Virtually Human

.. .The Virtual Human promises to be a revolutionary tool. Once biologists get a taste of the advantages to working "in silico", Easterly believes demand will escalate, continually improving the model and encouraging more researchers to use it. Eventually, he says, many scientists will wonder how they ever lived without the Virtual Human.

Perhaps it's for the best that the Virtual Human will be devoid of brain power. As it vomits up new antibiotics, takes a hail of bullets in the chest, and develops a particularly nasty skin cancer, it can do without the added burden of realizing what a rotten day it's having.

29. Перекласти текст, поєднуючи трансформаційний та денотативний методи: New realities?

A hundred years is a suspiciously round number. But if researchers at CERN, the European particle-physics laboratory near Geneva, turn out to be correct, it is exactly the period needed to build a model of how the universe works. Construction began in 1900 with Max Planck's publication of the first incarnation of quantum theory. Since then, and particularly with the development of high-energy particle accelerators in the 1930^s and 1940^s, the structure of matter has been probed in greater and greater detail while theorists have sought to impose order on what has been discovered.

29. Перекласти текст, поєднуючи трансформаційний та денотативний методи: New realities?

.The result of their labors, now known as the standard model, will be complete - bar the odd dotting of "i"s and crossing of "t"s - with the discovery of a particle called the Higgs boson. This would round off the 18-strong menagerie of fundamental, irreducible particles required by the model. (The 17^th, known as the tau neutrino, was announced two months ago by researchers at CERN's American rival, Fermilab.) And over the past few weeks indications have emerged from CERN that the Higgs is indeed a reality.

Варіант вибирається за останньою цифрою залікової книжки.

№ варіанта	№№ питань
1	1, 11, 21
2	2, 12, 22
3	3, 13, 23
4	4, 14, 24
5	5, 15, 25

6	6, 16, 26
7	7, 17, 27
8	8, 18, 28
9	9, 19, 29
10	10, 20, 30

МОДУЛЬ 3. Науково-технічний переклад

Тема 3. Науково-технічний переклад

Навчальний елемент 3.1. Науково-технічний переклад: характеристика та особливості

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про: ^ Основні характеристики науково-технічного перекладу. ^ Особливості науково-технічного перекладу.

Порядок опрацювання навчального елемента

1. Опрацювати теоретичний матеріал.

2. Дати відповіді на питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю наведені в кінці навчального елемента.

3. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці навчального елемента.

Теоретичний матеріал

Розкриваючи специфіку окремого підвиду перекладу, спеціальна теорія перекладу вивчає три ряди факторів, які повинні враховуватися при описі перекладів цього типу. По-перше, сама по собі приналежність оригіналу до особливого функціонального стилю може впливати на характер перекладацького процесу й чекати від перекладача застосування особливих методів і прийомів. По-друге, орієнтованість на подібний оригінал може визначити стилістичні характеристики тексту перекладу, а, отже, і необхідність вибору таких мовних засобів, які характеризують аналогічний функціональний стиль уже в ПМ. І, нарешті, у результаті взаємодії цих двох факторів можуть виявлятися власне перекладацькі особливості, зв'язані як із загальними рисами й розходженнями між мовними ознаками аналогічних функціональних стилів в ІМ і ПМ, так і з особливими умовами й завданнями перекладацького процесу цього типу. Іншими словами, спеціальна теорія перекладу вивчає вплив на процес перекладу мовних особливостей певного функціонального стилю в ІМ, аналогічного йому функціонального стилю в ПМ і взаємодії цих двох мовних явищ.

У рамках кожного функціонального стилю можна виділити деякі мовні особливості, вплив яких на хід і результат процесу перекладу досить значний. Наприклад, у науково- технічному стилі - це лексико-граматичні особливості науково-технічних матеріалів і, у першу чергу, ведуча роль термінології й спеціальної лексики. Крім таких загальних особливостей, у кожній мові функціональний стиль має і специфічні мовні рисами.

Характерними рисами науково-технічного стилю є його інформативність (змістовність), логічність, точність і об'єктивність і, що випливають із цих особливостей ясність і зрозумілість. Окремі тексти, що належать до даного стилю, можуть мати зазначені риси в більшому або меншому обсязі. Однак, у всіх таких текстів виявляється переважне використання мовних засобів, які сприяють задовільненню потреб даної сфери спілкування.

В галузі лексики це, насамперед, використання науково-технічної термінології . спеціальної Термінами називаються слова й словосполучення, що позначають специфічні об'єкти й поняття, якими оперують фахівці певної галузі науки або техніки. Як терміни можуть використовуватися як слова, уживані майже винятково в рамках даного стилю, так і спеціальні значення загальнонародних слів. Такі, наприклад, лексичні одиниці, як соегсіуііу, кегаиторЬопе, кіузігоп, тісгозуп і т.п., широко вживані в текстах по електроніці, важко зустріти за межами науково-технічних матеріалів. У той же час у цих текстах виступають як терміни й такі слова, як деад, дедепегасу, гірріе, горе і ін., що мають добре всім відомі у загальновживаному значенні. Терміни повинні забезпечувати чітку й точну вказівку на реальні об'єкти і явища, встановлювати однозначне розуміння фахівцями переданої інформації. Тому до цього типу слів пред'являються особливі вимоги. Насамперед термін повинен бути точним, тобто мати строго певне значення, що може бути розкрите шляхом логічного визначення, що встановлює місце позначеного терміном поняття в системі понять даної галузі науки або техніки. Якщо якась величина називається зсаіаг (скаляр), то значення цього терміна повинне точно відповідати визначенню поняття (а ^иап^і^у іЬаі Ьаз тадпііиде Ьиі по дігесііоп), що зв'язує його з іншими поняттями, що містяться у визначенні (тадпііиде, дігесііоп) і протиставляє поняттю уесіог (а диапіііу ^ЬісЬ із дезсгіЬед іп іегтз оГ ЬоіЬ тадпііиде апд дігесііоп). Якщо якась деталь оптичного приладу йменується уіе^йпдег (видошукач), то цей термін повинен позначати тільки цю деталь, що виконує певні функції, і ніякі інші частини даного приладу або якого-небудь іншого пристрою. З тих же причин термін повинен бути однозначним і в цьому змісті незалежним від контексту. Інакше кажучи, він повинен мати своє точне значення, зазначене його визначенням, у всіх випадках його вживання в будь-якому тексті, щоб терміном, що користується, не треба було щораз вирішувати, у якому з можливих значень він тут ужитий. Безпосередньо пов'язане з точністю терміна й вимога, щоб кожному поняттю відповідав лише один термін, тобто щоб не було термінів-синонімів зі співпадаючими значеннями. Зрозуміло, що точна ідентифікація об'єктів і понять утруднена, коли те саме йменується по-різному. Термін повинен бути частиною строгої логічної системи. Значення термінів і їхніх визначень повинні підкорятися правилам логічної класифікації, чітко розрізняючи об'єкти й поняття, не допускаючи неясності або суперечливості. І, нарешті, термін повинен бути сугубо об'єктивним найменуванням, позбавленим яких-небудь побічних змістів, що відволікають увагу фахівця, що привносять елемент суб'єктивності. У зв'язку із цим терміну «протипоказані» емоційність, метафоричність, наявність яких- небудь асоціацій і т.п.

Велика увага приділяється систематичності знову створюваних термінів. У багатьох галузях розроблені спеціальні правила утворення термінів для понять або об'єктів певного класу. Так, назви різних видів електронних ламп створюються за аналогією з терміном еіесігоде із зазначенням числа електродів, використовуваних у лампі (діоде, ігіоде, іеігоде, репіоде, Ьеходе, Ьеріоде, еіс.), ряд спеціалізованих електронних пристроїв одержує назви з елементом -ігоп (аддіігоп, сагсіпоігоп, сгуоігоп, ехіігоп, ідпіігоп, кіузігоп, регтаігоп, рЬапіазігоп, ріазтаігоп, ріаііпоігоп, зкіаігоп, іЬугаігоп, еіс.).

