28. «Існування передує сутності» (ж.-п.Сартр).

Сартр є представником атеїстичного екзистенціалізму. Але незважаючи на те, що для них Бога немає, є буття, у якого існування передує сутності, буття, яке існує перед тим, як його можна визначити яким-небудь поняттям. Таким буттям є людина. Спочатку людина існує, з’являється у світі і тільки потім визначається. Для екзистенціаліста людина тому не визначається, оскільки із самого початку нічого собою не представляє. Людиною людина стає тоді, коли вона себе зробила, причому такою, якою вона себе зробила. Таким чином відкидається людська природа і Бог, який її створює. Людина просто існує такою, якою вона хоче бути, якою себе уявляє, а тому вона спочатку існує і уявляє себе, а потім становиться тим, що сама із себе робить. Це означає, що людина відповідальна за те, хто вона є, а відповідно за те, що вона робить. Таким чином на людину покладається велика відповідальність за його буття.

29. Філософська сутність свідомості (за м.Мамардашвілі).

Мамардашвілі каже, що зазвичай люди вписують свідомість в межі анатомії людини. Але можливо, що свідомість розміщена поза індивідом і представляє собою просторово – подібне або польове утворення. Проблема свідомості дійсно невіддільна від проблеми свободи. Свідомість за визначенням є моральним явищем. В багатьох мовах слова свідомість та совість походять від одного кореня. Адже моральні феномени – це здатність людини керуватися мотивацією, що не визвана жодною причиною. Це так звана ідеальна мотивація, що є областю моралі. Морально те, що безкорисно, безпричинно. Совість не відповідає на питання чому?, вона знищує ланцюг причинні аргументи. Фактично в свідомості виділена сфера, що одночасно є і сферою моралі. Будь – які аргументи схожі на моральні, що втрачають якість «чистоти», тобто не прагматичності, не утилітарності, автоматично випадають із сфери моралі. Перша ознака моралі в тому, що моральні явища є причиною самих себе. Свідомість – це ніби «всеприникающий єфир» у світі. Прорив у області свідомості тісно пов'язаний із подальшим розвитком соціальних структур, демократії, а не просто з тим, що якийсь геній – одинак вигадав щось нове. Свідомість – це ніби щось, що знаходиться між нашими головами, те, завдяки чому люди можуть жити один з одним, а фактично пропускати через себе потік життя. Правила життя та спілкування обов’язково повинні бути демократичними. Треба виховувати в собі здатність слухати іншого, адже ми живі тільки в тих точках, в яких проходить струм комунікації, відбувається зустріч спорідненого, злиття станів, взаємототожність свідомості у різних людей, а не чисто логічний акт. Інша людина розуміє себе, якщо взагалі розуміє. Порозуміння відбувається тоді, коли крім словесно – знакових форм існує додатковий ефект співіснування двох точок якогось поля. Тоді виявляється, що якщо хтось не розумів того, що йому говорять, то вже не зрозуміє, як би йому це не пояснювали. Свідомість – унікальна. Це щось, що існує в одному екземплярі, звісно ж у фундаментальному, онтологічному значенні, а не в емпірично – психологічному.