1. Конституція - основний закон України.

Конституція була ухвалена 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Текст Преамбули:" Верховна Рада України від імені Українського народу -

громадян України всіх національностей,

виражаючи суверенну волю народу,

спираючись на багатовікову історію українського

державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім

Українським народом права на самовизначення,

дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов

її життя,

піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі

України,

прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну,

правову державу,

усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,

попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,

керуючись Актом проголошення незалежності України від 24

серпня 1991 року ( 1427-12 ), схваленим 1 грудня 1991 року

всенародним голосуванням,

приймає цю Конституцію - Основний Закон України. "

2. Корінний український народ (нація) – об’єднуючий чинник для всіх прийшлих людей, представників інших народів, і на засадах культурної традиції українського народу й на загальнолюдській моральній основі формується соціально-політично-правова спільнота – українське суспільство.Національною меншиною вважається фізичний масив (група) людей не корінного етнічного статусу, але яка живе у сучасному для себе етносередовищі. В Україні – це представники всіх націй, крім автохтонів.

За даними останнього перепису населення (2001 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани та ін.

За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп: 1) меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, цигани, німці, азербайджанці, грузини, чуваші, узбеки, мордва, корейці, удмурти, лезгини, туркмени, аварці); 2) меншини, в яких кількість населення утримувалась майже на одному рівні (молдавани, болгари, угорці, греки, татари, гагаузи, литовці, казахи, словаки, марійці, осетини, таджики, естонці, комі, албанці, асірійці, киргизи, комі-перм’яки, карели, чеченці, даргінці, араби, фінни, лакці, абхази, кабардинці, табасарани); 3) меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші). Ці зміни ілюструє таблиця 3, в якій показано місце кожної меншини в загальній кількості населення України на дату трьох переписів населення (1970, 1989, 2001 рр.) та динаміку кількості населення кожної меншини. За даними останнього перепису населення вдалось виявити особливості розселення кожної національної меншини в Україні.

3. Україна - суверенна і незалежна держава, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 1 Конституції України має основоположне значення для визначення концептуальних засад становлення і розвитку української державності. Порівняно з Декларацією про державний суверенітет України, яка проголошувала її суверенною націо­нальною державою, ст. 1 Конституції додає до основних ознак державності такі фундаментальні засади, на підставі яких вона повинна будуватися як незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Тим самим вона суттєво розвиває і збагачує основи конституційного ладу України, надає їм системного, узгодженого характеру.

У Конституції Україна передусім характеризується як суверенна і незалежна держава, що з погляду на важливість цих ознак для самого існування і повноцінного функціонування держави є цілком закономірним. Створення Української держави, як неза­лежної і суверенної, стало вираженням волі Українського народу, реалізацією ним свого права на самовизначення. В демокра­тичній державі саме народ визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, яку він може здійснювати безпосередньо або через органи державної влади. Тому наявність суверенітету для державної влади є необхідною передумовою реалізації органами державної влади покладених на них завдань і функцій.

Державний суверенітет України означає верховенство державної влади щодо будь-якої іншої влади всередині країни і її не­залежність від будь-якої іншої влади за її межами. Конкретизація змісту цього положення здійснена передусім у Декларації про державний суверенітет України, яка визначає державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, а також низці статей Конституції.

4. Конституція України про права, свободи та обов*язки людини і громадянина.

Рівність у правах. Вільний розвиток особистості. Право на життя. Повага до гідності. Особиства недоторканість. Недоторканість житла. Таємниця листування. Свобода думки і слова, світогляду і віросповідання. Право об*єднання у політичні партії. Право на підприємницьку діяльність. Право на страйк. Право на освіту. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

5. Конституція України про право громадянан на освіту і свободу інтелектуальної діяльності.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встано вленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.Стаття 53.Кожен має право на освіту.Повна загальна середня освіта є обов'язковою.Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічно ї, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різни ми видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством.Культурна спадщина охороняється законом.Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

6. Поняття соціального захисту громадян на свободу об*єднання у політичні партії та громадські організації.

Стаття 46.Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним со­ціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

7. Конституція України про права громадян на свободу об*єднання у політичні партії та громадські організації.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

8. Проблеми власності та форм господарювання в Конституції України.

