3.6. Право власності та зобов'язальне право в Законах Хаммурапі

Закони Хаммурапі не містять загального поняття права власності. Та їхній зміст свідчить про те, що існували й охоронялися правом різні форми права власності, зокрема: царська, храмова, общинна, приватна. Об'єктами права власності могли бути: земля, сад, дім, раби й інше майно. Особливий правовий режим був у, так званого, майна

24

"і/Іку". Таке майно (поле, сад, будинок) надавав цар своїм воїнам ш умов їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном "ілку", але не мав права його продати, обміняти, заповідати, оплачу-нати ним борги, використати як викуп з полону тощо. Згідно із Законами X аммурапі, якщо хтось купив поле, сад, дім, волів, овець, подарованих рсдуму, баїруму (тобто воїну) царем, то така купівля вважалася недійсною, продане майно повертається назад воїну, а покупець втрачає заплачене за нього срібло (статті 35-37).

Значна увага приділялася власності на раба. Людина, що вивела Іа міську браму чужого раба чи сховала раба-втікача, засуджувалася до страти (ст. 15). Цирульникові, що видалив рабу тавро, відрізали пальці (ст. 226). За заподіяння шкоди рабові належало сплатити половину, а за вбивство - повну його вартість (ст. 199).

Багато статей (статті 232,241,244,247,254,259 та ін.) присвячені ніхисту приватної власності. Посиленими санкціями захищалася царська власність (статті 6,8 тощо).

Оскільки в Стародавньому Вавилоні існував інтенсивний цивільний обіг, то в Законах Хаммурапі було багато норм, які регулювали зобов'язальні відносини, їхній зміст свідчить І Іро те, що існувало дві основні підстави для виникнення зобов'язань— укладання договору та завдання шкоди. Закони врегульовували І акі види договорів: купівлі-продажу, оренди, позики, міни, найму, поклажі, доручення, перевезення та ін. Усі угоди поділялися на дві групи:

1. пов'язані з відчуженням речі (купівля-продаж, дарування, спадок тощо), які вимагали обов'язкового дотримування певних І Іравил (письмова форма, клятва, свідчення свідків тощо);

1. без відчуження речі.

Збірник Законів містив також ознаки неякісних угод, зокрема, суперечливість їх закону, укладання шляхом обману, шантажу, насилля чи з особами, що мають обмежену дієздатність і право-Ідатність, п'яницями.

Основним засобом забезпечення виконання договірних юбов'язань був заклад, суть якого полягала в тому, що кредитор у разі невиконання договору міг задовольнити свої вимоги за рахунок І.І кладеної речі. Предметом закладу могли бути: золото, срібло, зерно, оудівлі, раби тощо.

Значна кількість постанов Законів Хаммурапі стосується порядку Іа доволення майнових претензій унаслідок завдання шкоди (стат-ІІ53 -60 та ін.).

25

3.7. Шлюбно-сімейні відносини та спадкове право за Законами Хаммурапі

Основна форма шлюбу - моногамія. Та в разі хвороби, без­дітності, нерозсудливої поведінки першої дружини чоловік мігузяти другу. Формою укладення шлюбу був договір між батьками нареченого та нареченої. Якщо не було договору, то не було й шлюбу. Необхідними атрибутами шлюбної угоди був передшлюбний подарунок нареченого сім'ї нареченої. Посаг нареченої залишався її власністю. Викупна плата нареченого батькові нареченої—терха-тум. Жінка у Вавилоні була досить шанованою та мала порівняно незалежне становище. Окрім посагу, дружина розпоряджалася подарунками чоловіка, могла вільно укладати різноманітні договори, купувати й орендувати майно, займатися ремеслом, торгівлею, лихвар­ством. Однак у сім'ї вона мала підлегле щодо чоловіка становище.

Розлучення було вільним лише для чоловіків. Жінка могла розлучитися лише за певних умов (якщо чоловік потрапив у полон, а вдома не було харчів; якщо її чоловік кинув поселення та втік; якщо чоловік постійно зраджував і принижував її) (статті 134-136,142). Дитина в Законах Хаммурапі розглядалася не тільки як суб'єкт, але і як об'єкт права. Вона, наприклад, могла бути предметом закладу (ст. 117). Однак встановлювалася рівність дітей, навіть коли вони походили від рабині. Взаємини батьків і дітей визначалися владою домовласника над дітьми до їхнього повноліття. Батько мав право продати дітей у рабство чи віддати в кабалу.

Спадкування здійснювалося за законом і за заповітам. Спадко­ємцями були один із подружжя, діти, внуки, всиновлені діти, діти від рабині, якщо батько визнав їх своїми. При спадкуванні за законом спадок розподілявся порівну між синами, а дочки отримували свої частки як посаг.