиліст поділяв їх на два типи: натуральні і штучні. Під натуральними способами він розуміє наявність у власній державі золотих і срібних рудників, а штучні способи Серра розподіляє на специфічні і звичайні. Специфічними є засоби кожної окремої держави. Вони можуть забезпечити державі достаток золота і срібла у результаті вивозу надлишків продуктів сільського господарства, вироблюваних країною, які переважають кількість, необхідну для задоволення її потреб. У числі звичайних засобів, застосованих у будь-якій країні з метою нагромадження дорогоцінних металів, Серра виділяє ремесла, але за умовою, що вироблене ними перевищує потреби країни. Автор віддає перевагу ремеслам перед землеробством. Важливе місце в числі звичайних засобів, необхідних для забезпечення достатку грошей в країні, Серра відводить політиці правителя держави та його особі.

Меркантилізм в Німеччині. В Німеччині з сили об’єктивних причин меркантилізм мав спотворений характер. Все ж деякі загально-прийняті ідеї встановлювалися й там. Його представниками були корольФрідріх II, автор твору«Анти-Макіавелі»(1740),Іоган Бехер, який написав працю«Політичні рохздуми» (1688).

Меркантилізм в Австрії.В Авсрії імператорський секретар-юристПилип Горник(1638-1712) у творі«Австрія понад усе»(1684) пропонує розробляти рудники, обмежувати розкіш і споживання імпортних товарів.

Меркантилізм в Чехії. У Чехії до меркатилістів можна віднестиГинека Монгенталера,Фабіана МаківськогоіЯна Боржека.

Меркантилізм в Сербії.У тодішній Сербії до цього економічного напрямку належали Бенко Кострулич(1406 - 1488) іМатій Влачич(1520-1575).

Російський меркантилізм.В Росії ідеї маркантилізму набули розвитку в ХVІІ-ХVІІІ ст. Деякі його ідеї висловлювалиЮрій КрижаничіА.Л.Ордин-Нащокін.

Важливе місце у практиці російського меркантилізму посідав цар Петро І(1682-1725). Він заохочував розвиток ремесла і торгівлі, здійснював ряд заходів для розвитку сільського господарства, надавав пільги вітчизняній торгівлі.

Посошков(1652-1726) написав твір«Книга про скудість і багатство», який до речі зберігається у Острозькому музеї книги (1724) і призначався для ПетраI. Хоч автор не був знайомий з іноземною економічною літературою, він самотужки дійшов багатьох висновків, близьких до меркантилізму. Посошков - послідовний прихильник будь-якої торгівлі. Для її упорядження потрібно встановлювати тверді та єдині ціни на товари, контролювати хід торгівлі, пропонував він. Російський економіст вважав, що вигідніше торгувати з-за кордоном готовими виробами, ніж сировиною. Ця його думка актуальна для нашої держави й сьогодні. У своїй книзі він говорить про те, що не може бути заможною країна, де будь-якими способами гроші збираються у казну. Лише якщо народ, заможний, то й держава могутня. На відміну від західноєвропейських меркантилістів багатство російський економіст не отожнював лише з грішми, а перед усім - із створенням і збільшенням матеріальних благ.

Ідеї меркантилізму знайшли своє відображення у творах і практичній діяльності Василя Микитовича Татіщева(1686-1750) історика і відомого адміністратора. В записці«Уявлення про купецтво і ремесла»(1748) він вважав, що головним багатством є торгівля, зокрема зовнішня, і підтримував політику активного торгового балансу. У творі«Роздуми про товари, привозні і вивозні Астраханського порту»Татіщев рекомендував стримувати експорт сировини і заохочувати вивіз готових виробів. Він радив також не допускати експорту золота та срібла в злитках, а імпорт їх звільнити від оподаткування.

Ідеї меркантилізму в Україні. Ідеї меркантилізму знайшли поширення серед українських политичних і громадських діячів. Через самостійну економічну діяльність, вважали вони, можна прийти й до незалежності української держави. Ці ідеї поширювалися викладачами і слухачами Києво-Могилянської Академії. Серед викладачів цього учбового закладу були такі визначні вчені, якСтефан Яворський,Феофан Прокопович. Тут навчалися гетьмани І.Виговський, Ю.Хмельницький, І.Самойлович, І.Мазепа, П.Орлик, П.Полуботок.

Твором, в якому знайшли відбиток деякі тогочасні економічні уявлення був «Літопис Самовидця»автор якого точно не з’ясований. Деякі вчені ототожнюють самовидця з «генеральним підскарбієм», а потім зі священником м.СтародубаР.Ракушкою-Романівським(прибл.1622-1703) Автор «Літопису» співчував пригнобленому селянству, гаряче привітав визвольну війну під проводом Б.Хмельницького, яка принесла значний міжнародний авторитет Україні, привітав Переяславські угоди 1654 року, зазначаючи, що вони спричинили до того, що «немалая радость межи народом стала». Самовидець був гарячим прихильником реформ Петра 1, вороже ставився до реакційної боярської опозиції, яка виступала проти економічних і політичних перетворень російського царя.

Одним із найбільш ревних прихильників економічних реформ Петра Iбув Феофан Прокопович (1681-1736). Уродженець Києва, він здобував освіту у місцевій Академії, у польських вищих школах і Римському колегіумі і став однією з освіченіших людей свого часу. З 1716 р. Прокопович живе в Петербурзі, ставши фактично головою православної церкви. Як і сучасні йому меркантилісти, Ф.Прокопович був прихильником активного господарського і торгового балансу. Він вважав, що досягти такого балансу можна лише шляхом безперервного розвитку промисловості, сільського господарства, засобів і шляхів сполучення, а також удосконаленням системи державних органів управління. Він відстоював також необхідність розвитку економічних зв’язків, торгівлі з іншими країнами, однак лише в тому разі, якщо вони відповідали інтересам власної країни.

Говорячи про економічну думку в Україні, неможна не згадати літописи Г.Грабянки іС.Величка. Обидва вони були представниками козацької старшини і доводили закономірність права верхівки козацтва на повне зрівняння з «благородним» російським дворянством. Г.Грабянка зайнявся відновленням геніалогії старшинських верхів давнього часу і намагався довести, що козаки, передусім старшини, походять з аристократичного войовничого і замкнутого стану.

С.Величко більш критично ставиться до джерел, підкреслюючи, що вчений повинен домагатися правдивого викладу подій, бо історію взагалі й історію суспільної думки і господарських відносин зокрема він вважав найважливішою галуззю людського знання.