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – це фактична наявність речі в господарстві власника і його можливість впливати на річ безпосередньо. Володіння буває законним (наявність речі у власника за правом власності) та незаконним (наявність у власника речі, здобутої злочинним шляхом). Незаконне володіння, в свою чергу, буває добросовісним (особа не знає і не може знати, що володіє чужим майном) і недобросовісним (особа знає або повинна знати, що володіє чужим майном). Користування – це можливість вилучати з речі її корисні властивості (наприклад, носити одяг, отримувати урожай із земельної ділянки тощо). Розпорядження – це можливість визначати юридичну або фактичну долю речі (наприклад, продати, подарувати, знищити тощо). Право власності передбачає, що власник володіє всіма названими правомочностями, тобто володіє, користується і розпоряджається майном. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що власнику протистоїть необмежена кількість суб’єктів, які не повинні порушувати його право власності. З іншого боку, Конституція України встановила, що власність зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Суб’єктами права власності в Україні є народ, держава, фізичні та юридичні особи. Об’єктами права власності може бути будь-яке майно, що становить певну цінність.

9. Законода́вча вла́да— одна з трьох незалежних складових державної влади, поряд з виконавчою та судовою владами. Законодавча влада відповідає за обговорення і проголошення законів, а також за перевірку роботи виконавчої та судової гілок влади. Законодавчу владу переймає парламент (збори представників). В державах з елементами прямої демократії в ролі законодавця може виступати народ.Згідно з Конституцією в Україні основним органом законодавчої влади є Верховна Рада. Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади . Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборний характер українського парламенту, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.Органи виконавчої влади-це органи які реалізовують державну владу у формі організації виконання законів які приймає ВР України. Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". вищим виконавчим органом є уряд який формується шляхом призначення посадових осіб.до центральних органів викон влади належ міністерства державні комітети та органи із спецстаусом. До них відносять СБУ податкова адміністрація Антимонопольний комітет Кабінет Міністрів який підкоряється Президентові та ВР України. Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади. У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми. У найбільш тісному зв'язку перебувають законодавча і виконавча влада. Аналіз Конституції України дає можливість зробити висновок, що представницька влада може втручатися у сферу діяльності виконавчої, а остання — впливати на роботу Верховної Ради

10.Судова влада незалежна гілка державної влади яка має захищати права і свободи громадян інтереси держави і суспільства забезпеч. додержування законів та справедливе їх застосування у конкретних життєвих ситуаціях.Засади здійснення правосуддя в Україні здійснюється виключно судами . судова влада: 1) здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя);

2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади.

3) реалізується за визначеною законом процедурою. Правосуддя становить основний зміст судової влади і полягає у розгляді судами в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ, а також справ конституційної юрисдикції і законному, обґрунтованому, справедливому їх вирішенні.

Правосуддя має місце тоді коли суд повно з’ясував усі істотні обставини справи, правильно застосував закон і постановив законне, обґрунтоване Правосуддя – це особливий вид державної діяльності , що здійснюється судом на підставі закону, зміст якої становить розгляд і вирішення судових справ з метою забезпечення гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави, а результатом якого є постановлення правосудного судового рішення, яке має загальнообов’язковий характер. правосуддя здійснюється:

- суб’єктом його здійснення є лише суд;

- правосуддя здійснюється іменем держави;

- його сутність полягає у розгляді і вирішенні цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справ у формі судових засідань за участю сторін та інших учасників процесу, який проводиться на засадах змагальності.

- правосуддя здійснюється в чіткій процесуальній формі.

11. Підвалини зовнішньополітичної діяльності держави були сформульовані в «Основних напрямах зовнішньої політики України», схвалених Верховною Радою України 2 липня 1993 р. У них визначені інтереси України на міжнародній арені, завдання її зовнішньої політики, на яких ґрунтується зовнішньополітична діяльність нашої держави, принципи, на яких побудована зовнішньополітична концепція. Згідно з Конституцією України, Президент України як глава держави має досить широкі повноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Отже, Президент звертається з посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України і в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України, присвоює найвищі військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання і класні чини. Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах: суверенна рівність держав; утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави; повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів; вирішення міжнародних спорів мирними засобами; повага до прав людини та її основоположних свобод; невтручання у внутрішні справи держав; взаємовигідне співробітництво між державами; сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов'язань; пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права; застосування Збройних Сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України..

