Літературна романтика

Літературна романтика, або романтизм, є літературна те­чія, яка виступила наприкінці 18 ст. в Німеччині та помалу за­хопила літературу всієї Європи. Наукове визначення ро­мантики дуже важко дати, бо романтична література протягом кількох десятиліть та у різних народів набирала відмінних форм, а окремі представники романтики де в чому дуже різнилися один від одного. Проте опис, перелік характерних ознак романтич­них течій дати легше, бо всюди романтики звертали дуже велику увагу на обґрунтування та виклад своєї ідеології та на форму­лювання основних засад своєї поетичної теорії.

Романтичні течії виступали в різних країнах не одночасно: в Німеччині в половині 90-х років 18 ст., в Англії майже одночас­но, у росіян та поляків після 1815 р., у інших слов'ян та французів ще пізніше. Але задовго до початків власної романтики були окремі представники та навіть течії, як то кажуть, „передромантичні": в Англії — „оссіанізм", похмура поезія „ночі та могили", що виходила з кельтських героїчних пісень Оссіана (насправді сфальшованих Мекферсоном), а почасти й „міщанський роман", у.Франції — „руссоїзм" — культ чуття, розвинений теоретично Руссо та прикладений ним до поетичної практики, в Німеччині „Sturm und Drang", з культом вільної людини, та Гердер з його протестом проти занадто високої оцінки розуму та з його інтере­сом до народної поезії, і деякі інші течії. На українську романг-тику впливали, хоч здебільшого вже не безпосередньо, а через романтику західну, також течії „передромантичні".

3. Найлегше зрозуміємо єство романтичної ідеології та ро мантичної поезії, коли будемо виходити з історичної опозиції, в якій романтика стояла до течій 18 століття, до класицизму та просвіченості. Виходячи з опозиції до поетики класицизму, ро­ мантика вибудувала власну теорію поезії, якою і керувалася в літературній практиці. Виходячи з опозиції до світогляду про­ свіченості, романтика розвинула свій власний світогляд, без якого неможливо зрозуміти ідеологічний зміст творів романтиків та навіть і романтичної поетики. Ми звернемо в дальшому увагу на провідні ідеї романтики, які зустрічаємо в українських ро­ мантиків.

4. Романтичний світогляд — протилежність світогляду просві­ ченості. Коли просвіченість уважала за основну силу пізнання розум, вважала світ та людину за вповні приступні пізнанню за допомогою розуму чи розумом освітленого досвіду, вважала, нарешті, що вся дійсність збудована з простих елементів, як їх сума,— то на думку романтиків розум — лише одна зі здатностей людського духу, та й то не найвища, неповна, недостатня для пізнання дійсності; дійсність не є простою сумою окремих елемен­ тів, часток,— навпаки, цілість завжди зумовлює собою окремі елементи, є не лише ширша, а й вища, ніж усе окремішне, усі частки, окремі елементи цілого.

Ця зміна основних принципів погляду вимагала нового ме­тоду пізнання: тому зустрічаємо в романтиків різні теорії, що корегують традиційну логіку, або, змінюючи або доповнюючи логічні закони, а частіше це буває вимога пізнання не лише ло­гічного, а й надлогічного: пізнання почуттям або „інтуїцією", до того іноді „інтуїцією поетичною". Поезія стає поруч з наукою як інший, але не нижчий, шлях пізнання.

Відкидаючи традицію раціонального пізнання, романтики починають помічати та відшукувати в різних сферах буття внут­рішні протилежності, антитези, „протиріччя"; може, найбільша їх заслуга, що вони помітили такі внутрішні протилежності в людині,, в історичному процесі і в соціальному бутті. Такі проти­лежності не унеможливлюють тісного зв'язку між різними сфе­рами, якого охоче шукає романтика. Це шукання привело романтиків до важливих, хоч і не завжди ними використаних відкрить у природознавстві, в суспільних науках, у психології.