Цієй же меті слугує широке використання термінів-словосполучень, які створюються шляхом додавання до терміна, що позначає родове поняття, що конкретизують ознаки з метою одержати видові поняття, безпосередньо пов'язані з вихідними. Такі терміни фактично являють собою згорнуті визначення, що підводять дане поняття під більш загальне і одночасно вказують його специфічну ознаку. У такий спосіб утворюються своєрідні термінологічні гнізда, що охоплюють численні різновиди позначуваного явища. Наприклад, англійський термін ітредапсе, обумовлений як «повний опір у ланцюзі перемінного току» (імпеданс), використовується як основа для ряду термінів, що уточнюють характер опору або ділянки ланцюга, у якому він(опір) існує: Ьіоскед ітредапсе, Ьіазіпд ітредапсе, уесіог ітредапсе, дгіуіпд-роіпі ітредапсе, Геед-роіпі ітредапсе, іприі ітредапсе, зигГасе ітредапсе, еіс. Десятки, а іноді й сотні подібних сполучень створюються на основі таких фундаментальних понять, як «напруга, сила, струм, зусилля» і т.п. Якщо прилад іменується гесііГіег (випрямляч), то будь-які пристрої, що виконують аналогічну функцію, будуть називатися шляхом додавання ознак, що конкретизують термін , до цього терміна (ріаіе- зирріу гесііГіег, агдоп гесііГіег, зііісоп гесііГіег, Ьгідде гесііГіег, ЬаіГ-^ауе гесііГіег, еіс.).

У значній мірі сприяє взаєморозумінню фахівців і широке вживання ними так званої спеціальної технічної лексики, що також становить одну зі специфічних рис науково-технічного стилю. Це - слова й сполучення, що не мають властивостей терміна ідентифікувати поняття й об'єкти в певній області, але вживані майже винятково в даній сфері спілкування, відібрані вузьким колом фахівців, звичні для них, що дозволяють їм не замислюватися над способом висловлення думки, а зосереджуватися на суті справи.

Спеціальна лексика включає всілякі похідні від термінів, слова, використовувані при описі зв'язків і відносин між термінологічно позначеними поняттями і об'єктами, їхніх властивостей і особливостей, а також цілий ряд загальновживаних слів, уживаних однак у строго певних сполученнях і тим самим спеціалізованих. Така лексика звичайно не фіксується в термінологічних словниках, її значення не задаються науковими визначеннями, але вона теж характерна для науково-технічного стилю,не менш ніж терміни. В англійських текстах з електрики, наприклад, іЬе уоііаде із аррііед (порівн. напруга подається), іЬе тадпеііс йеід із зеі ир (порівн. магнітне поле створюється), іЬе зшісЬ із сіозед (ср, перемикач замикається). Дотримання норм уживання спеціальної лексики ставить перед перекладачем особливі завдання при створенні тексту перекладу.

Зрозуміло, що у науково-технічних матеріалах використовується аж ніяк не тільки термінологічна й спеціальна лексика. У них зустрічається велика кількість загальновживаних слів. При перекладі таких лексичних одиниць перекладач науково-технічної літератури стикається з такими ж труднощами й застосовує для їхнього подолання такі ж прийоми, як і його колеги, що працюють в інших галузях. Зустрічаються в науково-технічних матеріалах і лексичні елементи, більше характерні для розмовного стилю, при перекладі яких перекладачеві доводиться зіштовхуватися з необхідністю вибору експресивно- стилістичних варіантів. Науково-технічний виклад виявляється часом аж ніяк не нейтрально- об'єктивним. У лінгвістичних дослідженнях неодноразово відмічались факти використання в наукових статтях здавалося б сторонніх елементів типу:

А іагде рагі оГ іпдизігіаі Атегіса із гизЬіпд іо деі оп іЬе писіеаг Ьапд^адоп.

Саісіит суапатіде Ьаз Ьееп деіііпд а Ьід ріау іп Оегтапу гесепііу.

Виіск Ьаз зіоіеп а тагсЬ оп іЬе гезі оГ іЬе іпдизігу шіЬ а сазі-ігоп У-6 епдіпе.

Очевидно, що для розуміння й перекладу подібних фраз перекладачеві науково- технічної літератури недостатньо мати пізнання в галузі термінології й спеціальної лексики. Як і будь-який перекладач, він повинен добре володіти всіма багатствами мов, з якими йому доводиться мати справу.

Англійські науково-технічні матеріали мають і цілуй низку граматичних особливостей. Звичайно, не існує якої-небудь «науково-технічної граматики». У науково-технічному мовленні використовуються ті ж самі синтаксичні структури й морфологічні форми, як і в інших функціональних стилях. Однак, ряд граматичних явищ зустрічається в даному стилі частіше, ніж в інших, деякі явища, навпаки, зустрічаються в ньому порівняно рідко, інші - використовуються лише з характерним лексичним «наповненням».

Уже найбільш загальні властивості науково-технічного викладу, про які ми говорили вище, не можуть не впливати на синтаксичну структуру висловлення. Так, ми вже відзначали, що для подібних матеріалів особливо характерні визначення понять і опис реальних об'єктів шляхом вказівки на їхні властивості. Це означає широке використання простих двоскладних речень зі складеним присудкам, що складаються з дієслова-зв'язки й іменної частини : ТЬе Ьагп із а ипіі оГ теазиге оГ писіеаг сгозз зесііопз, А Ьгеакдо^п із ап еіесігіс дізсЬагде іЬгоидЬ ап іпзиіаіог, еіс. У якості предикатива часто виступає прикметник або прийменниковий зворот: ТЬе ріре із зіееі, ТЬе зигГасе із соррег, ТЬезе таіегіаіз аге іо^-созі, Сопігоі із Ьу а Гооі зшісЬ, ^іпд де-ісіпд із Ьу дисііпд ехЬаизі Ьеаіед аіг іЬгоидЬ іеадіпд едде дисі.

Подібні структури використовуються і у заперечній формі, де замість звичайного дієслівного заперечення (до поі) нерідко використовується складений присудок, у якому предикативу передує заперечення .

Прихованими визначеннями є й численні атрибутивні групи, які у великій кількості використовуються в науково-технічних матеріалах. Адже назвати прилад а тесЬапісаііу іітед геіау - це однаково, що визначити його як а геіау ^ЬісЬ із тесЬапісаііу іітед. Подібні згорнуті визначення дають можливість указати на всілякі ознаки об'єкта або явища: тедіит- ро^ег зііісоп гесііГіегз, тегсигу-^еііед сопіасі геіау, ореп-іоор оиіриі ітредапсе, еіс. Число визначень у таких сполученнях може бути досить значним. (Порівн.: а діГГегепііаі ргеззиге іуре зресіГіс дгауііу теазигіпд іпзігитепі.)

Прагнення до вказівки на реальні об'єкти, до оперування речами приводить до переваги в англійському науково-технічному стилі іменних структур. Справа не тільки в тому, що в технічних текстах багато назв реальних предметів. Дослідження показали, що в таких текстах номиналізується і опис процесів і дій. Замість того щоб сказати іо сіеап айег іЬе ^еідіпд, фахівець говорить іо до розі-\уеідіпд сіеапіпд; замість ТЬе сопіепіз оГ іЬе іапк аге дізсЬагдед Ьу а ритр перевагу віддають БізсЬатде оГ іЬе сопіепіз оГ іЬе іапк із еГГесіед Ьу а ритр. Знімна кришка в приладі існує не просто для того, щоб його можна було легко чистити й ремонтувати, але Гог еазе оГ таіпіепапсе апд гераіг.

У зв'язку з тим, що функція реального опису дії передається іменником, присудок у реченні стає лише свого роду «оператором» при імені. У науково-технічних текстах відзначається широке вживання таких дієслів-операторів, як еГГесі, аззиге, регГогт, оЬіаіп, ргоуіде, діуе, іпуоіуе, епіаіі, ітріу, гезиіі іп, іеад іо, іо Ье азсгіЬед іо, іо Ье аіігіЬиіед іо, еіс., значення й переклад яких цілком залежить від іменників, що несуть основне значеннєве навантаження в реченні.

Часто відбувається заміна прислівників прийменниково-іменними сполученнями. Так, ассигаіеіу стає шіЬ ассигасу, уегу еазііу - шіЬ іЬе дгеаіезі еазе або іЬе еазу ^ау (Порівн.: іо до зотеіЬіпд іЬе Ьагд ^ау), еіс.

