16.3. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському само­державству, проголошувала:

• принцип національного верховенства, згідно з яким нація — це єдине джерело влади;

• непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи, власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

• рівність людей перед законом;

• принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

• відповідальність і підзвітність посадових осіб;

• принцип презумпції невинуватості;

• свободу слова, совісті та преси;

• рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відпо­ відно до їхнього матеріального становища.

Декларація прав людини та громадянина мала величезне револю­ційне значення в боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу, за буржуазне-демократичні права і свободи. Вона зумовила під­несення революційного ентузіазму у Франції, її із захопленням сприйняли передові люди інших країн. Принципи Декларації справили величезний уплив на боротьбу всіх народів Європи проти феодального й абсолютистського гніту.

16.4. Конституція Франції 1791 р.

Конституція 1791 р. - це перша конституція Франції. Вона була

прийнята Установчими зборами 3 вересня 1791 р. та закріплювала основи буржуазної держави, встановлювала як форму державної влади конституційну монархію. Конституція складалася зі Вступу (преамбули), який підтверджував основи Декларації прав людини та громадянина,

123

та семи розділів, поділених на глави. У документі проголошувалися принципи народного суверенітету, рівності всіх перед законом, політичні свободи. Священним і недоторканним визнавалося право власності.

Основні положення Конституції відображали намагання великої буржуазії закріпити своє панування й усунути народні маси від участі в політичному житті. Усі громадяни поділялися на "активних" (які мали право брати участь у виборах) і "пасивних". До перших належали особи, що сплачували прямий податок у розмірі, не меншому за триденну заробітну плату, досягли 25 років і мешкали в одному місці не менше від одного року. Права голосу були позбавлені слуги. Тож до виборів допускалося лише близько 15 % населення Франції. Вибори були дво­ступеневими ("активні" громадяни на первинних зборах мали сі ючатку обирати виборців, а потім уже виборці вибирали депутатів).

Закріплювався принцип розподілу влад. Вища законодавча влада належала однопалатним Національним зборам, до компетенції яких було віднесено законодавство, заснування нових державних посад, верховна фінансова політика, вирішення питань війни та миру. Виконавчу владу здійснювали король і міністр. Королю надавалося право призупиняти затвердження закону, але не більше, ніж двічі (законо­проект, прийнятий Національними зборами втретє, набував сили закону незалежно від згоди короля). Король не мав права розпускати Національні збори. Місцеві органи управління були виборними. Суд оголошувався незалежним від законодавчої та виконавчої влади.

Спеціальні розділи Конституції були присвячені військовим силам держави, порядку встановлення державних податків. Проголошувався миролюбний характер зовнішньої політики. Та дія Конституції не поширювалася на колонії Франції. Конституція фактично діяла до повалення монархії (10 серпня 1792 р.).

16.5. Перша республіка у Франції (10 серп­ня 1792 р. ~ 2 червня 1793 р.)

Улітку 1792 р. у Франції сформувалася складна політична ситуація:

• проти революційної Франції були кинуті об'єднані сили європей­ ських держав, які мали запобігти поширенню революціїв інші країни (Австрія, Пруссія, Іспанія, Голландія, Великобританія та ін.);

» у Франції готувалися контрреволюційні змови, очолювані королів­ським двором Людовика XVI та частиною старого дворянства;

• народні маси, серед яких посилюються антимонархічні настрої, прагнуть поглиблення революційних перетворень.

10 серпня 1792 р. у Парижі спалахнуло збройне повстання, котрим керувала Паризька комуна. Людовика XVI було заарештовано.

124

Панування конституціоналістів закінчилося. Конституція 1791 р. втратила свою силу.

Було оголошено про скликання нового найвищого органу влади-Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, котрим виповнився 21 рік. Такий Конвент відкрився 20 вересня 1792 р. у Парижі. 21 вересня Франція була проголошена республікою, а всю виборну владу переобрано на основі загального виборчого права для чоловіків, старших за 21 рік. До складу Конвенту було обрано 750 депутатів. Праворуч у парламенті за­сідали жирондисти (було близько 200 осіб). Зліва - монтаньяри -"мешканці гори" (100 осіб). "Горою" в Конвенті називали верхні місця, де сиділи найреволюційніше налаштовані депутати. Монтань-ярів називали також якобінцями, позаяк більшість з них перебувала в Якобінському клубі. Цей клуб розміщувався в колишньому приміщенні монахів-домініканців (у Франції вони називались якобінцями). Між "горою" та "жирондою" засідала основна частина депутатів, названих "рівниною", чи іронічно "болотом". Депутатів презирливо іменували "болотними квакушами". Зберігаючи мовчання з більшості гострих питань, ці депутати голосували ш сильніших на певний момент. Перші засідання Конвенту про­ходили в зіткненнях між жирондистами та якобінцями щодо долі короля. Останній був доставлений до Конвенту й допитаний. Його звинуватили в зраді, листуванні з іноземними державами, що воювали проти Франції. Конвент одноголосне (28 осіб утрималося) виніс вердикт: король винен. Ще гостріші суперечки розгорілися при об­говоренні питання про те, якого покарання заслуговує король. Це засідання продовжувалося 37 год, оскільки кожний депутат мав висловити власну думку. Більшістю з перевагою в один голос було прийнято рішення, що король заслуговує смерті. 21 січня 1793 р. короля стратили (гільйотинували).

Жирондисти, котрі отримали більшість на виборах, були проти подальшого розвитку революції. Вони всіма способами стримували її та в 1793 р., подібно до того, як це сталося з конституціоналістами, перетворилися на контрреволюційну силу. У цей же час народні маси продовжували боротьбу за радикальне, демократичне вирішення аграрного питання й остаточне знищення феодальних відносин. По всій країні спалахували повстання селянства та міської бідно; й. Жирондисти відкрито перейшли до реакційного табору і, вступивши на шлях зрадництва, повернули чорою проти народу та революції. 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося збройне повстання народних мас, керованих дрібною буржуазією, - влада перейшла до якобінців.

125