- •Методичні рекомендації до письмової самостійної роботи (у формі есе) для студентів іі курсу кнлу з навчальної дисципліни «Філософія» Частина іі іі семестр 2014-2015 н.Р.
- •Методичні рекомендації
- •Критерії оцінювання виконаного завдання.
- •Оцінка за виконання завдання здійснюється в 10-бальній шкалі.
- •Основні програмні теми і тематика до самостійної роботи (зміст):
- •Тема 3. Філософське осмислення історичного процесу
- •2. Феномен «перевідкриття» теми людини у філософській антропології (р. Цанер).
- •Тема іі. Соціальна філософія: суспільство як форма людського співбуття
- •1.Поняття суспільства та суспільного буття. Індивідуалізм і колективізм як певні типи бачення суспільного світу. Феномен соборності як типу єдності людей.
- •2.Проблема типологізації суспільства. Взаємодія людини і суспільства крізь призму особистісної відповідальності (X. Ортега-і-Гасет).
- •Тема 3. Філософське осмислення історичного процесу
- •1.Історія як простір людського буття. “Людиномірність” історії та історичність людини.
- •2. Сучасні альтернативи історичному прогресу. Актуальність метаісторії в ххі ст. (с. Кримський).
- •Тема 4. Духовність як імператив в глобалізованому суспільстві ххі ст.
- •2.Інтернет-комунікація: духовні колізії сучасного інформаційного суспільства. Девальвація індивідуальної відповідальності та свобода слова. Інтернет як альтернатива агорі:за і проти (в.Ємелін).
- •Тема і. Філософська антропологія: людина як проблема філософії
- •II. Символ — ключ к природе человека
- •Тема 2. Соціальна філософія: суспільство як форма людського співбуття
- •Логическая проблема "общего" и "единичного" в применении к общественной жизни
- •Органическая теория общества
- •"Я" и "мы"
- •Соборность и общественность
- •IV. Зріст життя
- •V. Свідчення статистики
- •VI. Приступаємо до аналізу маси
- •VII. Шляхетне життя і просте життя, або зусилля і безвладність
- •VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
- •XIII. Найбільша небезпека - держава
- •Тема 3. Філософське осмислення історичного процесу
- •Этногенный признак, или "фактор икс" вот он, "фактор икс"
- •Наполеон
- •Александр македонский
- •Люций корнелий сулла
- •Ян гус, жанна д'арк.
- •Тема 4. Духовність як імператив в глобалізованому суспільстві ххі ст.
VIII. Чому маси втручаються в усе і чому вони втручаються лише насильно
<...>
Будь-хто може здати собі справу, що в Європі вже багато років тому почали діятися дивні речі. Щоб навести конкретний приклад цих дивних речей, я назву певні політичні рухи, як синдикалізм і фашизм. Хай не кажуть, що вони видаються дивними просто тому, що вони нові. Захоплення новизнами таке природжене в європейця, що через нього він створив найбурхливішу історію, яку ми знаємо. Отже, приписуймо дивні риси цих нових фактів не їхній новизні, а радше дуже дивній формі цієї новизни. Під маркою синдикалізму та фашизму вперше з'являється в Європі тип людини, що не хоче давати аргументів і не хоче мати рації, а просто вирішила накинути всім свої погляди. Ось де Новизна: право не мати рації, глузд безглуздя. У цьому я бачу найбільш намацальний вияв нової ментальності мас, що вирішили правити суспільством, не маючи здібності на те. В їх політичній поведінці відкривається структура нової душі в найгрубіший і найразючіший спосіб; але ключ - в інтелектуальнім герметизмі. Пересічна людина носить у голові "мислі", але їй бракує здібності мислення. Вона навіть не підозрює" що це за розріджений первень, у якому живуть ідеї. Вона хоче мати погляди, але не хоче визнати умов і припущень, без яких не може бути поглядів. Ось тому її "ідеї" - це насправді тільки апетити в словах, точно так, як романси.