Свідоцтвом усе тої ж антидієслівної тенденції науково-технічного стилю є й широке використання замість дієслів віддієслівних прикметників із прийменниками: іо Ье аііепдапі оп, іо Ье сопдисіуе іо, іо Ье дезігисііуе оГ, іо Ье іпсідепіаі іо, іо Ье гезропзіуе іо, іо Ье іоіегапі оГ, еіс. Порівн.: ТЬіз зузіет із сопдисіуе іо ЬідЬ уоіитеігіс еГГісіепсу. ТЬіз іуре оГ тіхіпд із ойеп іпсідепіаі іо оіЬег зіадез оГ іЬе іпдизігіаі ргосезз, е.д. зіге гедисііоп. Зрозуміло, номінативний характер науково-технічного стилю не означає, що в матеріалах цього стилю повністю відсутні повнозначні дієслова в особистих формах. Без таких дієслів важко собі уявити зв'язний виклад значного обсягу , хоча за деякими підрахунками число дієслівних предикативних форм у науково-технічних текстах удвічі менше, ніж у літературних творах того ж обсягу. У мовознавчих роботах не раз відзначалися такі особливості вживання дієслів у науково- технічному стилі англійської мови, як значна перевага пасивних форм і форм простого теперішнього часу, що, безсумнівно, пов'язане з основними характеристиками й цілями наукового викладу. Особливої уваги перекладача заслуговує широко розповсюджене в спеціальних текстах використання перехідних дієслів у неперехідній формі з пасивним значенням: ТЬезе Гіііегз адарі еазііу іо аиіотаііс ргосеззіпд оГ тапу таіегіаіз. ТЬе зіееі Гогдез ^еіі. ТЬе ипіі тизі іезі Гог адедиаіе шгіпд.

Важлива характеристика англійського науково-технічного стилю, що відбивається у відборі й використанні мовних засобів, полягає також у його прагненні до стислості й компактності викладу, що виражається, зокрема, у досить широкому використанні еліптичних конструкцій. Неправильне розуміння цих конструкцій нерідко приводить до безглуздих помилок у перекладі. Зустрівши в тексті сполучення а гетоіе сгапе або а ^иід госкеі, перекладач повинен розпізнати в них еліптичні форми сполучень а гетоіе-орегаіед сгапе і а іідиід-Гиеііед госкеі. Прочитавши, що А поп-дезігисііуе іезііпд соііеде із іо ореп іп Ьопдоп іЬіз ОсіоЬег, він повинен пам'ятати, що коледж, що відкривається, зовсім не буде руйнуватися (поп-дезігисііуе) або не буде випробним (іезііпд), а буде готувати фахівців в галузі неруйнуючих методів випробування матеріалів. Аналогічним чином іо^-ргеззиге ргодисегз можуть виявитися виробниками поліетилену методом низького тиску.

Зазначена тенденція знаходить висвітлення і у ряді інших граматичних особливостей. Для науково-технічного стилю характерна, наприклад, заміна означальних підрядних речень прикметниками в постпозиції (особливо із сунучи^Афіксами -іЬїе, -аЬіе, -іуе і ін.): іЬе таіегіаіз ауаііаЬіе, ехсеііепі ргорегііез пеуег ЬеГоге аііаіпаЬіе, аіі Гасіогз ітрогіапі іп іЬе еуаіиаііоп оГ, ргоЬіетз діШсиіі шіЬ огдіпагу едиіртепі, еіс. Та же ціль може досягатися й використанням у функції визначення форм інфінітива: іЬе ргорегііез іо Ье ехресіед, іЬе іетрегаіиге іо Ье оЬіаіпед, іЬе ргодисі іо Ье сооіед, еіс.

Можна також відзначити численні випадки опущення в науково-технічних матеріалах артиклів, особливо визначеного, там, де в текстах іншого типу його вживання вважається абсолютно обов'язковим: Оепегаі уіе^ із іЬаі..., Тігзі игапіит тіпе іп іЬе гедіоп ^аз... .

Артикль часто відсутній перед назвами конкретних деталей у ТУ, технічних описах, інструкціях і т.п.: Агтзігопд Тгарз Ьауе іопд-ііуе рагіз, уаіуе апд зеаі аге Ьеаі ігеаіед сготе зіееі, іеуег аззетЬіу апд Ьискеі агс зіаіпіезз зіееі.

Це ж явище спостерігається перед назвами наукових галузей: ...іп зисЬ Гіеідз аз ^огк зіиду, тесЬапісаі епдіпеегіпд, сіуіі епдіпеегіпд, іеіесоттипісаііоп, зіапдагдігаііоп, ЬідЬег едисаііоп, еіс.

У лінгвістичних роботах, що досліджують специфіку науково-технічного стилю в сучасній англійській мові, вказується й цілий ряд інших граматичних особливостей: широке вживання множини речовинних іменників (Гаіз, оііз, дгеазез, зіееіз, гаге еагіЬз, запдз, ^ооіз, дазоііпез, еіс.), множини в назвах інструментів (сііррегз, ріпіегз, зЬеагз, діуідегз, сотраззез, ігаттеіз, еіс.), використання прийменника оГ для передачі видо-родовьіх відношень (іЬе охідігег оГ іідиід охудеп, іЬе Гиеі оГ кегозепе), поширеність атрибутивних сполучень зі словами іуре, дезідп, раііегп, дгаде: Ргоіесііуе сіоіЬіпд апд дгу-сЬетісаі-іуре йге ехііпдиізЬег зЬоиід Ье геадііу ауаііаЬіе іп іЬе агеа. Коі опіу іаЬогаіогіез, Ьиі рііоі-іуре тапиГасіигіпд ріапіз аге іпсіидед іп іЬе сепіег.

У зв'язку з послідовністю, що відзначалася вище, і доказовістю наукового викладу спостерігається також підвищене використання причинно-наслідкових сполучників і логічних сполучень типу зіпсе, іЬегеГоге, іі Гоііо^з іЬаі, зо, іЬиз, іі ітрііез, іпуоіуез, іеадз іо, гезиііз іп, еіс.

Відзначені лексико-граматичні особливості науково-технічних матеріалів безпосередньо впливають на комунікативний характер таких матеріалів, що повинен бути відтворений при перекладі.

Хід і результат перекладацького процесу багато в чому визначається тим, які загальні й розпізнавальні мовні риси мають аналогічні види матеріалів в ІМ і ПМ. Тому за описом характерних рис матеріалів науково-технічного стилю в сучасній англійській мові повинне слідувати виявлення мовної специфіки українських текстів, що належать до зазначених функціональних стилів.

Багато загальних характеристик науково-технічного стилю, відзначених нами в англійській мові, необхідно присутні й у науково-технічних матеріалах українською мовою. Це, насамперед, відноситься до інформативності тексту й пов'язаної з нею насиченістю термінами і їхнім визначеннями, до стандартної й послідовної манери викладу, його іменного характеру - переваги сполучень, ядром яких служить іменник, особливо різних видів атрибутивних груп, - відносно більше широке використання абстрактних і загальних слів-понять, поширеність фразеологічних еквівалентів слова й напівтермінологічних штампів і т.д. І тут у дієсловах буде переважає теперішній час, складнопідрядні речення зустрічаються значно частіше складносурядних, широко використовуються різні засоби логічного зв'язку й т.п.

У той же час цілий ряд особливостей українських матеріалів цього типу пов'язаний зі специфічними структурами української мови й виділяється завдяки своєрідному використанню таких структур, у порівнянні з іншими стилями російського мовлення. Насамперед, укажемо на поширеність номінативних рамкових конструкцій з нехарактерним для інших галузей порядком слів, при якому група слів, що пояснює дієприкметник або прикметник, виступає разом з ним у ролі препозитивного визначення: «виявлені в ході даного експерименту закономірності», «нерухливе щодо землі тіло», «стійкі стосовно зовнішніх впливів внутрішні процеси» і т.п.

Деякі структури, регулярно вживані в науково-технічному стилі, можуть вважатися за його межами помилковими, що порушують норми літературного мовлення. В інших випадках можна говорити лише про більшу частотність уживання структур, досить типових для будь-якого стилю. Так, у науково-технічному стилі російської мови широко використаються відособлені (т.зв. «напівпредикативні») члени речення, особливо дієприкметникові й дієприкметникові звороти типу: «стійкість всієї системи, викликана відштовхуванням однойменно заряджених часток», «підставляючи це значення в рівняння (7), знаходять...», «одержавши формулу, що відповідає експериментальним результатам для випромінювання абсолютно чорного тіла, Планк визначив...». Такі відособлені звороти досить уживані й в інших стилях української мови. Але там суб'єкт відособленого дієприкметникового звороту обов'язково ловинен збігатися із суб'єктом речення. Можна сказати: «Подивившись у вікно, я подумав про майбутню бесіду», але не можна сказати: «Подивившись у вікно, мені спала на думку думка про майбутню бесіду», тому що у вікно дивився я, а не думка. Використання подібних неграматичних зворотів в «звичайній» мові свідчить про незнання мовцем правил (порівн. гумористичну фразу в А.П. Чехова: «Під'їжджаючи до станції, у мене злетів капелюх»). Однак, у науково-технічних матеріалах дієприкметникові звороти такого роду зустрічаються досить часто й не можуть розглядатися як порушення норми: «Крім того загальні теореми дозволяють вивчати окремі практично важливі сторони даного явища, не вивчаючи явища в цілому», «Результати експерименту можуть бути пояснені, не удаючись до зазначеного вище допущенням».

