3.8. Злочин і покарання в Законах царя Хаммурапі

Важливе місце в Законах Хаммурапі відведено злочинам і по­каранням. Стосовно загальних понять кримінального права, то вони майже не розкриті. Лише подекуди взято до уваги намір особи, що вчинила злочин, обставини, які виключають, пом'якшують або по­силюють відповідальність. Усі злочини, що згадуються в збірнику, можна поділити на декілька груп:

1. злочини проти особи (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, образа, наклеп);

2. злочини проти власності (пошкодження чи знищення майна, крадіжка, грабіж, розбій);

26

3. злочини проти сім'ї (подружня зрада, розпуста, статеві зносини з близькими родичами);

4. посадові злочини (зловживання службовим становищем);

5) злочини проти правосуддя (неправдиві свідчення, підкуп свідків). Закони Хаммурапі зовсім не згадують про державні та релігійні

злочини. Ідеться лише про приховування осіб, які посягають на держав­ний лад. Законодавець, очевидно, замовчує ці тяжкі злочини тільки тому, що смертна кара за них вважалася справою очевидною.

Мета покарання - це, передусім, залякування, тому покарання були надзвичайно жорстокими. Правопорушника, зазвичай, намагалися не перевиховати, а помститися йому, та, по можливості, відшкодувати збитки потерпілому.

Найвищою мірою покарання була страта, що в Законах царя Хаммурапі згадується понад ЗО разів, її видами було: спалення, втеплення, посадження на палю, повішання, розрізання на частини. Часто згадуються члєноушкоджувальні покарання (відрубування ноги, руки; відрізування носа, вуха, язика тощо). Практикувалося таврування злочинців.

Покаранням також було: обернення в рабство, конфіскація майна, заслання, грошові штрафи, відшкодування збитків.

Багато статей Законів Хаммурапі про покарання базувалися на принципі таліону - "око за око, зуб за зуб". Таліон міг бути звичай­ним (ст. 200), дзеркальним (ст. 230) і символічним (ст. 195). Його застосування відбувалося, коли злочинець і потерпший були рівними. Якщо ж, наприклад, авілум виколов око мушкену, то він сплачував лише грошове відшкодування, а якщо рабу — половину його вартості хазяїну. Загалом покарання (його вид, міра) залежали від кастової належності людини.

3.9. Закони Хаммурапі про судовий процес

У Стародавньому Вавилоні ще не існувало поділу на кримінальний і цивільний процес. Розпочинався процес з ініціативи потерпілого. Сторони мали особисто з'явитися на судовий розгляд. Основними доказами в суді були: клятва, показання свідків, письмові акти тощо. Норми процесуального права вимагали від суддів особистого вивчення та ведення справи. Суддя оцінював показання сторін і свідків за враженням від їхнього голосу, кольору обличчя, жестів, погляду та ін. Застосовувалися ордалії (випробування). Суддя після прийнят­тя рішення по справі не мав права його змінювати. Якщо він це робив, то платив штраф, який у 12 разів перевищував суму позову. Передбачалося судове покарання за неправдиве свідчення.

27

ТЕМА 4

Держава та право Стародавньої Індії

4.1. Виникнення держав у Індії

Індія за розмірами своєї території та кількістю населення вже в далекому минулому, як і сьогодні, належала до однієї з найбільших країн Азії. Перші паростки цивілізації на її території з'являються ще в сиву давнину. На стадії неоліту стали освоюватися долини рік Інд і Ганг. Від найдавніших часів землі Стародавньої Індії заселяли дравіди. Свою основну річку вони називали Синдху, грекам вона була відомою як Індос, звідси й назва країни - Індія. У середині III тис. до Р. X. тут з'являється приватна власність, раби-полонені, розпочинається роз­шарування вільних общинників, що зумовлює значні зміни в житті людей. Прагнення до збагачення стає одним з визначальних у їхній діяльності. Гонитва за чужим добром спричиняє війни між сусідніми общинами та племенами, утворення соціальної верхівки, що починає протистояти масі вільних общинників. Зароджується особлива організа­ція управління - військова демократія, основними елементами якої були народні збори чоловіків-воїнів, ради родових старійшин і військові вожді (раджани), це, фактично, зародки державної влади.

У процесі становлення державності відбувається піднесення військових вождів, які, поряд з військовими обов'язками, поступово привласнюють і господарські функції. Раджани вирізнялися багатством, мали право "карати тих, хто заслуговує кари, та підтримувати тих, хто заслуговує підтримки". Посада такого вождя стає спадковою. Навколо нього формувався державний апарат управління, тоді як народні збори та рада родових старійшин відходять на другий план. До такого державного апарату управління належали найближчі родичі й особисті слуги правителя.

Поступово формується і другий важливий елемент державності -розподіл населення за територіальною ознакою.

УІІІ-ІІ тисячоліттях до Р. X. у долині Інду виникає та розвивається культура Мохенджо-Даро і Хараппі, що вже знала державну владу. Однак у середині II тис. до Р. X. ця культура зникає. У ХШ-ХІІ сто­літтях до Р. X. розпочинається новий етап в історії Індії, пов'язаний з проникненням на її територію племен аріїв.

До VI ст. до Р. X. Індія поділялася на багато держав (більшість з них були монархіями, але існували й олігархічні республіки). Тільки в басейні Гангу нараховувалося 16 державних утворень. Одне з них — Магадха - з VI ст. до Р. X. швидко зміцнювалося та розширювалося. Його цар Бімбісара (543-491 рр. до Р. X.) заволодів гирлом Ганга 28

та дійшов до Бенгальської затоки, а його спадкоємці додають до своїх володінь увесь басейн цієї "священної" річки та довколишню місцевість.

У західній Індії роздроблення збереглося довше. Це полегшило (ахоплення Ахемеїдів, а пізніше й Олександра Македонського, котрий ча два роки (327-325 рр. до Р. X.) заволодів усією західною Індією та спустився до гирла Інду.

Греко-македонське панування на берегах Інду було нетривалим. Широкий народний рух проти західних завойовників очолив видатний і І Ідійський діяч Чандрагупта. Йому вдалося усунути царя Магадхи-Дхана Нанду (317р. до Р. X.), витіснити з долини Інду греко-македонські гарнізони та, об'єднавши всю Північну Індію, створити могутню державу Маур'я зі столицею в м. Паталіпутра. Скориставшись із супере­чок між спадкоємцями Олександра Македонського, що не могли мирно поділити між собою його державу, Чандрагупта уклав союз із одним з них - Селевком - і приєднав гірські місцевості біля долини 11 Іду (у межах сучасних Афганістану та Белуджистану).

Завойовницька політика продовжувалась і за послідовників ¹ Іандрагупти, особливо при його онукові Ашокі (268-231 рр. до Р. X.), який приєднав царство Калінга в південній Індії. Так утворилася иеличезна держава Маур'я, що охоплювала майже всю Індію, окрім І Іайпівденнішої окраїни.