18.3. Реформа державного ладу

Імператор Японії Муцухіто, що прийшов до влади в результаті реставрації Мейдзі, у своїй клятві в квітні 1869 р. пообіцяв створити широкі збори й усі державні справи вирішувати беручи до уваги громадську думку. Незабаром були створені дві палати: верхня (з представників феодальної аристократії) та нижня (із самураїв і буржуазних елементів). Та вже в 1873 р. через гальмування реформи самурайську палату було ліквідовано. Наприкінці 70-х рр. XIX ст. опозиційні течії (рух за свободу та народні права) й утворені політичні партії (Ліберальна партія (Дзіюто), Партія конституційних реформ та ін.) вимагають уведення парламентських форм правління, політичних свобод і місцевого самоврядування.

У1881 р. імператор видав указ, в якому обіцяв увести парламент­ське правління в 23-й рік Мейдзі (1890 р.). З огляду на перспективу

150

введення такого правління, в 1885 р. за європейським зразком створюється Кабінет Міністрів (особлива роль в якому відводиться його голові - міністру-президенту). У 1886 р. відновляється дорадчий орган при імператорі - Таємна рада (спеціальним завданням якої було затвердження проекту конституції); запроваджується екзаменаційна система призначення на посади чиновників. У1888 р. здійснено нову адміністративну реформу (в кожній префектурі створено виборні органи управління з функціями та підпорядкова­ністю міністерству внутрішніх справ). Уведено нові титули знатності (князів, маркізів, графів, баронів, віконтів).

З відомих юристів і державних діячів створюється конституційна комісія на чолі з графом Іто, що направляться в Європу для ознайом­лення з констиіуційним досвідом провідних європейських держав. Після восьми років роботи комісія подала на затвердження імператорові Конституцію Японії, за основу якої було взято Конституційну хартію Пруссії 1850 р. Та, обговорюючи цей проект, правлячі кола Японії визнали її ліберальною й до проекту конституцій були внесені доповнення, що закріплювали особливий статус імператора та необмеженість його влади. 11 лютого 1889 р. імператор офіційно "подарував" підданим Конституцію, що з 1 квітня 1890р. набувала чинності.

18.4. Конституція Японії 1889 р.

Уведена в дію з 1 квітня 1890 р. (обнародувана 11 лютого 1889 р.) Конституція Японії складалася із 7 розділів, які об'єднували 76 статей. Згідно з нею, органами державної влади в Японії були імператор, Кабінет Міністрів, Таємна рада та двопалатний Парламент. Уся повнота влади в країні належала імператорові, особа якого про­голошувалася священною та недоторканною, а правляча імператор­ська династія - вічною. Він був главою держави: здійснював законодавчу владу (разом із Парламентом), затверджував закони, приписував їх виконання; скликав, відкривав і закривав Парламент, а в разі потреби відстрочував його засідання та розпускав Палату депутатів; призначав і звільняв усіх посадовців, був верховним командувачем армії та флоту, оголошував війну, укладав мир, надавав дворянство, чини, ордени тощо.

Парламент складався з двох палат: Палати перів (призначені імператором на сім років члени його родини, носії дворянських титулів, інші особи) та Палати депутатів (обиралася народом на чотири роки, віковий ценз — 25 років, майновий ценз — сплата прямих податків у розмірі 15 ієн). Формою роботи Парламенту були щорічні сесії тривалістю в три місяці.

151