Іноді розповсюджені в науково-технічному стилі структури не вважаються за його межами порушенням мовної норми, але сприймаються як стилістично невдалі вирази. Сюди відносяться, наприклад, ланцюжки з декількох іменників у родовому відмінку, які в науково- технічних текстах бувають досить довгими: «завдання визначення зміни напряму руху часток», «для розуміння принципу пристрою й дії кривошипно-шатунного механізму двигуна внутрішнього згоряння».

Таким чином, язикові особливості аналогічних стилів в ІМ і ПМ нерідко не збігаються. Тому належність текстів оригіналу й перекладу до певного функціонального стилю висуває особливі вимоги до перекладача й впливає на хід і результат перекладацького процесу. Специфіка певного виду перекладу залежить не тільки від мовних особливостей, які виявляються у відповідному стилі кожної з мов, що беруть участь у перекладі, але, головним чином, тим, як співвідносяться ці особливості між собою, наскільки збігаються стилістичні характеристики даного типу матеріалів в обох мовах. Якщо якісь особливості виявляються тільки в одній з мов, то при перекладі відбувається своєрідна стилістична адаптація: специфічні засоби викладу в оригіналі заміняються мовними засобами, що відповідають вимогам даного стилю в ПМ. Так, для науково-технічних матеріалів англійської мови характерна перевага простих речень, які, за приблизними підрахунками, становлять у середньому понад 50% загального числа речень у тексті. У той же час число складних речень порівняно невелике. (Як вказувалося вище, в обох мовах складнопідрядні речення переважають над складносурядними). Це явище невластиве відповідному стилю в українській мові, де складні речення використаються дуже широко. У зв'язку із цим в англо- українських технічних перекладах часто використовується прийом об'єднання речень, у результаті чого двом або більше простим реченням англійського оригіналу відповідає одне складне речення в українському перекладі. Наведемо кілька прикладів:

ТЬіз сопдіііоп, Ьо^еуег, сЬапдез аі сегіаіп сгііісаі епегдіез оГ іЬе еіесігопз. Аі іЬезе сгііісаі епегдіез іЬе даз аіотз до аЬзогЬ епегду, апд а зиддеп дгор іп іЬе еіесігоп сиггепі із зітиііапеоизіу оЬзегуед.

Однак, ця умова порушується при деяких критичних енергіях електронів, коли атоми газу поглинають енергію, і одночасно спостерігається раптове падіння електронного струму.

Рекомендована література (див. "Список використаної і рекомендованої літератури"): Основна: 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13. Додаткова: 1, 12.

Питання для самоконтролю:

1. Які основні особливості науково-технічного перекладу?

2. З чого починається розмітка тексту науково-технічного перекладу?

3. Чим закінчується розмітка тексту науково-технічного перекладу?

4. Які особливості має граматична структура науково-технічних текстів?

Практичне завдання (виконати письмово):

1. Перекладіть наступні назви підприємств:

АЬЬоі ЬаЬогаіогіез, Аісап Аіитіпит Ьід., Атегада Незз Согр., Атегісап Вгапдз Іпс., Агтзігопд ^огід Іпдизігіез, ВеіЬіеЬет 8іееі Согр., СЬазе МапЬаііап Вапк, Сотрад Сотриіег Согр., Баіа Оепегаі Согр., Бееге & Со., Бигасеіі Іпіегпаііопаі Со., Оепегаі Бупатісз, НіііепЬгапд Іпдизігіез Іпс., МсОга^-Нііі Согр., Каііопаі Медісаі Епіегргізез, Оссідепіаі Реігоіеит, РасіГіс Теіезіз Огоир, КауіЬеоп Сотрапу, 8пар-оп Тооіз Согр., 8іапіеу ^огкз, И8АІК. Огоир Іпс., Цпіоп СагЬіде, Іу Соттипісаііопз, Не^іеіі Раскагд, 8.А.К. Соппесііоп, В.Т. Сотрапу.

Темп рефератів

1. Особливості науково-технічного перекладу.

2. Особливості граматичної структури науково-технічних текстів.

Навчальний елемент 3.2. Види та форми науково-технічного перекладу

Результатом вивчення цього навчального елемента мають бути знання про:

^ Основні види та форми науково-технічного перекладу.

• Переклад заголовків.

• Переклад назв.

• Переклад анотацій.

Порядок опрацювання навчального елемента

1. Опрацювати теоретичний матеріал.

2. Дати відповіді на питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю наведені в кінці навчального елемента.

3. Виконати практичне завдання.

Завдання для практичного виконання наведені в кінці навчального елемента.

Теоретичний матеріал

Існує декілька видів науково-технічного перекладу. Наприклад, вільний переклад - розуміння і передача загального змісту тексту. Цей вид перекладу вживається в формі перекладу-конспекту, реферату, анотації тощо. Крім знання граматики і лексики він потребує певного обсягу знань з науки і техніки.

Дослівний переклад розкриває зміст кожного речення і допомагає вірно зрозуміти його. При дослівному перекладі перекладене речення має ту саму структуру і порядок слів, як і відповідне речення іноземною мовою. Але дослівний переклад не може бути адекватним перекладом.

Адекватний переклад передає точний зміст тексту із всіма відтінками і особливостями стилю у відповідності до норм рідної мови.

Із усіх видів технічного перекладу, письмовий переклад є основною формою перекладу. Практично вся науково-технічна література (наприклад, іноземний патент, інструкція, документація на обладнання та ін.) перекладається на рідну мову в формі повного письмового перекладу.

Усі інші види технічного перекладу є похідними формами письмового перекладу. Робота над повним письмовим перекладом складається із трьох етапів:

1. - сприймання (читання або слухання) на одній мові;

2. - розуміння;

3. - відтворення на рідній мові.

Перш ніж приступити до перекладу тексту на рідну мову слід пам'ятати про характерні помилки, зокрема:

а) намагання перекласти всі елементи речення в тій послідовності, в якій вони подані в тексті іноземною мовою;

б) ігнорування контексту, як засобу встановлення значення того чи іншого слова, відшукування в словнику значення кожного незрозумілого слова;

в) неправильний вибір за словником значення слова; шукання слова в словнику до того, як прочитано весь текст;

г) недооцінювання ролі мовної догадки, намагання перекласти речення до розуміння загального змісту тексту.

Особливу увагу слід приділяти вмінню знаходити правильне значення слів за контекстом і зовнішніми ознаками, працювати з словником, проводити морфологічний і синтаксичний аналіз. Доцільно:

а) визначити місце групи підмета і присудка в реченні;

б) визначити місце означення;

в) починати аналіз речення з присудка в реченні (по його допоміжному чи модальному дієслову, граматичному закінченню, прислівнику неозначеного часу, наявності прямого додатка і т.п.);

г) визначити труднощі лексичного порядку (керування дієслів, відсутність морфологічних ознак, великої кількості слів).

Після з'ясування взаємозв'язку слів та змісту речення приступити до дослівного перекладу його, якій передає зміст того, що читається, але часто не відповідає нормам рідної мови. Необхідна певна літературна обробка матеріалу, проте вона не є обов'язковою інколи можна обмежитись адекватним перекладом, особливо при технічному перекладі. Переклад заголовка можна виділити в окремий етап, щоб підкреслити важливість та своєрідний характер цієї роботи.

В галузі художньої літератури заголовок не завжди несе достатню інформацію про зміст твору. В науково-технічній літературі призначення заголовків зовсім інше. Основними рисами заголовків технічних статей є особливий стиль, яскрава їх форма. Часто заголовок перекладають після читання тексту.

При початковому ознайомленні з оригіналом бажано зробити спочатку розмітку тексту, що має практичне значення при роботі над текстом. Послідовність роботи над оригіналом:

• Читання оригіналу.

• Розмітка тексту:

а) виявлення складних термінів;

б) виявлення граматичних конструкцій;

в) виявлення складних лексичних зворотів;

г) виявлення жаргонних термінів.