12. В ст. 20 Конституції України передбачено, що державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Герб - це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне чи кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру та символізує суверенітет держави. Зображення Державного Герба розміщується на печатках органів державної влади, державного управління, судових органів, грошових знаках і знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ тощо. Державний Гімн - це закріплена в законодавстві країни музично-поетична емблема держави, яка через систему (набір) музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру та символізує суверенну державу. Державний Гімн України - це національний гімн на музику М.Вербицького. Державний Гімн як офіційний символ держави виконують під час підняття Державного Прапора, відкриття урочистих засідань, на початку офіційних зустрічей на найвищому рівні, прийняття військової присяги, відкритті спортивних змагань тощо. Слова Гімну затверджуються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.Державний Прапор - це закріплене в законодавстві офіційне полотнище держави, в якому шляхом добору певних кольорів (іноді з використанням малюнків чи написів) виражено ідеї політичного характеру. Державний Прапор України - стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів:верхня смуга - синього кольору, нижня - жовтого. Державний Прапор піднімається на будинках органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, дипломатичних і консульських представництв України, на прикордонних заставах та митницях, на засобах пересування перших осіб та дипломатичних представників і консулів України, як кормовий прапор на морських суднах України, під час офіційних зустрічей на найвищому рівні, на відкритті спортивних змагань.

13. Наука Конституційного права є складовою частиною всієї юридичної науки, яка входить до системи суспільних наук. Це галузева наука, тобто предметом її є однойменна галузь російського права -- Конституційне право. Наука Конституційного права розкриває закономірності, основні поняття і категорії, функції і роль правових інститутів, вивчає норми і процес їх реалізації, ефективність їх дії, виробляє способи підвищення цієї ефективності, причому в історичному розвитку на загальному тлі суспільства. Серед юридичних наук наука Конституційного права є однією з найскладніших і що вимагають особливої уваги. Конституційне право як галузь посідає провідне місце у правовій системі будь-якої держави. Це відбувається в силу змісту предмета Конституційного права, тобто регульованих даною галуззю суспільних відносин, що складаються в сфері організації та здійснення державної влади, її взаємовідносин з громадянами держави. Чільне положення Конституційного права визначається ще й тим, що основним джерелом цієї галузі права є Конституція, а це правовий акт, що володіє верховенством по відношенню до самої влади і до всіх інших джерел права.

14. Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер. 1 це цілком природно, оскільки конституційне право найбільш "політизована" галузь національної системи права.Об'єктом конституційного права є політика, яку, звичайно, розглядають як відносини класів і соціальних груп щодо державної влади. Основним змістом політики, як вже зазначалося, є здійснення влади. Акти, в яких акумулюються політичні рішення, що приймаються в процесі здійснення влади, мають виняткове, принципове значення. Вони є предметом спеціальної уваги законодавця. їм притаманний особливий механізм реалізації, особливий характер відповідальності суб'єктів конституційно-правових відносин. Конституційно-правова відповідальність є різновидом політико-правової відповідальності. Сучасна наука конституційного права має як політичний характер, оскільки об'єктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особистості, виборчі системи тощо)

15. Конститу́ція Украї́ни — основний закон держави Україна. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула. Конституція України визнає рівноправ’я різних форм власності, зокрема, приватної. Захист суверенітету та безпеки України Конституція покладає на її Збройні Сили. Зміст конституції – це сукупність конституційно-правових норм, прнципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, її взаємовідносини з суспільством, людиною і громадянином.Функції:

- установча,- організаторська, - зовнішньополітична, - ідеологічна, - юридична. Установча функція.Суть цієї функції полягає в тому, що конституція, з'являючись у результаті корінних змін у житті суспільства , стає політико-правовою основою його розвитку на наступному історичному етапі. Організаторська функція Дана функція конституції полягає в тім, що вона не тільки оформляє досягнуте і ставить нові задачі перед суспільством і державою, але й стимулює політичну активність, націлює державні органи і суспільні об'єднання, усіх громадян на діяльність у дусі нового основного закону. Зовнішньополітична функція конституції полягає в тому, що основний закон звернений не тільки до внутрішнього життя країни, воно одночасно є фундаментом зовнішньополітичної діяльності держави. Це може бути виражено включенням у конституцію спеціальних глав про зовнішню політику й оборону. ідеологічна функція конституції полягає в закріпленні постулатів якогось політичного навчання в якості пануючих. Юридична функція сама регулює суспільні відносини і як документ прямої дії може бути вихідним ґрунтом для їхнього виникнення;- дає імпульс розвиткові законодавства і прийняттю великого масиву нових нормативних юридичних актів, що втілюють загальні ідеї й окремі положення конституції.

