1.4. Зв'язок історії держави і права зарубіжних країн з іншими дисциплінами

Історія держави і права зарубіжних країн тісно пов'язана з такими дисциплінами: політологія, історія політичних і правових учень, історія держави і права України, теорія держави та права, державне право зарубіжних країн, галузеві юридичні дисципліни. Наприклад, історія держави і права зарубіжних країн разом з теорією держави та права досліджують виникнення держави і права й основні етапи їхнього розвитку. Відмінність між ними полягає в тому, що теорія держави та права, вивчаючи закономірності різних типів держави і права й відпо­відних їм правових систем, абстрагується від конкретних держав. Історія ж держави і права зарубіжних країн вивчає не тільки закономірності, але й особливості виникнення та розвитку державно-правових інститутів

13

у конкретно-історичних умовах певної країни. Історія держави і права зарубіжних країн, як й історія держави та права України, вивчає виник­нення й розвиток держави та права від найдавніших часів і до сьогодення, але не в Україні, а за межами її кордонів. Історія держави і права зарубіж­них країн тісно пов'язана з галузевими юридичними дисциплінами країн світу, історію держави та права котрих вона вивчає. Та, на відміну від галузевих дисциплін, які основну свою увагу зосереджують на вивченні принципів та інститутів сучасного чинного законодавства, конкретних нормативних актів, на практиці їх застосування, історія держави і права зарубіжних країн вивчає розвиток державно-правових явищ у їхній цілісності, єдності, взаємозв'язку та взаємозалежності.

1.5. Джерела та періодизація історії держави і права зарубіжних країн

До джерел історії держави і права зарубіжних країн належать:

• пам'ятки права певної епохи чи країни-закони, кодекси, конститу­ ції, інші офіційні документи (ЗакониХаммурапі (XVIII ст. до Р. X.); Закони XII таблиць (V ст. до Р. X.); Закони Ману (І І ст. до Р. X. — І ст.) тощо);

• історичні трактати, археологічні дані, що певною мірою роз­ кривають процеси виникнення та розвитку держави і права;

• конкретні наукові, публіцистичні дослідження вчених Англії, Німеччини, Франції, Росії та інших країн, присвячені загальним чи окремим проблемам держави та права різних країн світу.

Історія держави і права зарубіжних країн вивчає виникнення та розвиток державно-правових інститутів певних країн хронологічно в межах чотирьох основних періодів:

1. Стародавнього світу (IV тис. до Р. X. - V ст.);

2. Середніх віків (V ст. - середина XVII ст.);

3. Нового часу (середина XVII - початок XX століть);

4. Новітнього часу (ХХ-ХХІ століття).

ТЕМА 2

Держава і право Стародавнього Єгипту

2.1. Виникнення, періодизація та суспільний лад Стародавнього Єгипту

Вважається, що назва "Єгипет" має грецьке походження й колись означала одну з місцевих назв м. Мемфіс "Хеткаптах" ("Фортеця 14

духа Птаха") та вимовлялось як "Хікупта". Самі ж єгиптяни називали свою країну "Кемет" ("Чорна"), протиставляючи її таким чином "червоній" пустелі. Держава виникає навколо Нілу й бере початок від IV тис. до Р. X., коли розпочинається розпад родового ладу, виділення родової знаті, перетворення племінних вождів на царів. Формування класів вело до утворення примітивних державних утворень (номів). На середину IV тис. до Р. X. їх нараховувалося близько 40. Між ними часто виникали війни за землю, худобу, рабів. Під час цієї боротьби, що призводила до підкорення слабкіших номів сильнішим, утворю­ються два царства - Північне та Південне (Нижній і Верхній Єгипет), з центрами в Буто й Ієраконполі. Остаточно Єгипет був об'єднаний близько 3000 р. до Р. X. царем Півдня - Менесом, який захопив Нижній Єгипет і заснував фортецю Мемфіс, що стала згодом столицею Єгипту. Країна перетворилася на централізовану східну рабовласницьку деспотію, котра забезпечувала створення загальної для всієї держави системи іригаційних споруд. Єдність проявлялася в необмеженій владі царя-фараона, -проголошеного земним богом. Узвичаїлася періоди­зація історії Стародавнього Єгипту.