Мати ідею - це вірити, що є підстави до неї, отже, вірити, що існує розум, що існує сфера збагненних правд. Мислити, роздумувати - це те саме, що апелювати до певної інстанції, підкорятися їй, приймати її кодекс і рішення, отже, вірити, що найвища форма співжиття - це діалог, у якому дискутується обґрунтування ідей. Але маса розгубилася б, якби прийняла дискусію. Інстинктивно вона відкидає зобов'язання визнавати цю верховну інстанцію, що знаходиться поза нею. Ось тому "новим" є в Європі "покінчити з дискусіями", і не терпиться жодної форми співжиття, що сама собою містила б у собі визнання об'єктивних норм, починаючи розмовою і кінчаючи парламентом, включно з наукою. Це означає, що зрікаються культурного співжиття, яке є співжиттям під нормами, і вертаються до варварського співжиття. Скасовують всі нормальні процеси, щоб могти безпосередньо накинути свої бажання. Герметизм душі, що, як ми раніше бачили, спонукує масу втручатися в усе громадське життя, веде її також невблаганно до єдиного способу втручання: до безпосередньої дії.
<...>
XIII. Найбільша небезпека - держава
<...>
Сучасна держава є найвиднішим і найвідомішим продуктом цивілізації. Дуже цікаво й повчально приглянутись, як до неї ставиться маса. Вона її бачить, подивляє, знає, що вона існує, забезпечуючи її життя, однак вона несвідома того, що це - людське твориво, винайдене певними людьми і оперте на певні чесноти та передумови, які вчора існували в людях, але завтра можуть піти з димом. З другого боку, маса бачить у державі анонімну потугу, і, почуваючи, що вона сама також анонімна, гадає, що держава - її власність. Уявімо собі, що в громадському житті якоїсь країни постає якась трудність чи проблема: маса буде схильна вимагати, щоб нею відразу зайнялася держава і розв'язала її своїми велетенськими й незрівнянними засобами.
Це найбільша небезпека, яка нині загрожує цивілізації: удержавлення життя, втручання держави, поглинання державою всякої суспільної спонтанності, себто знищення історичної спонтанності, яка кінець кінцем утримує, живить і підганяє призначення людей. Коли маса відчуває якесь невдоволення або просто сильний апетит, то її дуже спокушає ця постійна і певна можливість усе здобути - без зусилля, змагання, сумніву і ризику - просто натискаючи пружину і пускаючи в рух чудодійну машину. Маса каже собі:
"Держава - це я", що є абсолютною помилкою. Держава є масою лише в тому розумінні, в якому можна сказати, що дві особи ідентичні, бо жодна з них не зветься Іваном. Сучасна держава і маса збігаються лише в своїй анонімності. Але маса справді вірить, що вона є державою, і дедалі більше буде схильна пустити її в рух під будь-яким претекстом, щоб розчавити нею всяку творчу меншість, яка її дратує, і то в будь-якій галузі: в політиці, в науковій думці, в промисловості.
Наслідки цієї тенденції будуть фатальні. Втручання держави раз по раз ґвалтуватиме суспільну спонтанність; жодне нове зерно не зможе дати плодів. Суспільство житиме для держави, людина - для урядової машини. А оскільки вона, кінець кінцем, тільки машина, існування і утримання якої залежать від живучості її середовища, держава, висмоктавши із суспільства соки, обернеться в засохлий кістяк, помре іржавою смертю машини, куди більш моторошною, ніж смерть живого організму.
<...>
Чи тепер ясний цей парадоксальний і трагічний процес удержавлення? Суспільство творить собі державу, як знаряддя для кращого життя. Тоді держава бере гору, і суспільство хоч-не-хоч починає жити для держави. Але все-таки держава ще складається з одиниць того суспільства. Та незадовго їх не вистачає, щоб утримати державу, і тоді треба звати чужинців: спершу далматійців, потім германців. Чужинці опановують державу, а решта суспільства, первісного населення, мусить жити як їхні раби - раби людей, з якими вони не мають нічого спільного. Ось до чого веде втручання держави: народ обертається в м'ясо, яким живиться людське твориво - державна машина. Кістяк пожирає своє ж живе тіло. Риштовання стає власником і мешканцем хати.
<...>
Диктатура держави - це найвища форма, якої прибирають насильство і безпосередня дія, ставши усталеною нормою. За посередництвом і допомогою держави, тієї анонімної машини, маси діють самостійно.
Європейські нації вступають в етап великих внутрішніх труднощів і надзвичайно тугих проблем господарського, правничого і політичного порядку. Як же не боятись, що під володінням мас держава спробує розчавити незалежність одиниці й групи і так остаточно спустошити майбутнє?
Конкретний приклад цього процесу знаходимо в одному з найтривожніших явищ останніх тридцяти років: це величезне збільшення поліції в усіх країнах.
<...>».