16. Конституція України - нормативно-правовий акт, що закріплює не тільки норми, але й принципи права. Нормативні встановлення Основного Закону України мають не тільки регулятивний, але й установчий, програмний, політичний характер, що свідчить про те, що Конституцію України також необхідно розглядати і як політико-правовий акт-документ.Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст.8 Конституції України) Конституція закріплює в Україні основи державної політик б спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної,соціальної і правової держави, в якій людина,її життя і здоров’я,честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини,відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком.Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все — це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правовіакти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період..

25.Основи правового статусу людини і громадянина. Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності.

В основі конституційного статусу особи лежать її фактичний соціальний статус, який визначається всією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних та інших умов життя суспільства. Соціальна природа суспільного ладу, його мета, завдання, принципи, ідеали - головні фактори, які визначають справжню цінність, місце і роль людини в ньому.

Конституція закріплює історично зумовлене місце індивіда в суспільстві, фіксує досягнутий рівень розвитку, справляючи при цьому, безумовно, зворотній вплив на соціальний поступ. Конституція визначає межі, міру юридичної свободи особи, необхідний комплекс прав і обов’язків, гарантій їх здійснення, засоби захисту, громадянство, а також принципи взаємовідносин з державою і суспільством.

У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є “найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”¹.

Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов’язки громадян. Головним елементом правового статусу є основні права та обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету. Рівність прав і свобод людини й громадянина проголошується конституцією України безпосередньо діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції України).

Ст. 13 Конституції України проголошує, що кожний громадянин має право відповідно до закону користуватися об’єктами права власності народу, а ст. 66 Основного Закону передбачає, що кожний зобов’язаний не завдавати шкоди природі.

26. Конституційні права людини і громадянина України. Найважливіші суб’єктивні права і свободи закріплюються у конституції (основному законі) держави і називаються основними або конституційними правами і свободами. В Конституції України вони розглядаються у Розділі ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. У юридичній навчальній літературі існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються.

Найбільш теоретично і практично значущим є поділ основних прав і свобод на:

особисті (ст.ст. 27–35, 51–52 Конституції України);

політичні (ст.ст. 36–40 Конституції України);

економічні (ст.ст. 41–45 Конституції України);

соціальні (ст.ст. 46–49 Конституції України);

екологічні (ст. 50 Конституції України);

культурні (ст.ст. 53–54 Конституції України).

Ця класифікація здійснюється на основі ознак тих сфер суспільних відносин, у яких основні права і свободи реалізуються з найбільшою повнотою та ефективністю.

Особисті (або природні) права й свободи становлять першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя.

На захист прав людини спрямовано норми різних галузей права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні заходи покарання за злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України містить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов’язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі, тощо.

Серед досить численних громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави.

Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству.

Можна навести такий перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях Конституції України:

• рівність перед законом (ст. 24 Конституції України);

• право на життя (ст. 27 Конституції України);

• повага до честі та гідності (ст. 28 Конституції України);

• вільний розвиток особистості (ст. 23 Конституції України );

• достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України);

• недоторканність особистості (ст. 29 Конституції України);

• свобода (ст. 29 Конституції України);

• недоторканність житла (ст. 30 Конституції України);

• безпека (ст. 32 Конституції України);

• вільне пересування та вибір місця проживання (ст. 33 Конституції України);

• свобода світогляду (ст.ст. 11, 35 Конституції України);

• право на правову допомогу (ст.ст. 29, 59 Конституції України);

• захист своїх та чужих трудових прав та свобод (ст. 44 Конституції України);

• право на захист свого та інших людей життя і здоров’я від протиправних посягань (ст. 27 Конституції України);

• охорона законом особистого та сімейного життя (ст. 32 Конституції України);

• вільний вступ до шлюбу (ст. 51 Конституції України);

• таємниця листування, телефонних розмов та телеграфних повідомлень (ст. 31 Конституції України);

• право на розвиток національної самобутності (ст.ст. 53, 11 Конституції України);

• право на судовий захист та оскарження свого затримання (ст.ст. 29, 32 Конституції України).