• Користування словником: знаходження незнайомих або незрозумілих термінів в загальних, загальнотехнічних, спеціальних словниках.

• Користування довідниками та спеціальною літературою. Загальними вимогами до адекватного перекладу є:

• Точна передача тексту оригіналу.

• Ясність викладу думки при максимальній стислості та формі, яка притаманна українській науково-технічній літературі. При перекладі не слід переносити в українську мову специфічні особливості іноземної мови. Це особливо важливо тому, що необхідно сформулювати думку на рідній мові таким чином, щоб вона відповідала сучасній практиці.

• Переклад повинен повністю відповідати загально прийнятим нормам української літературної мови. Це необхідно пам'ятати при перекладі відсутніх в українській мові, але характерних для англійської мови, синтаксичних конструкцій.

• Переклад повинен зазнати наукового і літературного редагування з додержанням єдиної термінології і стандартних позначень і скорочень.

• Переклад повинен бути чітким, супроводжуватися відповідними ілюстраціями до тексту.

• При перекладі слід пам'ятати, що багато термінів науково-технічної літератури багатозначні в різних сферах науки і техніки і, навіть в межах однієї галузі, можуть виступати в різних значеннях. В зв'язку з цим при виборі перекладного еквіваленту потрібно урахувати контекст.

Необхідно пам'ятати, що науково-технічна термінологія постійно розвивається і навіть поширені терміни можуть на вати нових значень. Якщо в тексті оригіналу зустрічається термін, якого немає у словниках даної галузі, то потрібно підібрати еквівалент, скориставшись довідниками

спеціальною літературою даної галузі. Можна створити новий еквівалент за існуючими моделями утворення термінів, або перекласти цей термін описовим шляхом, і при першому згадуванні записати його в дужках на мові оригіналу.

Переклад повинен складатися з таких частин:

а) титульний лист;

б) зміст тексту;

в) ілюстративний матеріал, графіки, таблиці тощо. Титульний лист має охоплювати:

• назву організації, що випустила переклад;

• номер перекладу;

• прізвище автора (у транскрипції рідною мовою);

• назву перекладеного матеріалу (на рідній мові і мові оригіналу);

• прізвище автора (на мові оригіналу);

• назву джерела (на мові оригіналу);

• кількість сторінок і ілюстрацій;

• прізвище та ініціали перекладача, редактора;

• дату (місяць і рік);

• місце випуску перекладу;

• короткий зміст (анотація).

На першій сторінці тексту після назви перекладу наводиться короткий зміст перекладу (5-10 рядків) з таким розрахунком, щоб його можна було використати при складанні каталогу (картотеки перекладів). Ілюстративний матеріал:

• малюнки (фотографії, креслення, графіки) повинні бути чіткими і розміщеними у відповідних місцях або в кінці тексту;

• формули повинні бути написані чітко;

• весь ілюстративний матеріал повинен мати єдину нумерацію, яка відповідає нумерації оригіналу.

Переклад повинен підлягати науковому і літературному редагуванню з додержанням єдиної термінології і стандартних позначень і скорочень.

Перш ніж говорити про особливості та правила реферативного перекладу необхіно ще раз нагадати, що основним видом технічного перекладу є повний письмовий переклад. Усі інші види технічного перекладу є його похідні, тобто його скорочені варіанти.

Одним із таких скорочених варіантів повного письмового перекладу є реферативний переклад. Назва "реферативний переклад" походить від слова "реферат". Але засоби короткого викладення суті питання можуть бути різними. В області технічного перекладу визначились три форми складання реферату, яким відповідають три самостійні види технічного перекладу:

1. Реферативний переклад.

2. Перекладтипу "експрес-інформація".

3. Сигнальний перекладпатентнихрефератів. Реферативний переклад - повний письмовий переклад раніше визначених частин оригіналу. Як правило, реферативний переклад повинен бути значно коротшим за оригінал (в 5-10 разів).

Робота над реферативним перекладом складається із таких етапів:

а) первинне знайомство з оригіналом, ознайомлення з даною областю та термінологією, уважне читання;

б) розмітка тексту за допомогою квадратних дужок для виключення його другорядних частин та повторень;

в) читання інших частин оригіналу, без дужок;

г) письмовий переклад оригіналу, що залишився за дужками.

Якщо в оригіналі є малюнки, креслення, то потрібно вибирати найбільш важливі і пояснити їх в перекладі.

Анотаційний переклад - це вид технічного перекладу, який полягає в складанні анотації оригіналу на іншій мові.

Слово анотація походить від латинського аппоіаіїо -примітка. Анотація - це коротка, стисла характеристика змісту та перелік основних питань книги, статті, рукопису тощо. Отже, анотація повинна дати читачу уявлення про характер, її будову та призначення оригіналу.

Для того, щоб зробити анотаційний переклад, потрібно прочитати книгу або статтю, скласти план, потім сформулювати основні положення, зробити перелік основних питань. Стиль анотаційного перекладу книги або статті відрізняється вільним перекладом, головне дати коротку характеристику оригіналу.

При складанні анотацій на друковані твори необхідно дотримуватись певних вимог:

• Анотації повинні бути складені так, щоб їх зміст був доступний для засвоєння при читанні і водночас відображати найбільш важливі моменти першоджерела.

• Анотації повинні бути науково грамотні, не мати оцінки якості першоджерела і не відображати суб'єктивних поглядів автора.

• Анотації повинні бути написані лаконічною, точною і водночас простою мовою, не вживаючи складних синтаксичних конструкцій.

При складанні анотацій необхідно враховувати:

• Анотація повинна розкривати, а не повторювати своїми словами заголовок джерела інформації;

• Обсяг анотації залежить від значимості анотованого матеріалу, його особливостей і призначення.

Для структури анотації характерні наступні складові частини:

1. Вступна частина включає:

• назву статті;

• прізвище та ім'я автора на українській мові;

• назву статті, прізвище та ім'я на мові оригіналу;

• назву журналу або книги, видавництво на мові оригіналу;

• рік, місяць, число, номер періодичного видання;

• кількість сторінок.

2. Описова частина, яка складається з переліку основних положень оригіналу і дуже стислу характеристику матеріалу.

3. Заключна частина, яка підсумовує викладавтора першоджерела.

Нижче наведені вирази, які доцільно використовувати при написанні анотації та реферату тексту.

Вираз англійською мовою	Вираз українською мовою
ТЬе зиЬ]есі оГ іЬе гезеагсЬ із.	Темою дослідження є.
ТЬе аиіЬог дезсгіЬез / д^еііз оп.	Автор описує / зупиняється на.
ТЬе аиіЬог іоисЬез ироп.	Автор торкається (проблеми).
ТЬе аиіЬог ехріаіпз / іпігодисез.	Автор пояснює / вводить.
ТЬе аиіЬог сЬагасіегігез.	Автор характеризує.
ТЬе аиіЬог апаіузез.	Автор аналізує.
ТЬе аиіЬог соттепіз оп.	Автор коментує.
ТЬе аиіЬог роіпіз оиі.	Автор вказує.
ТЬе аиіЬог епитегаіез.	Автор перераховує.
ТЬе аиіЬог етрЬазігез.	Автор виділяє.
ТЬе аиіЬог зігеззез / ипдегііпез.	Автор підкреслює.
ТЬе аиіЬог сгііісігез.	Автор критикує.
ТЬе аиіЬог такез а Ге^ сгііісаі гетагкз оп.	Автор робить кілька критичних зауважень стосовно.
ТЬе аиіЬог геуеаіз / §іуез а зиттагу оГ).	Автор розкриває / підсумовує.
ТЬеп / айег іЬаі / пехі іЬе аиіЬог раззез оп іо.	Потім / далі / після цього автор переходить до.
ТЬе аиіЬог §іуез деіаііед ЬгіеГ апаіузіз.	Автор дає детальний аналіз.
ТЬе зиттагу епдз шіЬ.	Резюме закінчується.
Іп сопсіизіоп іЬе аиіЬог дезсгіЬез.	На завершення автор описує.
Іі із поіед.	Зазначено.
Іі ^аз деГіпед.	Було визначено .
Аге сопзідегед.	Розглядаються.
ТЬе гезеагсЬ із деуоіед іо.	Дослідження присвячене.
ТЬе Гоііошпд іорісз аге сопзідегед.	Розглядаються наступні теми .
ТЬе аиіЬог сопсіидез іЬаі.	Автор робить висновок. що.
То деаі шіЬ.	Стосуватися (проблеми).