1. Період Раннього царства (3000-2800 рр. до Р. X.), характер­ ними рисами якого були:

• початкова стадія класового суспільства;

• подолання сепаратизму місцевих правителів;

— поява єдиної об'єднаної держави.

2. Період Стародавнього царства (2800-2250 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були:

— влада правителя (фараона) стає абсолютною, а держава — централізованою бюрократичною монархією. Фараонові стали підвладними: служби іригації та зрошення, призначення і звільнення посадових осіб, трудові й фінансові повинності, верховний суд, право видавати закони, оголошувати війну;

• влада фараона починає обожнюватися, він проголошується сином бога сонця Ра;

• майже вся стародавня номова знать стає придворною;

• уся країна й усе її населення розглядаються як особиста власність фараона, хоча водночас формуються приватновласницькі відносини; земля, як й інше майно, вже могла вільно відчужуватися;

-утворюється військо, укомплектоване з общинників й іноземців;

- значні витрати на утримання двору, початок будівництва пірамід, які призводять до виснаження ресурсів країни, фінансової кризи та поглиблення сепаратизму, посилення місцевої знаті, між­ усобних війн.

15

3. Період Першого розпаду Єгипту (2250-2050 рр. до Р. X.), відмітними рисами якого були:

-розпаду ХХШ-ХХП століттях до Р. X. Єгипту на дрібні держави, що боролися між собою;

-занепад іригаційної системи, поширення приватної власності, розпад общини;

-розширення прошарку дрібних і середніх власників, які стають одноособовими власниками рабів;

- розвиток ремесла й торгівлі, а на їх основі й міст, зацікавлених в об'єднанні країни;

-утворення передумов до об'єднання Єгипту та його об'єднання у 2050 р. за Ментухотепа І.

4. Період Середнього царства (2050-1700 рр. до Р. X.), специфіч­ ними рисами якого були: .

— слабкість центральної влади, що проявлялась у частій зміні фараонів;

• міжусобні війни, що припинилися лише за Аменемхета III (1849- 1801 рр. до Р. X.), який придушив номархів і досягнув консолідації, але згодом ситуація знову загострилася;

• посилення експлуатації трудящих мас, що спричинило відкрите повстання в 1750 р. до Р. X.

5. Період Другого розпаду Єгипту (1700-1580 рр. до Р. X.), характерними рисами якого були:

• смути та заворушення;

• подальше ослаблення центральної влади;

— підкорення Єгипту племенами гіксосів (володіли країною близько 110 років);

- вигнання гіксосів з Єгипту фараоном Яхмосом І.

6. Період Нового царства (1580-1070 рр. до Р. X.), специфічними рисами якого були:

— перетворення Єгипту на світову імперію;

• Єгипет стає великою різноплемінною державою;

• продовжується вдосконалення війська;

• посилення ролі храмів, що призвело до зіткнення інтересів жерців і царської влади;

• релігійна реформа Ехнатона;

• загострення внутрішніх суперечностей, ослаблення Єгипту, втрата його північних володінь;

—економічне, політичне та військове послаблення Єгипту внаслідок величезних пожертв храмам, будівництва палаців, фортець тощо;

— перехід влади за Рамсеса XII до рук верховного жерця Амона- Херихора, що, фактично, означало розпад Єгипту.

16

7. Пізній період (ХІ-ІУ століття до Р. X.), визначальними рисами

якого були:

- продовжується розвиток соціально-економічних процесів,

які намітилися в період Нового царства;

- фараони, що правили в цей час, спиралися на знать, жерців

і загони найманців;

- підкорення Єгипту перським царем Камбісом і приєднання

до Перської імперії (525 р. до Р. X.);

• досягнення у 405 р. до Р. X. Єгиптом незалежності;

• підкорення Єгипту в 343 р. персами.

8. Греко-Римський період (332 р. до Р. X. - 395 р. Р. X.), котрий

характеризувався:

• завоюванням Єгипту в 332 р. до Р. X. Олександром Македонським;

• військовим послабленням Єгипту;

• перетворенням Єгипту в ЗО р. до Р. X. на провінцію Римської

імперії;

- розпадом Римської імперії (395 р.) і переходом Єгипту під владу

Східної Римської імперії (Візантії).

Суспільство Стародавнього Єгипту поділялося на дві основні групи: вільні та невільні (раби).