Серед наведеного переліку особистих прав на найбільшу увагу заслуговують права людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, права на невтручання у сімейне й особисте життя, тому що серед особистих прав вони розуміються як фундаментальні, природні права людини.

27. Громадянство України: поняття, сутність, принципи. Громадянство України - це стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією та законами України.

Ознаками громадянства як певного зв'язку особи з державою є:

1) правовий характер;

2) необмеженість у просторі й часі;

3) максимальний характер взаємних прав та обов 'язків.

Цей зв'язок виявляється в розповсюдженні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання - на території держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства, складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:

1. Конституція України.

2. Закон України «Про громадянство України» в редакції Закону від 18 січня 2001 р.

3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.

4. Підзаконні акти (наприклад, Указ Президента України від 27 березня 2001 р. № 215/2001 «Питання виконання Закону України «Про громадянство України»).

Принципи громадянства - це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства. Конституція України (статті 4, 25) та Закон України «Про громадянство України» (ст. 2) закріплюють такі принципи громадянства України:

1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України

2) запобігання виникненню випадків безгромадянства (апат-ризму);

3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України (невід'ємності громадянства України). Цей принцип Конституція України закріплює відповідно до положень ч. 2 ст. 15 Загальної декларації прав людини: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство»;

4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;

5) неможливості екстрадиції чи депортації громадян України -громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі (ч. 2 ст. 25 Конституції України);

6) захисту державою громадян України за кордоном - громадянам України, які проживають або перебувають за межами України, гарантуються піклування та захист (ч. З ст. 25 Конституції України);

7) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим із подружжя;

8) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

9) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

28. Правовий механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні. В Конституції України закріплений увесь комплекс основних прав людини, кожне з яких має бути забезпечене відповідним юридичним механізмом.Правовий механізм забезпечення прав людини - це система ефективних юридичних зсобів реалізації, охорони і захисту прав людини. Він складається з наведених нижче елементів. Національне законодавство, що є основою усього юридичного механізму забезпечення прав людини. Визначаючи зміст позитивних законів, будучи їх соціальним джерелом, права людини, щоб перетворитись з можливості в реальність, повинні бути опосередковані ними, піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуває визнання і закріплення в національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Хоч правова система України і допускає безпосередню дію укладених і належним чином ратифікованих нею договорів поряд і нарівні з внутрідержавним законодавством, відповідно до Закону України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 року, важливість останнього полягає також і в тому, воно передбачає й всі інші юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав людини. Тому національне законодавство є визначальним, головним елементом юридичного механізму забезпечення прав людини. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок реалізації деяких з них визначається тільки самою людиною. Але значна більшість прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, тому що без їх допомоги взагалі не може бути реалізована. В таких випадках відсутність належної юридичної процедури передворює приписи законів про права людини на формальні, декларативні положення.

Юридична процедура реалізації прав людини - це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистісних і соціальних цінностей послідовність і узгодженість дій уповноваженого і зобов’язального суб’єктів, а також обсяг, зміст, форми, способи, методи та строки їх вчинення.

Встановлення юридичних процедур потрібно там, де реалізація того чи іншого права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов’язань - обов’язку вчиняти активні дії - іншими суб’єктами. І навпаки, там, де реалізація права залежить від власної активної поведінки особи, її волі і бажання (наприклад, права на честь, гідність та ділову репутацію), а інші суб’єкти зобов’язані лише не вчинювати певних дій, утриматись від них (в наведеномі прикладі - не посягати на честь гідність та ділову репутацію особи), у встановленні саме юридичної процедури нема потреби.

Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б “відгородити” людину від можливих посягань на них. Тому в правовій системі кожної держави існують різноманітні засоби охорони прав людини. До них належать всі юридичні засоби, що виконують привентивну функцію, спрямовані на запобігання порушення прав людини.

В разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху до їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави і суспільства, З цією метою існує система відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за допомогою яких припиняються порушення прав людини, усуваються перепони для їх реалізації, відновлюються порушені права.

29. Система основних прав, свобод, обов’язків людини і громадянина. Основні права і свободи людини і громадянина - це закріплені в Конституції України невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать 'їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються Українською дер­жавою і становлять ядро правового статусу особи в Україні.

Основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина становлять певну систему і класифікуються за різними підставами (схема 17):

1) залежно від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина;

2) за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого і третього покоління. Перше покоління включає проголошені буржуазними революціями (XVII-XVIII ст.) громадянські й політичні права, які отримали назву «негативних», себто таких, що виражають незалежність особистості від держави, позначають межі її втручання у сферу свободи індивідуума (право на життя, недоторканність житла, виборче право тощо).

Друге покоління стосується соціальних, економічних і культурних прав, що дістали закріплення в міжнародно-правових документах і конституціях багатьох держав до середини XX ст. Цю групу прав інколи називають «позитивними», оскільки їх реалізація, на відміну від реалізації прав першої групи, вимагає «позитивного втручання» держави, створення відповідних механізмів реалізації (право на працю, на відпочинок, на соціальне забезпечення, на освіту тощо).

До третього покоління відносять солідарні або колективні права, існування яких пов'язане з глобальними проблемами людства та які належать більше націям, народам чи територіальним громадам, ніж окремим індивідуумам (на мир, безпечне довкілля, самовизначення, на місцеве самоврядування тощо). Становлення прав цієї групи почалося після Другої світової війни.

3) за генезою - на природні (природжені) та похідні від них;

4) за видом суб 'єкта - на індивідуальні та колективні;

5) за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню;

6) за характером утворення на основні та додаткові.

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їхній зміст. Звичайно за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи1; політичні права і свободи; економічні, екологічні, соціальні та культурні права і свободи'.

Особисті права і свободи розглядаються у правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.

Духовна і фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їхньою особливістю є те, що вони за суттю є природними правами людини і не пов'язані з належністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод мають абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.

Щодо конституційних обов'язків людини і громадянина, то згідно з постулатами загальної теорії права — це міра належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конституція України акцентує увагу на правах і свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.

Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функціонування інших суб'єктів громадянського суспільства.

Що стосується конституційних обов'язків, то вони є відносно самостійним інститутом, що об'єднує певну групу конституційно-правових норм, які позначені певною єдністю і виділені в особливий комплекс у системі конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні. Призначення цих норм визначається тим, що виконання обов'язків є передумовою реалізації прав і свобод людини і громадянина.

Людина повинна виконувати певні обов'язки, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати шкоди державі, суспільству, іншим людям. Тобто обов'язки людини є логічними і обов'язковими аналогами відповідних прав і свобод.

Цей взаємозв'язок обов'язків з правами і свободами, а також з державою і суспільством дістав своє конституційно-правове закріплення у ст. 23 Конституції України, в якій зазначається, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому непорушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. Закріплені в Конституції України основні обов'язки можуть одночасно стосуватися як людини, так і громадянина України, а можуть лише громадянина України.

До першої групи належать такі основні обов'язки:

- кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє людину і громадянина від юридичної відповідальності.

30. Конституційно-правовий статус біженців та осіб без громадянства. Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. актичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

Відповідно до Конституції України і Закону України “Про статус іноземців” іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р. Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, і є рівними перед законом, якщо інше не передбачене чинним законодавством України (ст. 26 Конституції України).

Особливістю статусу іноземців і осіб без громадянства є те, що, з одного боку, їм забезпечують фактичні та юридичні передумови для реалізації прав і свобод, а з іншого – встановлюються певні обмеження, що повністю відповідають нормам міжнародного права.

За своїм правовим статусом усі іноземці в Україні діляться на:

1) іноземних громадян, які на законних підставах тимчасово проживають на території держави або іммігрували на постійне проживання. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання;

2) іноземців, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважають такими, що тимчасово перебувають в Україні. В Законі чітко визначено, за яких умов іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання. Це можливо, якщо він:

- має в Україні законне джерело існування;

- перебуває у близьких родинних відносинах з громадянами України;

- перебуває на утриманні громадянина України;

- має на своєму утриманні громадянина України;

- в інших, передбачених законами України, випадках.

Відповідно до Конституції України і Закону України “Про статус іноземців” іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок. Також іноземці можуть набути статусу біженців за підстав і в порядку, передбачених Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р. Питання про надання статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції органи міграційної служби Міністерства України у справах національностей та міграції в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Закон “Про статус іноземців” передбачає можливості натуралізації іноземців, тобто набуття громадянства України за умов і підстав, визначених Законом України “Про громадянство України”.