До технічної літератури належать такі види текстів:

а) власне науково-технічна література (монографії, збірники і статті з різних галузей технічних наук);

б) навчальна література з технічних наук (підручники, посібники, довідники тощо);

в) науково-популярна література з різних галузей техніки;

г) технічна та супроводжуюча документація;

д) технічна реклама

В роботі над науково-технічною літературою важливе місце посідає переклад технічної документації та реклами. До технічної документації належать такі види документів:

а) патенти, паспорти, формуляри, технічні описи, інструкції до експлуатації і ремонту та ін.;

б) товаросупроводжуюча документація: накладні, пакувальні талони, комплектовки та ін.;

в) проектна документація: проекти, розрахунки, креслення та ін.;

г) матеріали рекламного та напіврекламного характеру: рекламні оголошення, фірмові каталоги та інші.

Характерною рисою рекламних матеріалів є лаконічність, відсутність розгорнутих пояснень. При перекладі таких матеріалів можна зустріти терміни, які не пов'язані з контекстом. Частіше всього це явище можна спостерігати у рекламі. Інколи рекламні слова - назви запозичуються із лексики загальновживаної мови.

Цікаво відмітити, що інтенсивний розвиток словникового запасу англійської мови США і Англії пояснюється не тільки розвитком нових галузей науки і техніки, появою нових термінів, а також проникненням в англійську мову слів і понять із сфери реклами, "масової культури" та інших сфер. Реклама (франц. гесіате, від лат. гесіато — вигукую, кличу) - інформація про споживчі властивості товарів, різні види послуг з метою реалізації їх, створення попиту на них за допомогою преси, радіо, телебачення, плакатів, світлових стендів, об'яв тощо.

Реклама займає значне місце у засобах масової інформації. У житті будь-якого суспільства постійно виникають нові непередбачені ситуації, явища, а разом з ними необхідність їх мовного опису. Опис чогось нового можна досягнути або шляхом утворення нових слів, або використанням старих, але вже в нових значеннях. Отже, неминуче доводиться порушувати усталену нормативність мови, вживаючи деякі слова. Тепер, якщо враховувати, що наша мова у значній мірі складається з готових форм (кліше), то деяке порушення норм граматики, незвична будова фрази - все це привертає увагу, а сама новизна таких слів або фраз сприяє їх поширенню у мові. Нові слова у рекламі утворюються, перш за все, за рахунок утворення рекламних назв для товарів.

Деякі слова виявляються настільки вдалими, що вони швидко попадають в словниковий запас мови: сеііоркап - целофан;

пуіоп - нейлон; ікеттоз - термос.

Міфологія також є одним із джерел рекламних назв: Ароііо - "Аполон" (космічний корабель); Віие 8соиі - "Блу Скаут" (ракета-носій).

Багато фірмових слів-назв, які вживаються у мові американської реклами, були спеціально придумані так, щоб сама назва давала характеристику особливостей рекламованого товару:

Сооі$ - ментолові сигарети (уже у самій назві передається ідея прохолоди).

Граматичні особливості мови реклами досить своєрідні. Граматика мови реклами не являється головною в будові речення, тому що головне в рекламі - досягнення смислового і емоційного ефекту. Дуже часто в рекламі вживається найвища ступінь. В рекламних об'явах завжди присутній епітет "іке Ье$і" -найкращий.

При роботі з науково-технічними матеріалами важливе значення має переклад заголовків, особливо про усному перекладі друкованого тексту без підготовки, при реферуванні, коли за заголовком потрібно визначити відповідність даної статті тій чи іншій темі.

Заголовок у короткій формі передає зміст тексту або визначає найважливіше в ньому. Заголовки можуть складатися із загального заголовка і одного чи більше підзаголовків. У випадку, коли загальний заголовок не досить повно розкриває зміст тексту, слід звернутися до підзаголовків або прочитати весь текст, а потім знову повернутися до перекладу заголовка. Таким чином, при перекладі заголовків важливу роль відіграє контекст. Труднощі при перекладі викликають широке використання в заголовках атрибутивних груп. Для перекладу такого заголовка слід провести аналіз змістових зв'язків атрибутивного словосполучення і визначити змістові групи всередині цього словосполучення. Розібравши змістові зв'язки, перекладають словосполучення справа наліво, починаючи з опорного слова.

Однією з характерних рис заголовків є різноманітні скорочення, які можуть бути визначені у самому контексті чи за допомогою словника. Перелік найбільш вживаних скорочень міститься майже у кожному словнику. Іноді слід звертатися до спеціальних словників скорочень.

Труднощі при перекладі можуть бути, якщо в заголовку можуть мати місце опущення дієслова - присудка, допоміжного дієслова, артикля. Труднощі при перекладі викликають заголовки, в яких відсутній підмет, а дієслівний присудок стоїть в особовій

формі. Наприклад, "Ртот Соп/Шепсе То Ргемиге", зробити дослівний переклад такого заголовка неможливо. Слід уважно прочитати підзаголовок, а іноді весь текст, щоб правильно перекласти заголовки.

В сучасній англійські і, головним чином, американській технічній літературі можуть бути такі види заголовків:

Заголовки у вигляді питання. а) №НАТ'8 СОМШО РОК АКТІРІСІАЬ ШТЕЬЬІОЕКСЕ? Які перспективи розвитку штучного інтелекту? в) МОБЕКМ2Е?

Чи варто проводити реконструкцію (модернізацію)?

Заголовки у вигляді заявки ЕХНІВІТІОК НЛЬЬ8 ОО ШБЕКОКОШБ Спорудження підземних залів для виставки

Заголовок у вигляді окличного речення НЕКЕ'8 А 8ІМРЬЕ №А¥ ТО ШТЕКРКЕТ БАТА! Знайдено простий спосіб розшифровки даних!

Технічний переклад, як було сказано вище - це переклад, який використовують для процесу обміну наукової та технічної інформації. Основна форма обміну науково- технічною інформацією здійснюється за допомогою офіційно зареєстрованих патентів.

Патент (від лат. раіеп - відкритий, очевидний) - документ, що посвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом строку. Виклад патенту має традиційну форму, свій стиль, тому виникають труднощі перекладу. Патент складається:

а) бібліографічна частина опису винаходу;

б) назва галузі техніки до якої відкоситься винахід, аналіз стану техніки даної галузі, аналіз передумови створення винаходу;

в) мета винаходу, коротке формулювання сутності винаходу

г) повний опис винаходу, опис ілюстрацій, приклади варіанту здійснення винаходу;

д) патентна формула.

Бібліографічна частина включає: номер патенту, заголовок патенту, назву країни, яка видала патент, дату подачі заявки, дату видачі патенту, класифікаційні індекси, прізвище власника патенту та його адреса, прізвище винахідника.

Заголовок патенту часто перекладають після перекладу всього патенту. Як було показано раніше, переклад заголовка має свої певні закони. На основі заголовків

складають каталоги для спеціалістів певної галузі науки і техніки, де вони знаходять винаходи, які їх цікавлять.

Приклад анотованого перекладу тексту:

History of Computer Technology

Анотація

В статті йдеться про основні етапи еволюції комп'ютерних технологій, починаючи з механічних машин для розрахунків. Автор описує також покоління електронних машин від першого (1937-1953) до шостого (1990 - ). Автор підкреслює основні особливості комп'ютерів, що належать до шести поколінь, можливості та галузі використання цих комп'ютерів, а також описує мови програмування, які були реалізовані на комп'ютерах кожного з шести поколінь.

The evolution of digital computing is often divided into generations. Each generation is characterized by dramatic improvements over the previous generation in the technology used to build computers, the internal organization of computer systems, and programming languages.

The Mechanical Era (1623-1945) The idea of using machines to solve mathematical problems can be traced at least as far as the early 17^th century. Mathematicians who designed and implemented calculators that were capable of addition, subtraction, multiplication and division included Wilhelm Schickhard, Blaise Pascal and Gottfried Leibnitz.

The first multi-purpose, i.e. programmable, computing device was Charles Babbage's Difference Engine, which was begun in 1823. In spite of never building a complete working machine, Babbage and his colleagues recognized several important programming techniques, including conditional branches, iterative loops and index variables.

George Scheutz by 1853 had constructed a machine that could process 15-digit numbers and calculate fourth-order differences. One of the first commercial uses of mechanical computers was by the US Census Bureau, which used punch-card equipment designed by Herman Hollerith to tabulate data for the 1890 census. In 1911 Hollerith's company merged with a competitor to found the corporation which in 1924 became International Business Machines.

First Generation Electronic Computers (1937-1953) The first general purpose programmable electronic computer was the Electronic Numerical Integrator and Computer (ENIAC), built by J. Presper Eckert and John V. Mauchly. Work began in 1943. The machine wasn't completed until 1945, but then it was used extensively for calculations during the design of the hydrogen bomb. Eckert, Mauchly, and John von Neumann,

a consultant to the ENIAC project, began work on a new machine before ENIAC was finished. The main contribution of EDVAC, their new project, was the notion of a stored program. ENIAC was controlled by a set of external switches and dials; to change the program required physically altering the settings on these controls. Through the use of a memory that was large enough to hold both instructions and data, and using the program stored in memory to control the order of arithmetic operations, EDVAC was able to run orders of magnitude faster than ENIAC.

Software technology during this period was very primitive. The first programs were written out in machine code, i.e. programmers directly wrote down the numbers that corresponded to the instructions they wanted to store in memory. By the 1950s programmers were using a symbolic notation, known as assembly language, then hand-translating the symbolic notation into machine code.

As primitive as they were, these first electronic machines were quite useful in applied science and engineering. The first problem run on the ENIAC, a numerical simulation used in the design of the hydrogen bomb, required 20 seconds, as opposed to forty hours using mechanical calculators.

Second Generation (1954-1962)

Electronic switches in this era were based on discrete diode and transistor technology. The first machines to be built with this technology include TRADIC at Bell Laboratories in 1954 and TX-0 at MIT's Lincoln Laboratory. Memory technology was based on magnetic cores which could be accessed in random order.

During this second generation many high level programming languages were introduced, including FORTRAN (1956), ALGOL (1958), and COBOL (1959). Important commercial machines of this era include the IBM 704 and its successors, the 709 and 7094. The second generation also saw the first two supercomputers designed specifically for numeric processing in scientific applications. They were machines that overlapped memory operations with processor operations and had primitive forms of parallel processing.

Third Generation (1963-1972) The third generation brought huge gains in computational power. Innovations in this era include the use of integrated circuits, or ICs (semiconductor devices with several transistors built into one physical component), semiconductor memories starting to be used instead of magnetic cores, microprogramming as a technique for efficiently designing complex processors, the coming of age of pipelining and other forms of parallel processing (described in detail in Chapter CA), and the introduction of operating systems and time-sharing. Early in the third generation Cambridge and the University of London cooperated in the

development of Combined Programming Language. CPL was large with many features that were hard to learn. In 1970 Ken Thompson of Bell Labs developed simplification of CPL called simply B, in connection with an early implementation of the UNIX operating system.

Fourth Generation (1972-1984) The next generation of computer systems saw the use of large scale integration (LSI - 1000 devices per chip) and very large scale integration (VLSI - 100,000 devices per chip) in the construction of computing elements. At this scale entire processors will fit onto a single chip, and for simple systems the entire computer (processor, main memory, and I/O controllers) can fit on one chip. Gate delays dropped to about 1ns per gate.

Developments in software include very high level languages such as Prolog (programming in logic). These languages tend to use a declarative programming style as opposed to the imperative style of Pascal, C and FORTRAN. These languages are not yet in wide use, but are very promising as notations for programs that will run on systems with over 1,000 processors. Two important events marked the early part of the third generation: the development of the C programming language and the UNIX operating system, both at Bell Labs. In 1972, Dennis Ritchie, seeking to generalize Thompson's B, developed the C language. Thompson and Ritchie then used C to write a version of UNIX for the DEC PDP-11. This C-based UNIX was soon ported to many different computers, relieving users form having to learn a new operating system each time they change computer hardware. UNIX or a derivative of UNIX is now a de facto standard on virtually every computer system.

Fifth Generation (1984-1990) The development of the next generation of computer systems is characterized mainly by the acceptance of parallel processing. Until this time parallelism was limited to pipelining and vector processing, or at most to a few processors sharing jobs. The fifth generation saw the introduction of machines with hundreds of processors that could all be working on different parts of a single program. The scale of integration in semiconductors continued at an incredible pace - by 1990 it was possible to build chips with a million components - and semiconductor memories became standard on all computers.

In the area of computer networking, both wide area network (WAN) and local area network (LAN) technology developed at a rapid pace, stimulating a transition from the traditional mainframe computing environment toward a distributed computing environment in which each user has their own workstation for relatively simple tasks (editing and compiling programs, reading mail) but sharing large, expensive resources such as file servers and supercomputers. This period also saw a marked increase in both the quality and quantity of scientific visualization.

Sixth Generation (1990- )

Transitions between generations in computer technology are hard to define, especially as they are taking place. Some changes, such as the switch from vacuum tubes to transistors, are immediately apparent as fundamental changes, but others are clear only in retrospect. Many of the developments in computer systems since 1990 reflect gradual improvements over established systems and thus it is hard to claim they represent a transition to a new "generation", but other developments will prove to be significant changes. This generation is beginning with many gains in parallel computing, both in the hardware area and in improved understanding of how to develop algorithms to exploit diverse, massively parallel architectures. Parallel systems now compete with vector processors in terms of total computing power and most expect parallel systems to dominate the future. Combinations of parallel/vector architectures are well established, and one corporation (Fujitsu) has announced plans to build a system with over 200 of its high end vector processors. Manufacturers have set themselves the goal of achieving teraflops (1012 arithmetic operations per second) performance by the middle of the decade, and it is clear this will be obtained only by a system with a thousand processors or more. Workstation technology has continued to improve, with processor designs now using a combination of RISC, pipelining, and parallel processing. As a result it is now possible to purchase a desktop workstation for about $30,000 that has the same overall computing power (100 megaflops) as fourth generation supercomputers. This development has sparked an interest in heterogeneous computing: a program started on one workstation can find idle workstations elsewhere in the local network to run parallel subtasks.

One of the, most dramatic changes in the sixth generation will be the explosive growth of wide area networking. Network bandwidth has expanded tremendously in the last few years and will continue to improve for the next several years.

Прикладреферування тексту:

Network Security

Hosts attached to a network - particularly the worldwide Internet - are exposed to a wider range of security threats than are unconnected hosts. Network security reduces the risks of connecting to a network. But by nature, network access and computer security work at cross-purposes. A network is a data highway designed to increase access to computer systems, while security is designed to control access. Providing network security is a balancing act between open access and security.

The highway analogy is very appropriate. Like a highway, the network provides equal access for all -welcome visitors as well as unwelcome intruders. At home, you provide security for your possessions by locking your house, not by blocking the streets. Likewise, network security generally means providing adequate security on individual host computers, not providing security directly on the network.

In very small towns, where people know each other, doors are often left unlocked. But in big cities, doors have deadbolts and chains. In the last decade, the Internet has grown from a small town of a few thousand users to a big city of millions of users. Just as the anonymity of a big city turns neighbors into strangers, the growth of the Internet has reduced the level of trust between network neighbors. The ever-increasing need for computer security is an unfortunate side effect. Growth, however, is not all bad. In the same way that a big city offers more choices and more services, the expanded network provides increased services. For most of us, security consciousness is a small price to pay for network access.

Network break-ins have increased as the network has grown and become more impersonal, but it is easy to exaggerate the extent of these security breaches. Over-reacting to the threat of break-ins may hinder the way you use the network. Don't make the cure worse than the disease. The best advice about network security is to use common sense. RFC 1244,Site Security Handbook, by Holbrook, Reynold, et al., states this principle very well: Common sense is the most appropriate tool that can be used to establish your security policy. Elaborate security schemes and mechanisms are impressive, and they do have their place, yet there is little point in investing money and time on an elaborate implementation scheme if the simple controls are forgotten.

This chapter emphasizes the simple controls that can be used to increase your network's security. A reasonable approach to security, based on the level of security required by your system, is the most cost-effective - both in terms of actual expense and in terms of productivity.

1 Security Planning

One of the most important network security tasks, and probably one of the least enjoyable, is developing a network security policy. Most computer people want a technical solution to every problem. We want to find a program that "fixes" the network security problem. Few of us want to write a paper on network security policies and procedures. However, a well-thought-out security plan will help you decide what needs to be protected, how much you are willing to invest in protecting it, and who will be responsible for carrying out the steps to protect it.

1.1 Assessing the Threat

ТЬе Гігзі зіер іо^агд деуеіоріпд ап еГГесііуе пеі^огк зесигііу ріап із іо аззезз іЬе іЬгеаі іЬаі соппесііоп ргезепіз іо уоиг зузіетз. КРС 1244 ідепііГіез іЬгее дізііпсі іурез оГ зесигііу іЬгеаіз изиаііу аззосіаіед шіЬ пеі^огк соппесііуііу:

• ЦпаиіЬогігед ассезз (а Ьгеак-іп Ьу ап ипаиіЬогігед регзоп).

• Бізсіозиге оГ іпГогтаііоп (апу ргоЬіет іЬаі саизез іЬе дізсіозиге оГ уаіиаЬіе ог зепзіііуе іпГогтаііоп іо реоріе ^Ьо зЬоиід поі Ьауе ассезз іо іЬе іпГогтаііоп).

• Бепіаі оГ зегуісе (апу ргоЬіет іЬаі такез іі діГГісиіі ог ітроззіЬіе Гог іЬе зузіет іо сопііпие іо регГогт ргодисііуе ^огк).

Аззезз іЬезе іЬгеаіз іп геіаііоп іо іЬе питЬег оГ изегз ^Ьо ^оиід Ье аГГесіед, аз ^еіі аз іо іЬе зепзіііуііу оГ іЬе іпГогтаііоп іЬаі тідЬі Ье сотрготізед. Рог зоте огдапігаііопз, Ьгеак-іпз аге ап етЬаггаззтепі іЬаі сап ипдегтіпе іЬе сопГідепсе іЬаі оіЬегз Ьауе іп іЬе огдапігаііоп. Іпігидегз іепд іо іагдеі доуегптепі апд асадетіс огдапігаііопз іЬаі шіі Ье етЬаггаззед Ьу іЬе Ьгеак-іп. Виі Гог тозі огдапігаііопз, ипаиіЬогігед ассезз із поі а тарг ргоЬіет ипіезз іі іпуоіуез опе оГ іЬе оіЬег іЬгеаіз: дізсіозиге оГ іпГогтаііоп ог депіаі оГ зегуісе. Аззеззіпд іЬе іЬгеаі оГ іпГогтаііоп дізсіозиге дерепдз оп іЬе іуре оГ іпГогтаііоп іЬаі соиід Ье сотрготізед. ^Ьііе по зузіет шіЬ ЬідЬіу сіаззіГіед іпГогтаііоп зЬоиід еуег Ье дігесііу соппесіед іо іЬе Іпіегпеі, зузіетз шіЬ оіЬег іурез оГ зепзіііуе іпГогтаііоп тідЬі Ье соппесіед шіЬоиі ипдие Ьагагд. Іп тозі сазез, Гііез зисЬ аз регзоппеі апд тедісаі гесогдз, согрогаіе ріапз, апд сгедіі герогіз сап Ье адедиаіеіу ргоіесіед Ьу зіапдагд Ц№Х Гііе зесигііу ргоседигез. Но^еуег, іГ іЬе гізк оГ ііаЬііііу іп сазе оГ дізсіозиге із дгеаі, іЬе Ьозі тау сЬоозе поі іо Ье соппесіед іо іЬе Іпіегпеі.

Бепіаі оГ зегуісе сап Ье а зеуеге ргоЬіет іГ іі ітрасіз тапу изегз ог а тарг тіззіоп оГ уоиг огдапігаііоп. 8оте зузіетз сап Ье соппесіед іо іЬе пеі^огк шіЬ іііііе сопсегп. ТЬе ЬепеГіі оГ соппесііпд іпдіуідиаі ^огкзіаііопз апд зтаіі зегуегз іо іЬе Іпіегпеі депегаііу оиі^еідЬз іЬе сЬапсе оГ Ьауіпд зегуісе іпіеггиріед Гог іЬе іпдіуідиаіз апд зтаіі дгоирз зегуед Ьу іЬезе зузіетз. ОіЬег зузіетз тау Ье уііаі іо іЬе зигуіуаі оГ уоиг огдапігаііоп. ТЬе іЬгеаі оГ іозіпд іЬе зегуісез оГ а тіззіоп-сгііісаі зузіет тизі Ье еуаіиаіед зегіоизіу ЬеГоге соппесііпд зисЬ а зузіет іо іЬе пеі^огк.

Іп Ьіз сіазз оп сотриіег зесигііу, Вгепі СЬартап сіаззіГіез іпГогтаііоп зесигііу іЬгеаіз іпіо іЬгее саіедогіез: іЬгеаіз іо іЬе зесгесу, ауаііаЬііііу, апд іпіедгііу оГ даіа. 8есгесу із іЬе пеед іо ргеуепі іЬе дізсіозиге оГ зепзіііуе іпГогтаііоп. АуаііаЬііііу теапз іЬаі уои ^апі іпГогтаііоп апд іпГогтаііоп ргосеззіпд гезоигсез ауаііаЬіе ^Ьеп іЬеу аге пеедед; а депіаі-оГ-зегуісе аііаск дізгиріз ауаііаЬііііу. ТЬе пеед Гог іЬе іпіедгііу оГ іпГогтаііоп із едиаііу оЬуіоиз, Ьиі ііз ііпк іо сотриіег зесигііу із тоге зиЬііе. Опсе зотеопе Ьаз даіпед ипаиіЬогігед ассезз іо а зузіет,

the integrity of the information on that system is in doubt. Furthermore, some intruders just want to compromise the integrity of data. We are all familiar with cases where intruders gain access to a Web server and change the data on the server in order to embarrass the organization that runs the Web site. Thinking about the impact network threats have on your data can make it easier to assess the threat.

Network threats are not, of course, the only threats to computer security, or the only reasons for denial of service. Natural disasters and internal threats (threats from people who have legitimate access to a system) are also serious. Network security has had a lot of publicity, so it's a fashionable thing to worry about; but more computer time has probably been lost because of fires than has ever been lost because of network security problems. Similarly, more data has probably been improperly disclosed by authorized users than by unauthorized break-ins. This book naturally emphasizes network security, but network security is only part of a larger security plan that includes physical security and disaster recovery plans. Many traditional (non-network) security threats are handled, in part, by physical security. Don't forget to provide an adequate level of physical security for your network equipment and cables. Again, the investment in physical security should be based on your realistic assessment of the threat.

1.2 Distributed Control

One approach to network security is to distribute responsibility for, and control over, segments of a large network to small groups within the organization. This approach involves a large number of people in security, and runs counter to the school of thought that seeks to increase security by centralizing control. However, distributing responsibility and control to small groups can create an environment of small networks composed of trusted hosts. Using the analogy of small towns and big cities, it is similar to creating a neighborhood watch to reduce risks by giving people connection with their neighbors, mutual responsibility for one another, and control over their own fates.

Additionally, distributing security responsibilities formally recognizes one of the realities of network security - most security actions take place on individual systems. The managers of these systems must know that they are responsible for security, and that their contribution to network security is recognized and appreciated. If people are expected to do a job, they must be empowered to do it.

1.2.1 Use subnets to distribute control

Subnets are a possible tool for distributing network control. A subnet administrator should be appointed when a subnet is created. She is then responsible for the security of the network and for assigning IP addresses to the devices connected to the networks. Assigning IP addresses gives the subnet administrator some control over who connects to the subnet. It also helps to ensure that she knows each system connected and who is responsible for that system. When the subnet administrator gives a system an IP address, she also delegates certain security responsibilities to the system's administrator. Likewise, when the system administrator grants a user an account, the user takes on certain security responsibilities. The hierarchy of responsibility flows from the network administrator, to the subnet administrator, to the system administrator, and finally to the user. At each point in this hierarchy the individuals are given responsibilities and the power to carry them out. To support this structure, it is important for users to know what they are responsible for and how to carry out that responsibility. The network security policy described in the next section provides this information.

1.2.2 Use mailing lists to distribute information

If your site adopts distributed control, you must develop a system for disseminating security information to each group. Mailing lists for each administrative level can be used for this purpose. The network administrator receives security information from outside authorities, filters out irrelevant material, and forwards the relevant material to the subnet administrators. Subnet administrators forward the relevant parts to their system administrators, who in turn forward what they consider important to the individual users. The filtering of information at each level ensures that individuals get the information they need, without receiving too much. If too much unnecessary material is distributed, users begin to ignore everything they receive. At the top of this information structure is the information that the network administrator receives from outside authorities. In order to receive this, the network administrator should join the appropriate mailing lists and newsgroups and browse the appropriate Web sites.